02:30 15.09.2012 | Все новости раздела "Народная партия"
Замість роботи – корова, замість зарплати – молоко. За такою схемою змушені жити десятки тисяч сільських родин
У хліві три корови, а в гаманці – порожньо
Як тільки зайшла мова про молоко у селі Чорна, що у Старокостянтинівському районі Хмельницької області, люди одразу збадьорилися. У селі майже півтисячі дворів, і там, де господарі ще в силі, обов’язково є корова. Та ще й не одна.
- А як же інакше, - пояснює Олександр Бойчук. – Колись я був механізатором у колгоспі. І дружина працювала, словом, жили переважно на зарплату. А те, що вирощували на городі та в хліві, йшло переважно на харчування. Тепер все по-іншому.
Дружина вже який рік поспіль шукає підробіток аж у столиці. А вже на чоловікові все домашнє господарство. Тут тобі і основне місце роботи, і головний заробіток. А гроші вкрай потрібні. Бо спочатку вчили старшу дочку. Але та, здобувши диплом викладача іноземної мови, ніяк не може знайти роботу. Хто ж її підтримає, як не батьки. А тепер потрібно й меншій допомогти закінчити медичний коледж.
- Хочеш не хочеш, а мусиш поставити повний хлів худоби, бо це чи не єдине джерело заробітку. – Продовжує чоловік. – Землі є вдосталь. Самі вирощуємо картоплю, всю городину. І зерно збираємо. Але продати все це практично неможливо. Тому й доводиться спочатку згодовувати худобі, а вже потім продавати молоко та м’ясо.
Про «вигоду» такого бізнесу не варто навіть і запитувати. В хліві у чоловіка сьогодні три корови. Вже, здається, і молока чимало збирає. Та що з того, коли ще в липні за літр заготовачі платили всього по 1,6 гривні. В серпні ціна піднялась до 1,8 гривні. "Але ж торік о цій порі нам платили по 2,4 гривні", - пригадують люди. То як же тепер поставитись до тих мінімальних розцінок, які встановив уряд?
І чому саме така вартість? Хто порахував, у скільки обходиться утримання корови? Селяни пробують провести нехитрий підрахунок самостійно. Скажімо, для того, щоб навесні зорати город, потрібно за кожну сотку заплатити щонайменше 15 гривень. Якщо ж у кожної родини набереться близько 40-60 соток, то тільки на це доведеться витратити до тисячі гривень. А це ж до півтонни молока! Щоб надоїти його від однієї корови, потрібен майже місяць.
Але хіба ж на цьому закінчуються витрати? Якщо найняти робітників, щоб накосили сіна, то кожна сотка знову у десять гривень обійдеться. А якщо заготовляти сіно двічі за сезон?
Звичайно, далеко не всі наймають робітників для того, щоб працювали на їхніх городах. Якщо в родині є працьовиті руки, то вони й виконують всю цю роботу. Причому, трудиться практично вся родина – від школярів до пенсіонерів. Якби при цьому кожному нараховували зарплату, як це роблять державним чиновникам, то сума була б чималенькою. Але ж ніхто не оплачує робочий день селянина. Особливо, якщо він провів його на своєму полі. Тож єдиною зарплатою залишається молоко. А вірніше – ціна за нього. Але хто вносить цю "статтю витрат" у собівартість закупівельної ціни на молоко? Здебільшого про неї просто забувають. І задекларована урядом мінімальна ціна – теж не виняток із цього правила.
Якби ще й кожен не дурив
Зрозуміло, що 2,2 гривні за літр – це більше, ніж 1,6 гривні. І люди радіють навіть такому збільшенню. "Та чому так виходить, що кожен хоче нас тільки надурити, а не дати заробити? – перепитують селяни із Чорної. – Заготівельники то ціни зменшують, а то починають жирність молока занижувати"…
Якість і жирність молока – це справді болюча тема ледь не для кожного в селі. З одного боку, люди кажуть, що заготовачі постійно намагаються зафіксувати нижчий показник. З іншого, переробники весь час нарікають на те, що господарі постійно додають у молоко різні шкідливі домішки. Встановити істину в цій одвічній суперечці практично неможливо. Єдиним об’єктивним суддею могли б стати лабораторні аналізи. Але саме їм люди і не довіряють:
- Це ж навіть неозброєним оком видно, що нас дурять. Але як довести, що нам занижують жирність молока, не знаємо.
Що порадити в такій ситуації? Насамперед потрібно не тільки звикнути до думки, що кожен повинен сам відстоювати свої права та інтереси, а ще й навчитись це робити.
- Тим, хто десятиліттями трудився у колгоспах та ще й під чужим керівництвом, важко налаштуватись на те, що тепер вони самі повинні і роботу організувати, і за свої заробітки постояти, - переконує Василь Шпак. – І тут нічого ліпшого не придумаєш, як об’єднатись, створити свій кооператив. Це зовсім не означає, що громада того чи іншого села повинна взяти на себе обов’язки з обробки своїх паїв. Ні, це, як робили, так можуть і надалі робити орендарі. Але селянський кооператив повинен контролювати всі процеси, укладати договори як з орендарями, так і з переробними підприємствами. Тоді і ціну за молоко можна буде брати не ту, що дають заводи, а ту, яку визначить кооператив. А поки цього немає, молокозаводи швидко домовляються між собою і диктують свої умови селянам.
- Це правда, - погоджується мешканка села Іршики Любов Єфімчук. – Кожного дня у селі є три-чотири молоковози. Але ж між ними особливо не вибереш, бо заготовачі дуже швидко домовляються між собою. Спочатку, якщо приїде хтось новий, то він ставить ціну на п’ять – десять копійок більшу, ніж інші. Ну, люди думають, а може, й справді так платитимуть. Та як тільки понесуть до нього молоко пару тижнів, то ціна швидко падає і стає такою, як у всіх. Ми про це вже знаємо, тому тепер не дуже піддаємось на вмовляння новачків. Але що з того? Все одно більше не заробиш.
З огляду на все це жінка вирішила взагалі не продавати молоко, хоча щодня отримує від своєї корови до 22 літрів. Але ж дома сім’я, діти – їх теж треба чимось годувати. То вже краще свої сир, сметану та масло мати, бо на зароблені від здачі молока копійки всього цього не купиш.
Не треба чекати добрих цін. Треба розумно проголосувати на виборах
Дисбаланс між вартістю заготівельних цін та ціною на молочні продукти в магазинах найбільше обурює селян. Чому один і той же літр в селі може коштувати трохи більше як півтори гривні, а на прилавках супермаркетів – ледь не десять, второпати ніяк не можуть. Куди ж дівається різниця?
Навіть статистика стверджує, що середні закупівельні ціни на молоко в Хмельницькій області нинішнього року становили від 3,2 до 2,6 гривні. Причому остання ціна стосується липня. Але хто, у якому селі бачив такі гроші?
Якщо б переробники стільки платили, то і постанови уряду, що в примусовому порядку змушує молочарів підняти розцінки, не потрібно було б. В чому тут секрет? А в тому, що окремі господарства й справді отримували непогані гроші за молоко. Причому вони могли бути навіть удвічі вищі від вказаних статистикою. Адже господарства продають свою сировину по 4-5 гривень за літр. То чому ж кожен намагається обдерти, як липку, сільського дядька?
Наче у відповідь на це люди просто починають збувати худобу. Аніж важко працювати за злиденні копійки, то ліпше відмовитись від них. Адже селянам потрібна не подачка, не крихти з чужого стола, а достойна оцінка їхньої важкої праці.
Хмельниччина й без того не могла похвалитись добірним стадом великої рогатої худоби. З кожним роком поголів’я йде на спад, і зупинити цей процес поки нікому не вдалось. От і на початок року в усіх господарствах, а в першу чергу – в дядьківських хлівах, налічувалось 264 тисячі голів великої рогатої худоби, з якої корів – лише 150 тисяч. Ця цифра вже традиційно була меншою від торішньої.
За півроку кількість корів зросла на сімсот голів. Начебто, можна звітувати про нарощування поголів’я. Але реально це не змінило загальних тенденцій. Бо в порівнянні з торішньою датою цей показник все одно виявився меншим. Тож сезонний приріст важко розцінити як зміни ситуації на краще в молочному тваринництві.
Немає корів, то й молоку ніде буде взятись. В Хмельницькій області вже є райони, де в колективних хазяйствах немає жодної корови. Немає чим похвалитись і тим, де цей показник вимірюється кількома десятками голів дійного стада. Протягом першого півріччя було вироблено 287 тисяч тонн молока. Вже традиційно можна сказати, що це менше, ніж торік. Ну а порівнювати це з тими надоями, які були в області в часи піднесення колгоспного виробництва, навіть не доводиться. Ось тільки тоді за надої відповідали всі – від доярки на фермі до представників найвищої влади.
Тепер все по-іншому. Весь тягар з виробництва молока лягає на селянське подвір’я і дядьківські плечі. Але ж скільки може селянин тягнути на собі це ярмо? Особливо за тих умов, коли немає надійної підтримки з боку держави. Бо навіть такі кроки, як обмеження мінімальної закупівельної ціни до 2,2 гривні, навряд чи можна назвати ефективними і такими, що сприятимуть збільшенню поголів’я та виробництва молока.
- Ця ціна жодним чином не відповідає тим затратам, які несе селянин, - переконаний Василь Шпак. – Тим більше в неї не закладений прибуток від тяжкої праці. Тому я, як народний депутат України, змушений був звернутись до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова із пропозицією переглянути цю постанову, взявши за основу реальні розрахунки собівартості молока. Для цього я вже залучив до роботи фахівців-економістів та провідних спеціалістів аграрної галузі. За нашими спільними даними, закупівельна ціна має бути не меншою 3,5 гривні за літр. Для того, щоб вона була такою, потрібно не тільки урядовців переконати, а й здолати надзвичайно великий опір з боку молокопереробних підприємств та торгівлі, котрі не хочуть втрачати свої надприбутки. Я добре усвідомлюю, що ця боротьба буде непростою, тому всерйоз підготувався до неї. Разом із командою найкращих фахівців ми зможемо не тільки довести свою правоту, а й підкріпити теоретичні розрахунки реальними цінами. Єдине, що потрібно для досягнення успіху – це підтримка людей. Звертаюсь не тільки до тих, хто живе селянською працею, а й тих, хто зі співчуттям та розумінням ставиться до всіх проблем села. Не потрібно вірити нічиїм обіцянкам, що завтра життя само собою зміниться на краще. Як і тому, що бідами сільської людини раптом перейметься який-небудь новоявлений мільйонер. Це неправда. І кожному з вас це добре зрозуміло. То для чого жити порожніми обіцянками і нездійсненними надіями?
Не тільки довгий життєвий та трудовий шлях, а й постійний зв’язок із селом в силу обов’язків дають мені повне право стверджувати: я знаю як, і можу створити такі закони і правила гри, котрі допоможуть змінити життя людей у селі на краще. За вашої підтримки ми зробимо це.
Ірина Польова
(Хмельницька область)
Обсудить новость на Форуме