19:30 14.04.2011 | Все новости раздела "Народная партия"

Видатні творці землі батьків

Анатолій Павлович Радзіховський – хірург, художник, письменник, філософ. Якби земля побільше таких родила. Дозвольте відрекомендувати цю видатну особистість. Спочатку слово великим українцям.

Борис Олійник, поет:

- Анатолій Павлович Радзіховський яскраво втілює в собі профіль нації, і якби земля більше родила таких людей, нам би було світліше жити у цьому розхристаному, хижому, але по-своєму прекрасному світі.

Олександр Шалімов, академік НАН і АМН України:

- Найбільше щастя вчителя, коли твій учень наздоганяє й переганяє тебе. А подивіться, що зробив Анатолій Радзіховський для України і для розвитку хірургічної науки. Він блискучий хірург, він здійснює чудові операції, він справжній учений та водночас по-справжньому талановитий митець.

Богдан Ступка, народний артист України:

- Як на мене, можна бути актором, художником, архітектором… можна зіграти сотні ролей, запам’ятавши тисячі сторінок тексту, написати багато картин, звести десятки будівель. А от поєднати у собі таланти хірурга і справжнього художника і бути у кожній справі професіоналом – дано не кожному.

Наше знайомство з Анатолієм Павловичем підтвердило ці високі оцінки і вразило глибокою людяністю Вченого, Хірурга і Митця. Для таких людей не прийнятне лицемірство, лукавість, словоблуддя у будь-яких проявах цих огидних явищ. Вони творці – кожен на своїй ниві спільної для всіх землі батьків. Він охоче і щиро, як уміє тільки він, поділився своїм світобаченням як у загальнолюдському, так і буденному вимірах, про що ми і розповімо. Але спочатку про його теплі спогади про малу батьківщину. Тальнівщина для нього – одна із найсвітліших, найтепліших сторінок життя. «Тальне, його тихі вулиці, мальовничі зелені пагорби, тінисті сади… Тут продовжилась лінія Радзіховських, мій славний рід. Встає у пам’яті село Онопріївка, звідки родом батько, мальовничі озера навколо, багато риби, фруктів, живності. Онопріївка і Павлівка… Два відносно вільні, не закріпачені острівки в світі безправ’я, веселка між ними з’єднала батька і маму», – це слова академіка Радзіховського про свою малу Батьківщину.

Хоч як би він був заклопотаний, як би розривався сам чи розривали його на частини ті, кому конче необхідна його увага і допомога, він обов’язково вивільнить священну для себе мить, щоб уклонитися рідним місцям, зачерпнути пригорщами дорогої для нього цілющої води із незабутньої річки дитинства – Гірського Тікича. І одночасно віддати данину пам’яті батькам, які для нього завжди найвища святиня – батько Павло Олександрович, фронтовик і кадровий військовий, і мама – Катерина Кирилівна, яку він образно і щемно порівнює з голубкою, яка виходила і підняла в небо своїх крилатих пташенят. А їх було аж восьмеро. Це, мабуть, і для його мами близький і щирий друг Радзіховського Борис Олійник створив оду Матері:

«Рід наш – з кореня верби.

Не шукай древніше знаті:

На фамільному гербі

Ми карбуєм вічне: МАТИ!

В чорнів горі і журі

Віру нашу не підняти:

Умирають матері,

Та не вмре ніколи

МАТИ!»

А ще на Тальнівщині і в Черкасах у нього повно друзів, а тому він не оминає важливих подій – хай то 100-річчя рідної школи у Тальному, важливі зібрання колег-медиків, ювілеї і виставки побратимів-художників у Черкасах, – аби поспілкуватися із ними, подарувати їм своє тепло і напутні слова.

Анатолій Павлович піднявся своїми талантами і літами на рівень самобутнього філософа. Кожна його думка про ту чи іншу сферу та й про самий сенс життя оригінальна і глибока. Наше життя у Всесвіті, на його думку, менше миті, але воно не зникає безслідно. А надто тоді, коли кожен прибутній на цю Землю використовує дану йому мить для творення Добра не для себе, а для інших. Послухаймо його, робімо так, як Анатолій Радзіховський.

Його ще незакінчена мить – це понад 20 тисяч складних хірургічних операцій на найуразливіших органах людини – підшлунковій залозі, жовчних шляхах, печінці, шлунку тощо. І при цьому жодного летального випадку.

Він створив хірургічну школу й розробив методики оригінальних операцій, є автором понад 350 наукових праць і навчальних посібників, 2 атласів, зокрема 39 монографій і 50 авторських свідоцтв та патентів. Показова деталь – сам Анатолій Павлович – доктор медичних наук, професор, під його керівництвом захищено 4 докторські і 8 кандидатських дисертацій. Йому – визначному світилу медицини – болить перспектива руйнації системи охорони здоров’я і надання медичної допомоги під соусом медичної реформи. І навіть багатопрофільна Київська міська клінічна лікарня №6 у медмістечку, яка вважається близькою для пересічного пацієнта, дуже далека, недосяжна людям сільської глибинки, в тому ж Тальнівському, Жашківському, Маньківському, Звенигородському, Катеринопільському районах. Тому реформи мають здійснюватись не для функціонерів у білих халатах чи в чиновницьких мундирах. Вони потрібні кожній людині, бо здоров’я таки найбільша цінність суспільства, а отже, й держави. Тут безглуздим та бездушним закриттям ФАПів, дільничних лікарень, відділень районних лікарень не виправдати жодної реформаторської сверблячки.

Академік-громадянин Радзіховський палко любить Україну і бажає її найшвидшого одужання. Він підтримає дії нинішньої влади щодо наведення належного порядку в країні. А для цього владі потрібно стати ефективною і відповідальною, а нам усім знову ж таки стати законослухняними і разом не маніпулювати, а неухильно дотримуватись кожної букви і духу Конституції України. А ще нам потрібно поважати один одного і навчитись любити ближнього свого, як того вимагає Конституція Всевишнього.

Серед запропонованих владою реформ академік Радзіховський виокремлює земельну. Тут він солідарний зі своїм земляком, однодумцем, народним депутатом України Сергієм Терещуком. Реформа справді потрібна, але без закулісних оборудок і тільки в інтересах тих, хто ще живе і працює на ній. Анатолій Павлович із болем говорить про вимираючі й опустілі села навіть у центральній Україні – на Черкащині. І це в краї, який дав народу дві найпотужніші постаті – Богдана і Тараса.

В обіймах двох муз – медицини і живопису – він створив понад 350 живописних і графічних творів, провів 20 персональних вернісажів, здобув високе визнання і звання заслуженого художника України. Він по праву посів цілком авангардне місце серед української еліти.

Він малює як дихає. Своїми полотнами, в яких буяє чарівність життя, неповторні барви України, він роздає світу запаси свого внутрішнього світла, пробуджує спогади, яких не повернеш і не докличешся. Але вони постійно живуть у душі художника і в наших душах.

Немало з-поміж них навіяні рідними Тальнівськими та Шевченківськими місцями. Бо так створена людина, що вона завше – навіть у найдальшій далечині, у найскрутніші хвилини, якщо не фізично, то в душі повертається до своєї колиски. Пишаймося, що у нас є такі земляки, видатні творці Землі батьків, як Анатолій Радзіховський.

Анатолій Туменко,

Микола Костецький

(м. Черкаси)

Источник: Народная партия Украины