07:45 12.03.2014 | Все новости раздела "Народная партия"

Особливості державного тероризму

У 2000 році британська газета “The Times” вийшла із заголовком :”Who is mister Putin?”. Тоді ще нікому не було зрозуміло, чого чекати від нового виконувача обов’язків Президента Російської Федерації. Саме цю посаду Володимир Путін зайняв після складення повноважень Борисом Єльциним. Проте час усе розставив на свої місця.

І сьогодні агресивні плани російського керманича щодо України цілком зрозумілі. В основі цих планів – повернення українських територій (всіх або хоча б частково) під контроль Російської Федерації. Задля досягнення цієї мети всього життя Володимира Путіна використовуються всі засоби. Останній із них – війна, яку німецький канцлер Отто фон Бісмарк називав продовженням політики, тільки іншими засобами. Ця війна сьогодні, власне вже ведеться. У Криму.

Утім, часи змінюються. Неприховані агресивні війни у світі XXI сторіччя оголошувати вже не можна. Тому, за великим рахунком, у Криму ведеться свого роду партизанська війна. Проте ця війна схвалена і підтримується на найвищому державному рівні керівництвом Російської Федерації. Це видно і з заяв самого Путіна, і з дій військових Чорноморського флоту, які, на прохання самопроголошеного кримського прем’єра Аксьонова, «захищають» порядок на півострові, і з небажання офіційної Москви вести хоч якісь переговори щодо ситуації з офіційним Києвом. Словом, агресивна російська анексія у Криму є цілком очевидним фактом.

Однак споглядання ситуації та її аналіз викликає безліч запитань. Головне з них: а якою ж є реакція української влади? Ця реакція є беззубою і безсистемною. Ми навіть не намагаємося скористатися вадами і помилками, яких вже встиг припуститися агресор. По суті, Київ просто чекає, поки ситуація владнається сама собою. Утім, подібне затягування не обіцяє жодних позитивних наслідків. Кожна хвилина непотрібного очікування заводить ситуацію у болото, загрожуючи довгим позиційним протистоянням. Потрібні швидкі і рішучі дії. Які?

По-перше, потрібно скористатися непослідовністю самих агресорів. Володимир Путін у своїй прес-конференції офіційно заявив, що у Криму немає російських військових. Не важливо: правда це чи ні. Якщо російський лідер збрехав, він відхрестився від вояків власної армії і, по суті, зрадив їх. Якщо це дійсно не російські вояки, то вони – ніхто інші як терористи. А отже проти них потрібно задіяти усі можливі антитерористичні сили. І якщо Москва є послідовною у своїх заявах та оцінках, вона мала б допомогти українським спецслужбам боротися із терористами, які самовільно захопили Крим зі зброєю у руках.

По-друге, не слід чекати, що перші кроки зроблять за нас. Кримський переворот не буле придушувати ані НАТО, ані Євросоюз, ані США чи Китай. Не робитиме цього тим паче Російська Федерація, «вуха» якої надто явно стирчать у подіях, що останніми тижнями відбуваються в українській автономії.

А тому виникає логічне запитання: де влада? Чому на півострів сьогодні не їдуть депутати, міністри, члени Ради національної безпеки і оборони? Складається враження, що вони просто не здатні взяти на себе відповідальність за врегулювання ситуації. Якщо це так, сумно. І нова влада – не краще попередньої. Вона вважає за краще відсидітися, а не робити реальні й системні кроки з налагодження ситуації.

Потрібно зрозуміти просту істину: державний тероризм має бути не просто засуджений у заявах політиків. На нього потрібно реагувати. У протилежному разі українська влада, за великим рахунком, просто спонукатиме до розвитку кризи. Особливість державного тероризму – у безвідповідальності. Тож нинішнім українським керманичам або потрібно взяти на себе відповідальність за ситуацію, або поступитися місцем тим лідерам і керівникам, хто буде на це здатний. Адже кричуща бездіяльність нашої влади, яку ми сьогодні із сумом спостерігаємо, насправді, тільки грає на руку агресору. Тому багатьом українським політикам час відповісти на сакраментальне питання британського видання: хто вони? І з ким? А після цього одразу почати діяти відповідно до чесної відповіді. Якщо, звісно, у буремних подіях останніх місяців їм вдалося зберегти волю і прагнення чинити чесно і правильно.

Сергій Прохоренко

Источник: Народная партия Украины

  Обсудить новость на Форуме