21:45 20.05.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Степанівка: Батьківщина героя
Минулого тижня довелося побувати на батьківщині двічі Героя Радянського Союзу Олексія Мазуренка – в селі Степанівка. Незважаючи на травневий дощ, нам пощастило поспілкуватися не тільки з сільським головою, а й з місцевими жителями, і дізнатися багато цікавого.
Історія та географія
Степанівка – село в Устинівському районі Кіровоградської області. Розташоване за 13 км на північний захід від районного центру і за 30 км від залізничної станції Долинська. Населення – 523 чоловіки. Сільраді підпорядковані села Ленінка та Орлова Балка.
У радянський час у Степанівці знаходилася центральна садиба колгоспу ім. Суворова, за яким було закріплено 4692 га сільськогосподарських угідь, з них – 4035 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на відгодівлі свиней. Розвивалося хліборобство.
Виникло село наприкінці XVIII століття. Назва, можливо, пішла від географічного розташування населеного пункту – у степу (тому і Степанівка). Є й версія, що село було засноване козаком Степаном. Прізвище його не закарбувалося в історії, а от ім’я залишилося в назві поселення. Розповідають, що раніше село було розділене на дві частини чи «кутки» – Паладіново та Собачий. Чому одна з частин села називається Паладіново, місцеві жителі не пам’ятають, а ось назва другої частини з’явилася тому, що ті, хто оселився у цьому місці, були кріпаками, і їх якийсь пан обміняв на собак. Такий був час.
У лютому 1918 року в Степанівці встановилась Радянська влада. У 1923 році було організовано ТСОЗ, а в 1929 – артіль «Перебудова села». Під час тимчасової окупації в селі діяла підпільна група під керівництвом В.П. Репешка.
На фронтах Великої Вітчизняної війни боролися 170 жителів села, 99 з них загинули, 24 – відзначені нагородами. Односельці спорудили пам’ятник загиблим воїнам. У боях з фашистами прославився уродженець села Ленінка, що входить до Степанівської сільської ради, двічі Герой Радянського Союзу О.Ю. Мазуренко. Олексій Юхимович – радянський льотчик, генерал-майор авіації (1962), двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). У Радянській Армії з 1938 року. У 1940 р. він закінчив Єйське військово-морське авіаційне училище. У 1943 р. – курси вдосконалення комскладу ВВС ВМФ. Військово-морську академію О.Мазуренко закінчив у 1952 році. Під час війни був льотчиком-винищувачем, командиром авіаланки на Балтійському флоті, льотчиком-інструктором штурмової авіації на Північному й Чорноморському флотах, командиром штурмового авіаполку на Балтійському флоті. Зробив близько 300 бойових вильотів, особисто потопив 8 й у складі групи – 22 корабля супротивника. Після війни Олексій Юхимович Мазуренко працював у центральному апараті й вузах ВМФ. Нагороджений орденом Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, орденом Ушакова 2-го ступеня, 2 орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями. Бронзове погруддя героя встановлене в селищі Устинівка Кіровоградської області.
Сьогодення
Степанівка – звичайне українське село. У селі заасфальтовані майже всі вулиці. Причому, заасфальтовані набагато краще, ніж дорога, що веде до села. Хоча сільський голова Людмила Сазонік скаржиться на те, що дороги погані. Ось такий парадокс.
Більшу частину земель орендує ЗАТ «Агростар», є також господарство «Перлина степу» і три фермерських господарства.
У школі навчаються близько п’ятдесяти дітей, працюють 13 вчителів. Є будинок культури на 400 місць і бібліотека з фондом 5,5 тис. книг, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, пошта, декілька магазинів.
Значну допомогу школі та дитячому садку в Степанівці надає керівник фракції Народної Партії в Кіровоградській обласній раді Андрій Райкович. «Ми щиро вдячні Андрієві Павловичу за підтримку наших навчальних закладів. І сподіваємося, що він допоможе і з ремонтом спортивного залу в школі», – говорить Людмила Сазонік.
«Я хочу і надалі робити добрі справи для людей. Нікого не агітую чинити так само. Кожен із нас самостійно обирає свій шлях. Я без найменшого жалю витрачаю зароблені кошти на потреби односельців, бо знаю, що тим, кому їх даю, вони потрібніші. А якщо раптом знайдуться охочі допомогти маленькій Степанівці, як це роблять Андрій Райкович та підприємство «Агростар», то ми будемо щиро вдячні», – зазначила сільський голова.
Проблеми
За словами сільського голови Людмили Сазонік, головне, що турбує місцеву владу, – це ремонт Будинку культури. Зрозуміло, що грошей для цього у сільському бюджеті немає. Та Людмила Миколаївна сподівається, що допоможуть район і область. Грошей для цього потрібно багато – аж 1 млн. 800 тис. гривень, тільки на виготовлення технічної документації потрібно 50 тисяч грн.
Спілкування з місцевими селянами показало, що у Степанівці живуть щирі, відверті люди. Хоча більшість мешканців села в той час поралися по господарству, вони знайшли декілька вільних хвилин, щоб розповісти про наболіле. Ось підходимо до більш-менш доглянутої хати. З відчиненої хвіртки, гавкаючи, вистрибують двоє кумедних песиків. Згодом виходить господарка помешкання. На прохання розповісти про нагальні проблеми села, вона відповідає, що як тільки починає сутеніти, село занурюється у суцільну темряву. «Так і живемо, – відповідає жінка, – а втім, не звертаємо на це особливої уваги, та й скаржитися не звикли».
Практично всі мешканці Степанівки, з якими ми поспілкувалися, а це 12 чоловік віком від 40 до 70 років, серед нагальних проблем назвали відсутність освітлення у селі та катастрофічну нестачу робочих місць, яка примушує молоде покоління масово виїжджати до більш розвинутих міст і сіл. Та незважаючи на ці прикрощі, люди все ж таки люблять своє село, свою малу батьківщину. Тому і трудяться з метою покращення свого населеного пункту, не втрачають духу. Людині, якщо вона намагається щось зробити у цьому житті, властиво хвилюватись: «Чи правильно вона робить? Як це сприймуть?» Байдуже тільки тим, хто нічого не робить. І не критикують тільки тих, хто нічого не робить, – бо ж нема за що. У Степанівці говорити було про що. І зроблено чимало, і багато ще треба зробити. Головне – є бажання. І в сільського голови, і у громади, яку вона очолює. А це уже половина справи.
Відпочинок
«Село – це велика дружна родина, яка традиційно усі події відзначає разом. Цікаво і захоплююче проводяться новорічні, травневі, церковні свята. Буває частування, концерт. Такі дні, коли є можливість відпочити у теплому товаристві друзів, сповнюють наснаги та дають силу продовжувати трудові будні», – зізналась Людмила Миколаївна.
Ця ініціатива дуже зворушлива й одночасно важлива, адже одним з індикаторів розвитку будь-якої громади є те, наскільки сильно в ній розвинена самоорганізація. Як правило, молоді в селі не має можливості змістовно і цікаво відпочити. По вихідних – дискотеки, на Новий рік – свято для найменших, і все! «А хочеться чогось особливого, як у тому фільмі «Людина з бульвару Капуцинів». Вигадуємо щось нове, працюємо над створенням цікавих сценаріїв», – розповіла Людмила Миколаївна.
Плани на майбутнє
Звичайно, насамперед необхідно забезпечити освітлення центральних вулиць. Також є намір відремонтувати дороги – ті, що знаходяться поза межами села та у віддалених куточках населеного пункту. Планів хоча і небагато, але вони потрібні для розвитку села. «Не треба будувати повітряних замків – потрібно дивитися на життя реально, розуміти, що не все вдасться здійснити найближчим часом», – розмірковує Людмила Сазонік.
І наостанок
Дещо втомленими після багатогодинних розмов з місцевими жителями поверталися до Кіровограду. Подумки я перебирав фрагменти розмов із селянами, сільським головою та ще більше переконувався у тому, що українське село буде жити. Безумовно, держава не повинна заважати ініціативам селянин, встановлювати надмірні земельні податки та скуповувати за безцінь плоди сільськогосподарської праці. Але й селянин повинен розуміти, що під лежачий камінь вода не тече.
Руслан Худояров
(м.Кіровоград)
Обсудить новость на Форуме