22:45 20.04.2012 | Все новости раздела "Народная партия"
Пам’ятаймо... Дзвони Чорнобиля по серцю б’ють
Квітень позначений двома значущими подіями. Перша світла і піднесена – Великдень. Друга – трагічна і вікопомна – Чорнобиль. Так вже повелося, що вся історія України, як писав Тарас Шевченко, «засіяна горем, кровію полита». А у 20 столітті до двох світових воєн, голодоморів додалося ще й 26 квітня 1986 року, коли вибухнув мирний атом, радіаційний вплив якого відчуваємо і понині. Про цю сумну дату розмова з народним депутатом України фракції Народної Партії у Верховній Раді України Сергієм Терещуком, сільським головою села Кобринове Юрієм Книшем, учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, мешканцем міста Тальне Григорієм Козаченком.
Сергій Терещук: Щемним дзвоном відлунює у серці кожного Чорнобиль. Ця біда зловісною хмарою накрила не тільки землю, ліси і води, а й усе живе. Найбільше постраждали ліквідатори, ті, кого кинули у самісіньке пекло. В одну мить позбулися всього ті, хто жив навколо атомної станції. Радіаційний пил накрив величезні території України, де і понині проживають люди. Тільки на Черкащині чорнобильців усіх категорій сьогодні нараховується 128 354 особи, зокрема інвалідів-ліквідаторів першої категорії – 6853, другої категорії – 7153, третьої – 4925, евакуйованих із 30-кілометрової зони – 1500, тих, хто проживає на забруднених територіях Черкаської області – 82958 осіб. Важкі ці цифри, бо за кожною – нелегка доля виживання, тяжкі хвороби і втрати.
Люди шукають виходу. Безвихідь кидає їх на майдани, на протестні акції в столиці і на місцях. Звертаються вони і до народних депутатів, в тому числі і до мене. І я не відмежовуюсь, а завжди наголошую – моя позиція співзвучна з позицією чорнобильців. Вникаючи, аналізуючи, звертаючись у різні інстанції по допомогу, дійшов висновку, що поневіряння викликані непослідовними діями влади. Правою рукою вона затвердила права чорнобильців Законом «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а лівою, за сприяння Конституційного Суду, надала право Кабміну регулювати пільги чорнобильцям залежно від доходів Державного бюджету. В основному все зводиться до їх звуження. При цьому не виконуються і рішення судів із особистих звернень чорнобильців.
Та суть не тільки в пільгах на рівні держави. Багато можна і треба робити органам місцевої влади. Особливо гострою для чорнобильців є проблема неналежного медичного обслуговування. Дійшло до того, що утворилися черги у чорнобильських відділеннях лікарень, чорнобильці не можуть отримати необхідні ліки. Неприйнятною з точки зору моралі є фальшива турбота про чорнобильців багатьох політичних організацій: заяв про співчуття, особливо напередодні виборів, багато, а конкретних справ – мізер.
Мій рідний Тальнівський район також зачепила чорнобильська трагедія: 14 населених пунктів – Тальне, Кобринове, Гуляйка, Корсунка, Довгеньке, Криві Коліна, Чеснопіль, Добрянка, Лоташеве, Піщана, Майданець, Мошурів, Павлівка І, Тальянки віднесені до ІV зони посиленого радіологічного контролю. Нині виношують наміри переглянути зони контролю по всій Україні. На мою думку, це передчасно, бо кількість захворювань у цих регіонах значно вища, ніж у середньому по Україні, а стан потерпілих морально і фізично важкий. Тому, як народний депутат України, я виступаю категорично проти таких рішень.
Наближається 26 квітня – чергова річниця чорнобильської трагедії. Я звертаюся до свідомості всіх черкащан – давайте розуміти цих людей, співчувати їм, чинити по-християнськи.
Давно відомо, що біда об’єднує людей. Хай це роблять і дзвони Чорнобиля.
До відома мешканців Черкащини
Назва міста, району | Всього чорнобильців | В т.ч. ліквідаторів І, ІІ, ІІІ категорій | В т.ч. дітей |
м. Ватутіне | 1000 | 228 | 382 |
Жашківський район | 2165 | 339 | 556 |
Катеринопільський район | 17284 | 141 | 3114 |
Лисянський район | 7238 | 137 | 1356 |
Маньківський район | 1120 | 211 | 205 |
Тальнівський район | 22573 | 270 | 4547 |
Григорій Козаченко:Брехня страшніша за радіацію. Опромінення нею викликає обурення, примушує сумніватися навіть у добрих намірах.
Життя ж тоді тільки починалося. Щойно одружився, первістку – сину лишень шість місяців. А тут повістка з військкомату. Запитую: «Чому мене?». «Бо туди потрібні такі, як ти. Відповідальні й дисципліновані». Так у серпні 1986 року я став ліквідатором. Спочатку ремонтували техніку, вивезену з-під стін станції. Окремі одиниці, підготовлені нами, потім виявлялися забрудненими і непридатними. А хлопці ж своїми руками зішкрібали болото з гусениць, обшивали свинцевими листами техніку. З моєї бригади вже давно нікого немає серед живих.
Я ж зі статусом ліквідатора та інваліда лише третьої групи ще живий, хоч і постійно лікуюсь. З самого початку вразила мене несправедливість у ставленні до таких, як я. Спочатку занижували кількість рентгенів, що набрав мій організм. А з трьох місяців моєї ліквідаторської тяжкої і небезпечної праці мені записали лишень вісім днів. Довелося через суд встановлювати істину. Добре, що я зберіг три подорожні листи, а то ж і записів, що я був у Чорнобилі, працював на самій станції, ніде не збереглося. І я тепер вагаюсь, а чи не навмисно це було зроблено.
А щодо пенсії, то гарантоване мені законом довелося буквально вигризати через суди. А в кінцевому підсумку отримав тільки крихти. Огорож біля Верховної Ради сам не ламав, але був там. І хочу сказати, що це не метод – застосовувати силу, але терпіти брехню вже несила. Вірю, що держава знайде баланс у стосунках із чорнобильцями, які ціною свого здоров’я і життя рятували інших від страшної небезпеки.
Юрій Книш:Я вже чверть віку працюю сільським головою села Кобринове. Відлік іде від дати аварії на Чорнобильській АЕС. Аварія покликала мене з солдатських лав. Із липня по листопад 1986 року виконував військовий обов’язок. Я відповідав за зв'язок, а це як на фронті. Бо тягнули кабелі і по забруднених територіях. І не дуже зважали на радіаційний фон.
Тепер я маю статус ліквідатора і невеличку винагороду, бо розмір пенсії нараховується на основі тодішньої зарплати, у мене, як начальника радіостанції, вона становила 17 карбованців на місяць. Хоч скільки її індексуйте, все одно вийде мінімум. Держава таки відвернулася від нас і наче вичікує, коли ми нарешті повмираємо. А ще дратують подвійні стандарти. Найвищі посадовці держави проголошують, що розмір пенсій ліквідаторів-чорнобильців становить більш ніж 3 тис. гривень, а насправді ж все не так – майже вдвічі менше.
Село наше – Кобринове – зараховане до зони підвищеного радіологічного контролю. Мені, як сільському голові, важко забезпечувати необхідні надходження до сільського бюджету, бо жінки ідуть раніше на 5 років на пенсію, мешканці звільняються від сплати окремих видів податків. Турбує медичне обслуговування. Таких, як мої земляки, у районі 22 тисячі. І на кожного з них на лікування відводять всього 30-40 гривень на рік. А з-поміж них є ще й інваліди першої групи, і прикуті до ліжка.
Газифікувати наше село не вдалося. Зрештою, багатьом людям газ тепер не тільки не по кишені, а й взагалі не потрібен. Близько півсотні господарів обладнали електричне опалення. Виявилося зручно й економно. Таким селам, як наше, де всього 680 жителів, варто іти цим шляхом. До речі, підказав нам цю ідею народний депутат України Сергій Терещук, який допомагає нашому селу не тільки словами, а й конкретними справами, за що ми дуже вдячні йому. Зокрема нині вирішуємо проблему вуличного освітлення у селі, що теж непросто, бо технічна документація дорожча за саме освітлення.
Підготував Микола Костецький
(Черкаська обл.)
Обсудить новость на Форуме