10:30 19.11.2013 | Все новости раздела "Народная партия"
У пошуках оптимальної виборчої системи
8 листопада 2013 року на пленарному засіданні Верховної Ради України 281 голосом «за» був прийнятий за основу у першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства з питань проведення виборів» (реєстр. № 3396 від 06.11.2013 р., доопрацьований), поданий народними депутатами України Єфремовим О.С., Олійником В.М. і Шпеновим Д.Ю.
У даному законопроекті пропонується залишити існуючу змішану виборчу систему, що більше року тому, в результаті компромісу політичних сил, знову повернулась в Україну після десятирічної перерви. Вона мала сприяти вирішенню суттєвих проблем в політичній системі України, а саме: зберегти роль партій як основних діячів політичного поля за рахунок загальнонаціональної складової голосування; унормувати політичну структурованість Верховної Ради України; повернути представництво інтересів громадян та забезпечити їх зв’язок з депутатами завдяки мажоритарній системі; поновити можливість позапартійним громадянам балотуватися до ВРУ, використовуючи механізм самовисування; стимулювати політичні партії до більш якісного формування списків на місцях тощо.
Втім, перший рік роботи новообраного парламенту сьомого скликання засвідчив, що проблеми не лише не були подолані, а й призвели до поглиблення кризових явищ у роботі Верховної Ради України.
На мою думку, причини нинішньої парламентської кризи криються в електоральній формулі, що застосовувалася під час виборчої кампанії 2012 року та зберігається в «доопрацьованому» та проголосованому у першому читанні законопроекті №3396, який не тільки не вирішує проблему відсутності зв`язку виборців з депутатами, а й призвів до загострення протистояння між політичними силами всередині самого парламенту.
Існуюча змішана виборча система стала поєднанням двох систем (мажоритарної і пропорційної), які виявилися неефективними в українських реаліях, що й стало поштовхом до поглиблення парламентської кризи. Вона, з одного боку, призвела до ще більшого поділу політичного поля за рахунок використання пропорційної складової у загальнонаціональному окрузі та мажоритарного у регіонах, де діяв принцип відносної більшості, в наслідок чого до парламенту пройшли кандидати, які не мали абсолютної підтримки виборців на місцях.
Тобто, завдяки змішаній виборчій системі в Україні не лише залишився електоральний поділ виборців за регіональним принципом (умовно схід-захід), що поглибився завдяки партійній виборчій системі зразка 2006-2007 років, але й посилився її мажоритарною складовою, в результаті чого виборці поділились навіть на рівні районів та сіл, обираючи свого, кращого мажоритарного кандидата.
Також, у нинішній виборчій системі закладено продовження тенденції послаблення і розмивання програмно-ідеологічних засад політичних партій та включення до партійних програм положень, не притаманних їхньому ідейному профілю, що передусім пов’язано із намаганням партій максимально розширити базу своєї електоральної підтримки. Показовим в цьому плані є включення КПУ до своєї передвиборної програми положення щодо «підтримки канонічної Православної церкви і віруючих громадян інших конфесій».
У свою чергу, в мажоритарній складовій виборчої системи, спільним для програм усіх мажоритарних кандидатів була присутність досить високого ступеню популізму: більшість їх положень носять узагальнений характер, механізми реалізації програми здебільшого відсутні. Мажоритарники у своїй роботі в парламенті враховують та відстоюють інтереси виключно виборців свого округу, в надії у перспективі знову бути завдяки ним переобраними. Існуюча партійна виборча система в українських реаліях навіть заклала протиріччя між мажоритарними кандидатами, що були висунуті партіями та самими політичними силами. Порівнюючи програми останніх, приходиш до висновку, що у них виявляється координально різні ідейні позиції та погляди.
У ситуації, коли змішана виборча система себе не виправдала, парламенту необхідно знайти консенсус між суспільством та політичними елітами, що протистоять одна одній і запропонувати таку виборчу систему, яка буде здатна вирішити протиріччя, що наразі існують, а не залишати їх, мотивуючи вимогами ЄС.
На мою думку, найбільш прийнятним варіантом подальшого розвитку електоральної системи України є перехід на пропорційну систему з відкритими регіональними списками. Така модель дозволить зберегти як партійне представництво політичних партій, так і врахувати інтереси регіонів, гарантувавши їх представництво через голосування виборців за відкритим списком обраної ними партії. А це, у свою чергу, змусить партії більш прискіпливо ставитися до формування партійного списку, оскільки голосування відбуватиметься як за платформу політичної партії, так і за окремих представників партії – носіїв певної партійної ідеології. Надасть поштовх до створення політичних партій, а не партійних проектів, що будуть більш відповідальні у своїх обіцянках виборцям, додасть взаємодовіри та схильності до компромісу між владою і опозицією в парламенті. Частково зніме напругу в суспільстві.
Окрім того, в Україні нарешті має завершитеся 15-ти річна реформа виборчого законодавства, що проводиться винятково під конкретного кандидата чи політичну силу, через яку більше 10 разів зазнавало змін законодавство про вибори Президента України та було змінено 6 законів про вибори народних депутатів України.
Настав час нарешті приступити до роботи над прийняттям Виборчого Кодексу України.
Олексій Якименко,
політолог
Обсудить новость на Форуме