03:46 26.05.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Земле моя чорноока, і дня не прожив би без тебе
Наша розповідь про родину Терещуків з села Онопріївки на Тальнівщині, в якій сплелося і ратне, і хліборобське, і духовне коріння. У їхніх жилах нуртує гаряча козацька кров і спокійна – сіячів, як у полі, так і на ниві розумного, доброго, вічного – освіти. Здебільшого родина Терещуків збирається разом у весняні дні, коли настають Великдень, свята Праці і Перемоги. А ще День матері. Зазвичай згадують діда Андрія, який упав на чужому полі за кілька днів до Перемоги. І діда Кіндрата – учасника війни. Але корінь роду війна хоч і підрізала, та не знищила. Бо сини Микола й Іван продовжили справу батька – плекали землю, ростили хліб і дітей. А невістка, Тамара Андріївна, навчала і виховувала не тільки своїх дітей, а й учнів кількох поколінь онопріївчан, народжених у повоєнний час.
Свої діти теж стали на крило. Батьки пишаються синами Олександром і Сергієм. Клацнула хвіртка. Мати знає – так її відкриває тільки Сергій. Підвелася назустріч, затеплилися радістю очі: «Здрастуй, сину!» Пригорнув так, як може це зробити люблячий син, підніс квіти: «Як почуваєтесь, мамо?» І потекла задушевна розмова про життя-буття. І мама Тамара, і батько Микола дуже суворі у судженнях і оцінці діяльності та поведінки народного депутата України Сергія Терещука. Завжди застерігають – не підведи, бо що ж люди скажуть. Не дай Боже, зазнатися, відірватися від простого люду, від землі і села. «Роби людям тільки добро і працюй до 90 років», – наставляють уже зрілого сина батько і мати. У них і хата селянська, не відрізняється від сусідніх. І воду з криниці черпають, як і раніше, відром і корбою. І «городський» син не мине нагоди витягнути і ковтнути прямо з відра цілющого напою.
Не відірвався, не відцурався син від рідної Онопріївки. Але його любов не показна, а ділова. І справ корисних заради кращого життя односельців на його рахунку чимало. Першим об’єктом його уваги є сільська школа, яку він закінчив на відмінно, з медаллю. «І не тому, що був сином учителів, а моїм племінником», – розповідає колишній учитель історії, директор школи, а нині керівник місцевого господарства Іван Кіндратович Терещук. «Від природи, від роду йому дана глибока допитливість, наполегливість у досягненні мети, лідерських позицій. Він змалку був ватажком. І ці якості проявилися, гартувалися саме у школі», – резюмує Іван Кіндратович.
До розмови долучається сільський голова кількох скликань Василь Бондаренко: «Сергій Миколайович і нині дбає про свою школу. Виділив кошти на проведення євроремонту й обладнав кабінет історії. Подбав про інформаційний розвиток сільських дітей і закупив усе необхідне для комп’ютерного класу, телевізор, ксерокс. А загалом у всій школі при його допомозі замінено вікна, відремонтовано спортивний зал. До речі, тут щорічно відбуваються районні змагання з волейболу на кубок Сергія Терещука».
Та не тільки школою опікується народний депутат України фракції Народної Партії. Односельчани вдячні йому за відремонтовані дороги, медамбулаторію. Завдяки Сергію Терещуку в селі, як у тій пісні: в кінці греблі шумлять верби. І то правда, бо і гребля, і верби теж Терещукова справа.
Не оминає своєю увагою Сергій Миколайович і справи у місцевому СТОВ «Онопріївське». І це не випадково. Бо медаліст Терещук після закінчення школи на подив усього села сів на трактор, а після закінчення сільськогосподарського інституту прийшов з червоним дипломом у свій колгосп на посаду агрохіміка. А коли став визнаним в Україні впроваджувачем світових технологій вирощування елітного насіння кукурудзи, соняшнику, ріпаку, то, звісно, сприяв, щоб ці новинки прижилися на онопріївських землях.
Не обходиться і без смутку на серці народного депутата України. Він, як у сучасній пісні, обов’язково раз чи два на місяць відвідує рідне село. І кожного разу впадає у вічі все більша кількість порожніх хат. Далека від газових магістралей Онопріївка не має блакитного палива, молоді бракує роботи і сучасних умов проживання, а старенькі дідусі й бабусі все відходять і відходять за небокрай. І стає сумно за свій край, напливають спогади про тихі плеса ставків, що пересохли нині, про гаї та діброви, порослі чагарниками. І хочеться оживити все це знову.
Бо в душі Сергій Миколайович справжній лірик, він і дня не може прожити без турботи про свою рідну чорнооку і родючу землю.
Леонід Туменко, Микола Костецький
(м. Черкаси)
Обсудить новость на Форуме