05:45 19.11.2010 | Все новости раздела "Народная партия"
Пам’ятник Василю Симоненку у Черкасах нарешті відкрито
Дочекалися. Після кількох десятиліть суперечок, лукавства можновладців, перепитій з вибором проекту скульптури і місця його встановлення пам’ятник Василю Андрійовичу Симоненку, якого тепер пафосно іменують видатним поетом-шістдесятником, у Черкасах таки постав. Сталося це 17 листопада – чудового явно не осіннього дня, що можна розцінити як благовоління Боже до цієї людини і події.
Вагомості церемонії відкриття надала участь у ній голови обласної державної адміністрації Сергія Тулуба, обраного у цей день головою обласної ради Валерія Черняка, міського голови Сергія Одарича, народного депутата України Сергія Терещука, всіх депутатів обласної ради. Слово про народного поета виголосив Сергій Тулуб, який у страждальній ситуації з установленням пам’ятника, проявив себе людиною слова і дії, зумів об’єднати до цього різновекторні зусилля для того, щоб Симоненко хай і в бронзі, але тепер постійно був поміж черкащан.
Знаковою цю подію назвав народний депутат України Сергій Терещук. Виходець із полтавського села Біївці, селянський син Василь Симоненко увібрав мудрість українського народу і став його уособленням. Він без перебільшення став народним поетом, найглибшим виразником народних дум. Черкаська обласна організація Народної Партії на різних етапах боротьби за пам’ятник завжди відстоювала необхідність його встановлення. Депутатська фракція в обласній раді свого часу виступила із заявою про те, щоб припинити всілякі непорозуміння навколо імені поета і виділити кошти на пам’ятник із обласного бюджету.
Найближчим другом поета і побратимом був поет-пісняр Микола Сом. Його спогади зворушили присутніх, бо з його уст Василь Симоненко постав живою людиною – оптимістом, трішки іронічним до себе і до друзів, безмежно люблячим людей від землі, а ще провидцем, обдарованим Богом. Микола Сом прочитав свого вірша, в якому розповів про видіння йому у віщому сні: їх з Василем по дорозі із Біївців наздогнав віз, на якому сиділи «Франко і Леся, кіньми правує батько Тарас». Шевченко зупинив коней і запросив Василя на підводу, потім вони рушили у далечінь, залишивши Сома на дорозі одного. Мати В.Симоненка Ганна Федорівна зі сльозами потлумачила сон так: «Вони його забрали!» Богу видніше, але нині Симоненка дійсно ставлять поряд з іменами Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка.
У цей день якось по-новому і ще більш бентежно звучали поезії Симоненка. До глибини душі пройняв його особистий голос – чистий, юний, довірливий, сповнений любові і до нас, особливо рядки про те, що «завтра тебе не буде більше на цій землі … І жити спішити треба, кохати спішити треба, дивись не проспи».
Для багатьох черкащан відкриття пам’ятника Василю Симоненку стало святом душі. Принагідно висловлювались думки про те, що було б доцільним, аби міська рада повернула назву коротесенькому провулку у центрі Черкас – Театральний, а вулицю Фрунзе, на якій знаходиться сквер із пам’ятником поету, перейменувала на вулицю Симоненка.
Микола Костецький
(м. Черкаси)
Обсудить новость на Форуме