17:15 09.03.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Сергій Гриневецький: „Скидати з рахунків Україну з її транспортним і транзитним потенціалом ні Європейському Союзу, ні Росії не варто”
Виступ першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони С.Р.Гриневецького на міжнародній конференції „Европейский Союз – Россия – Украина: в поисках новых модальностей партнерства”4 березня 2011 р.,м.Львів.
Шановні учасники конференції!
Відносини у трикутнику ЄС-Росія-Україна завжди були непростими. Особливо складним періодом стала так звана „помаранчева п’ятирічка”, коли керівництво держави обрало курс на вступ до Північноатлантичного Альянсу. Між поняттями „євроатлантична” та „європейська” інтеграція був поставлений знак рівності.
Це не тільки загострювало українсько-російські відносини, а й вело до знецінення власне європейського вектора зовнішньої політики.
Ухваливши Закон „Про основи внутрішньої та зовнішньої політики” та закріпивши позаблоковий статус держави, ми подали сигнал щодо готовності будувати відносини зі своїми партнерами на принципово новому підґрунті. Ми не бажаємо бути „яблуком розбрату” у відносинах між Заходом та Росією і прагнемо грати важливу роль у створенні нової системи європейської та світової безпеки.
Харківські домовленості певною мірою зняли напруження в українсько-російських відносинах і були на початку позитивно сприйняті європейською спільнотою. Ці угоди дійсно полегшили діалог з Європейським Союзом, який був стурбований газовими війнами між Україною та Росією.
Однак сьогодні ми змушені констатувати, що, після гучних заяв, у відносинах Києва як з Брюсселем, так і з Москвою відсутній істотний прогрес.
Значною мірою на це вплинула загальна міжнародна ситуація. Монополярний світ, у якому домінували Сполучені Штати, відходить у минуле, але його закінчення породило невизначеність.
Незважаючи на всі проголошені „перезавантаження”, у відносинах головних геополітичних гравців продовжує панувати атмосфера недовіри. Ініціатива одних розглядається як зазіхання на інтереси інших. Це, відповідно, гальмує створення єдиної системи європейської безпеки.
Не в останню чергу це викликано застосуванням практики подвійних стандартів по відношенню одне до одного. Прикладів тому чимало.
Так, європейські політики неодноразово наголошували на тому, що поважають вибір України на користь позаблокового статусу та Харківські домовленості щодо продовження перебування Чорноморського флоту в Криму. Однак у недавній резолюції Європарламенту щодо Стратегії в Чорноморському регіоні вже висловлена „особлива стурбованість” пролонгацією угоди про Чорноморський флот та „його можливим впливом на стабільність у регіоні”.
Аналогічна ситуація і щодо врегулювання заморожених конфліктів у Європі та на пострадянському просторі. Україна займає послідовну позицію і по відношенню до Косового і по відношенню до Грузії, не бажаючи створювати „ефект доміно” та „парад суверенітетів”.
Але не слід забувати, що „косовський прецедент” був створений у тому числі і за участю провідних країн-членів ЄС. Ми знаємо також, що не тільки Росія та Україна, а й не всі країни-члени ЄС визнали незалежність Косово. І при цьому європейські політики стверджують щодо неприпустимості перенесення косовського досвіду на інші держави і оголошують територію Абхазії та Південної Осетії окупованими.
Мабуть, недарма на цьому тлі ведуться розмови про ще один проект – „ГУАМ плюс Японія”, який може вплинути на ситуацію у Чорноморському регіоні, у тому числі і на заморожені конфлікти.
Після не зовсім виразних „Чорноморської синергії“ та „“ Україна могла розраховувати на більш пильну увагу з боку ЄС. На жаль, цього не відбулося.
У згаданій резолюції щодо Стратегії ЄС у Чорноморському регіоні Європарламент визнав Чорне море „частково внутрішнім“ і „переважно європейським“. Але це „переважно“, як виявилося, зовсім не стосується України, яка удостоїлася тільки згадки в переліку чорноморських країн — сусідів ЄС, поряд із Азербайджаном, Вірменією, Грузією та Молдовою. І це відносно держави, що має 19 із 40 чорноморських портів та найдовшу прибережну лінію, через територію якої проходять 4 з 9-ти міжнародних транспортних коридорів.
Відома роль, яку відіграє українська газотранспортна система у енергетичному забезпеченні Європи. Українсько-російські газові конфлікти стали додатковим стимулом для ЄС у пошуку нових джерел та маршрутів постачання енергоносіїв. Аналогічну політику проводить і Росія.
Вже існує кілька проектів, призначених для вирішення цієї проблеми – Nabucco, AGRI, „Південний потік”, пан’європейський нафтопровід Констанца-Трієст та інші.
Однак, виходячи з резолюції Європарламенту щодо Чорноморської стратегії, можна зробити висновок, що в енергетичних планах ЄС Україна відсутня. І це при тому, що ми вже маємо готовий нафтопровід Одеса-Броди, який почав працювати в аверсному режимі і постійно говоримо про зацікавленість участі європейських та російських структур у реконструкції газотранспортної системи.
Незважаючи на це, Україна продовжує свій рух до Євросоюзу – ведуться переговори щодо зони вільної торгівлі, підписання угоди про асоціацію, встановлення безвізового режиму з ЄС. І в той же час Євросоюз перешкоджає просуванню товарів наших сільгосптоваровиробників, послуг автоперевезень.
Єдиною втіхою для України може бути те, що Європарламент підтримав подальший розвиток ініціатив у рамках програм TRACECA та INOGATE і закликав Євросоюз до подальшого зміцнення своєї підтримки інфраструктурних проектів у регіоні „безпосередньо і через координацію з іншими учасниками та інвесторами”. Саме до цих „інших” належить і Україна, яка є учасником та партнером обох програм.
Зрозуміло, що значна провина за подібне ставлення лежить на українській верхівці, яка свого часу занадто багато говорила про „регіональне лідерство” у Чорноморському регіоні і занадто мало робила для того, щоб наблизитися до цього лідерства. Але, гадаю, що скидати з рахунків Україну з її транспортним і транзитним потенціалом ні Європейському Союзу, ані Росії не варто.
Тим більш, що останні події в країнах Північної Африки та Близького Сходу внесуть суттєві корективи в енергетичні плани всіх сторін трикутника – і України, і ЄС, і Росії. Ми вже відчули це по зростанню цін на енергоносії.
Очевидно, що в цих умовах потрібно буде зробити вибір – чи продовжувати і надалі політику суперництва та конкуренції, яка може призвести до взаємної поразки, чи все ж таки знайти порозуміння і оптимізувати співробітництво в енергетичній, транспортній та іншій сферах.
Обсудить новость на Форуме