18:15 09.07.2010 | Все новости раздела "Народная партия"
Виступ 1-го заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони С.Р.Гриневецького на конференції „Взаємини Україна-США: нове партнерство в світі, що змінюється”, Київ, 8 липня 2010 р.
Шановні учасники конференції!
Я хотів би зосередити увагу присутніх на перспективі українсько-американської співпраці у контексті останніх подій у Чорноморському регіоні. Враховуючи географічне розташування, наявність найдовшої серед країн регіону морської лінії, розвинений морегосподарський комплекс та транзитний потенціал, південний вектор має відігравати вирішальну роль у зовнішній політиці України.
Суттєве покращення українсько-російських відносин дозволяє деяким експертам говорити про зменшення впливу США на Україну і, як результат, на Чорноморський регіон у цілому.
Утім, подібна оцінка здається завищеною. Чорне море не перестало бути зоною суперництва двох наддержав, тим більше, що останнім часом у регіоні з’явився ще один потужний гравець – Європейський Союз. Щоправда, внутрішні економічні проблеми ЄС поки що віддаляють його активну присутність у Причорномор’ї, але не знімають цього питання у перспективі.
Можна очікувати, що незважаючи на «перезавантаження», США і надалі будуть намагатися зміцнити свою присутність і вплив у регіоні, поєднуючи „м’які” неконфронтаційні засоби зі збільшенням військової присутності та підтримкою лояльних до себе режимів.
Це підтверджується, зокрема, планами щодо розміщення елементів американської системи ПРО в Румунії. Зовнішньо це виглядає як „добра воля” Бухареста, але ні в кого не викликає сумнівів, що подібна ініціатива має підтримку з боку Вашингтона.
Подібні наміри є викликом Росії, яка у своїй Воєнній доктрині відносить розгортання системи ПРО до переліку зовнішніх загроз. Водночас це турбує й Україну, яка зацікавлена у зменшенні напруження і демілітаризації регіону.
Про специфіку інтересу Сполучених Штатів до регіону свідчить хоча б сам маршрут останнього дипломатичного турне державного секретаря США Гіларі Клінтон.
Польща, Україна, Азербайджан, Вірменія та Грузія – всі ці країни відіграють ключову роль у чорноморській політиці Сполучених Штатів. Більшість із них розглядаються у контексті розбудови нових енергетичних коридорів між багатими на вуглеводи районами Каспія і Європою.
Зацікавленість США у регіоні очевидна через необхідність протистояти новим глобальним загрозам – тероризмові, міжнародній організованій злочинності, нелегальній торгівлі зброєю та наркотиками. Тим більш, що Причорномор’я – це свого роду ключ до Близького Сходу.
Тут інтереси України, Росії та США значною мірою сходяться. Вони, як і інші країни регіону, зацікавлені у створенні безпекового простору, збереженні екології Чорного моря.
Утім, у Причорномор’ї на даний момент відсутня ефективна система безпеки, що зумовлено не тільки протистоянням між США та Росією, а й загальним кліматом недовіри меж державами регіону.
Жодна з організацій, яка тут функціонує, не має достатнього авторитету, щоб взяти на себе функції координатора економічного співробітництва та арбітра у вирішенні спірних питань. Не останню роль тут відіграє недовіра держав регіону одна до одної, наявність історичних і сучасних протиріч.
Саме цей фактор, серед інших, призвів до того, що організація ГУАМ, попри отримання юридичного статусу, не стала повноправним гравцем у Чорноморському полі, залишившись на рівні своєрідного клубу „невдоволених Росією”.
Головна ідея, навколо якої намагалися об’єднати країни ГУАМ, – створення нового енергетичного маршруту – так і зашилася нереалізованою. Сьогодні існування цієї організації взагалі знаходиться під питанням.
Потрібен або інший формат співробітництва, пошук нової ідеї, наприклад збільшення транзитних можливостей країн-членів організації, або перетворення ГУАМ на своєрідний майданчик для обговорення ключових питань розвитку регіону.
Слід визнати, що поряд із інтересами глобальної безпеки, основу інтересу США до Чорноморського регіону займає вже згадане енергетичне питання. Зокрема, Вашингтон виявляє неабияку зацікавленість у реалізації проекту НАБУККО, розглядаючи його як засіб зменшити залежність країн Європи від поставок російського газу.
Водночас, враховуючи традиційне прагнення Росії протистояти домінуванню США та НАТО у Черноморсько-Каспійському регіоні, слід очікувати, що Москва буде розробляти альтернативні енергетичні, економічні і військово-політичні проекти з метою утримання країн Причорномор’я у сфері свого впливу. Як приклад можна навести проект „Південний потік”.
Об’єктивно Україна зацікавлена як у диверсифікації джерел постачання енергоносіїв, так і у збереженні свого транзитного потенціалу. Отже, в цьому плані є широке поле для співробітництва зі Сполученими Штатами.
Як відомо, у квітні Президент України Віктор Янукович та Президент США Барак Обама погодилися розбудовувати відносини на основі українсько-американської Хартії про стратегічне партнерство та Стратегічної комісії Україна-США.
Але в світлі останніх подій деякі положення Хартії вже викликають питання. Так, у зв’язку з відмовою України від курсу на вступ до НАТО, потребує змін пункт цього документа, де говориться про спільні зусилля щодо приєднання до Альянсу.
Інше проблемне положення документа стосується співпраці в енергетичному секторі, який є украй важливим для української економіки.
Нагадаю, що п.2. розділу 3-го Хартії відзначає (цитую): «Визнаючи важливість ефективно функціонуючого енергетичного сектора, сторони планують тісно співпрацювати над відбудовою і модернізацією потужностей української газотранспортної інфраструктури, диверсифікацією та убезпеченням українських джерел ядерного палива, що зменшить залежність України від іноземних джерел ядерного палива та потужностей для їх збереження».
Ця позиція США була підтверджена під час візиту до Києва Державного Секретаря Сполучених Штатів Гіларі Клінтон.
Росія також виявляє інтерес до енергетичного сектора України. Зокрема, російський прем’єр Володимир Путін запропонував українській стороні створити потужний холдинг, який включав би в себе об’єднану генерацію, атомне машинобудування і паливний цикл. Пропонуються і вигідні умови закупівлі російського ядерного палива.
Судячи зі всього, українському керівництву доведеться виявити неабияку гнучкість для того, щоб конкуренція американського та російського проектів не призвела до «твелової війни».
Таким чином, українсько-американські відносини на сучасному етапі можна охарактеризувати, як недосконалі. З одного боку, існує взаємна зацікавленість у подальшому розвиткові співробітництва. З іншого, далеко не всі дії Сполучених Штатів у Чорноморському регіоні, як і протистояння наддержав, відповідають національним інтересам України. Отже, ми маємо виступити ініціаторами створення у Причорномор’ї нової системи безпеки, яка б враховувала інтереси не тільки країн, які є членами різних військово-політичних блоків та економічних об’єднань, а й інтереси позаблокових та нейтральних країн.
Матеріал надано прес-службою Одеської регіональної організації
Народної Партії
Обсудить новость на Форуме