08:30 24.02.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Омельник: 210 років історії
Минулого тижня в рамках проекту «Село, в якому хочеться жити», започаткованому Кіровоградською обласною організацією Народної Партії, ми відгукнулись на запрошення і завітали до села Омельник Онуфріївського району Кіровоградської області.
Історія та географія
Село Омельник розташоване в 7 кілометрах від районного центру Онуфріївка. Історія цього населеного пункту розпочалася ще у 1770-му році, коли Іван Хорват, більше відомий як будівник фортеці Св. Єлизавети, яка пізніше переросла в місто Єлисаветград, продав село Онуфріївку капітану російської служби Івану Камбурлею. У 1801 році Камбурлей із Онуфріївки переселив в урочище Полковниче більше тисячі селян і заснував село Омельник, яке до цього було безлюдним. У цьому році село буде відзначати своє 210-річчя.
На території сільської ради також розташоване село Байдаково. 1905 року в селі відбувся виступ селян проти поміщицького гніту. Селяни Байдаково, об'єднавши навколо себе жителів сусідніх сіл, спалили маєток місцевого поміщика, розібрали худобу і продукти харчування. Проти селян Байдаково був посланий каральний загін. У збройній сутичці було забито 10, поранено 9 селян. 103 учасники виступу були заарештовані та віддані до суду. Цими кривавими заходами селянський виступ було придушено. Вже після революції 1917 року поміщик втік до Бельгії, де і зараз проживають його нащадки. Та вони не втратили зв’язок зі своєю малою батьківщиною й останнім часом почали переписку з директоркою місцевої школи.
В Омельнику народилися і відомі на весь світ люди. Анатолія Віталійовича Дьякова (1911–1985 рр.) шанували і поважали у всьому світі за його неймовірну точність прогнозів (справджувались на 95%, Гідрометцентр вгадує лише 58%), його називали «чарівником», «сонцепоклонником», «пророком» і навіть «богом погоди». Це він, єдиний у світі, передбачив виникнення в Карибському морі урагану Інесс у 1969 році, про що заздалегідь сповістив телеграмою Фіделя Кастро. Завдяки цьому сотні кораблів були виведені з небезпечного району. Дьяков передбачив засуху та аномальну спеку у 1972 році, нечувані морози у Франції. Так само видатною стала і його молодша сестра, яка народилася в Омельнику 7 липня 1913 року. Письменниця Ольга Віталіївна Дьякова-Толмачова – авторка роману «Советские люди» (1959 р.).
Сьогодення
За словами омельницького сільського голови Льови Егояна, на сьогоднішній день на території сільради проживає близько 900 жителів. Є ФАП, школа, 4 магазини. Тобто інфраструктура села дозволяє пристойно жити. Невеликі проблеми, що виникли «завдяки» минулорічній повені, вдалося владнати. «Наше село розташоване в урочищі, у зв’язку з цим виникають деякі неприємності. – Розповідає сільський голова. – Минулого року було затоплено 56 садиб, забилися майже всі канави, що рятували село від повені після рясних дощів та відлиг. На ремонт будинків і очищення канав потрібні були великі кошти, яких у бюджеті села немає. Ми звернулися до обласної ради і завдяки особистому втручанню голови облради Миколи Ковальчука з бюджету області нам виділили необхідні для проведення цих робіт майже 300 тисяч гривень. Своєчасно допоміг нам народний депутат України, член фракції Народної Партії Юрій Литвин. Після його звернення до Мінфіну сільрада отримала повідомлення про те, що можна використовувати кошти. Допоміг Юрій Литвин і з придбанням ванночок для миття посуду в сільську школу. Управління МНС профінансувало ремонт покрівлі школи і ремонт доріг, окрема подяка начальнику дорожньої служби Миколі Одинцову, головному лікарю ЦРЛ Наталії Сухомлинській, директору Центру зайнятості Наталії Супрун, начальнику управління соцзахисту Олегу Тарабану та його заступниці Тетяні Сідельніковій. Окрема подяка колишньому голові Онуфріївської районної ради Миколі Перепеляку. Ці люди допомагали нам протягом багатьох років».
Як уже стало зрозуміло, історія села тісно переплітається з історією Онуфріївки і з її панами дореволюційного періоду. Навіть школа була започаткована тамтешнім поміщиком. В останній чверті 19-го століття граф П.Толстой побудував у селі церковно-приходську школу. З цього часу можна відслідкувати історію місцевої школи. За словами директорки школи Галини Марченко, у навчальному закладі сьогодні навчається 50 дітей і працює 16 вчителів. «У нашій школі вперше в районі з’явилися комп’ютери. Нещодавно підключилися до світової мережі Інтернет. Школа в достатній мірі укомплектована різноманітними наочними матеріалами. Навіть у районній школі немає таких наочних матеріалів із біології, які має наш біологічний кабінет. Вся діяльність педколективу школи спрямована на те, щоб життя в школі було нескінченним пізнанням. Прагнемо плекати вільну, активну особистість, яка зможе взяти на себе відповідальність стати господарем власної долі, долі народу. Ми впевнені, що школа повинна допомогти дитині визначитися не лише у тому, ким бути, а й у тому, яким бути, як жити. Відповідно до цього плануємо свою роботу. З відповідальністю та задоволенням повідомляємо: життя в омельницькій школі змістовне, насичене, цікаве», – розповідає Галина Марченко.
Проблеми
Головною і загальною для всіх мешканців села є проблема збереження місцевої школи. Як розповіла директорка школи, минулого року в управлінні освіти Онуфріївської РДА почали розглядати питання щодо закриття випускних класів у омельницькій сільській школі. Учнів пропонують кожного дня відвозити на навчання до павлиської школи. Цікаво, що возитимуть їх за рахунок батьків. «Але не кожні батьки мають таку можливість, щоб витрачати кошти на проїзд дитини у сусіднє село», – бідкається директорка.
«У законодавстві прописано, що громада має більші повноваження і їй вирішувати питання щодо користі свого навчального закладу. Але на це не зважають у районній адміністрації. Більше того – намагаються тиснути на тих, хто не згоден з політикою партії влади. На зібраннях мало не при всіх, у відкриту говорять, що такий-то повинен скласти повноваження, якщо не розділяє думки певної політичної сили. А це вже нагадує про часи терору», – продовжує розмову Льова Егоян. Мешканці Омельника вдаються до протестів супроти ініціатив, які намагаються реалізувати в районній адміністрації. Вони збирають підписи, пишуть протести, намагаються достукатися до районної влади і не дати закрити випускні класи. Селяни переживають недарма. Ніякі розповіді про те, що учнів возитимуть спеціальними автобусами, що матеріальна база шкіл, які залишаться, буде не гіршою, ніж у містах, не зламають впевненість у безглуздості подібної «реформи». Скажімо, програма «Шкільний автобус» начебто діє вже декілька років. Але чи аналізував хто-небудь, як вона насправді виконується? В Омельнику й зараз навчаються діти з Байдакового, де школу закрили кілька років тому (правда, тепер їх набагато менше, ніж раніше). Так от, вони як ходили, так і ходять до школи пішки – по 5 км в один бік. Невже суть змін, про які так багато говорять, справді полягає в тому, щоб позбавити селян останніх «благ цивілізації»? А як же тоді обіцянки нової влади, що розбудова українського села стане одним з її пріоритетів? Ніхто навіть не запитував і не цікавився тим, яка народжуваність у конкретному селі. І чи є перспектива розвитку шкільної освіти?
«Соромно навіть нагадувати банальні речі, – продовжує розмову директор школи, – про які знають усі. Років сорок тому КПРС уже визнавала десятки тисяч сіл по всій території СРСР неперспективними, і це не принесло жодної користі ні людям, ні державі. Адже любов до України розпочинається з любові до рідної хати, вулиці, річки, школи. Сільська школа – це щось набагато більше, ніж просто будинок, у якому навчаються діти. І це чи не єдиний осередок культури на селі! Саме так, осередок культури. Якщо в селі є школа, значить, є й гуртки для дітей, проходять концерти, свята... І будьте певні, анонсованого концерту чекають з не меншим нетерпінням, ніж обласні меломани на приїзд Валерія Меладзе чи гурту «Океан Ельзи».
«Сьогодні в стінах школи навчається п’ятдесят дітей. Так, це небагато. Але я переконана, що ці п’ятдесят хлопців і дівчат мають право на власний навчальний заклад – школу, яка відображає дух і особливості саме їхнього села. До якої можна за кілька хвилин дістатися пішки чи на велосипеді. Прийти навіть у неділю, щоб пограти у футбол чи просто посидіти з друзями у прохолоді шкільного саду», – впевнена директорка школи Галина Марченко.
Відпочинок
Відпочивати в Омельнику люблять і вміють. Сільський голова розповів, що жителям села завжди приємно брати участь у різноманітних святкуваннях, відмітивши при цьому, що давні традиції та звичаї збереглися на селі до цих пір. Відзначив він також і толерантність, і взаємодопомогу та взаємовиручку омельчан. Звичайно, головне свято для кожного сільського мешканця є свято села, яке відзначається у середині жовтня, вже після закінчення польових робіт. «Святкова програма завжди у нас надзвичайно насичена, – розповідає Льова Лукашенович. – Художні колективи школи та Будинку культури готують програми, до яких залучають місцевих жителів. У серцях усіх присутніх відчувається гордість за своє село. Відзначаємо найстарішого та наймолодшого жителів села. Їм вручаємо пам'ятні подарунки. Отримує сувеніри також найстарша сімейна пара. Закінчується свято народними гуляннями, конкурсами і вікторинами». Не залишаються поза увагою сільської громади і традиційні свята: 8 березня, 1 травня, День Перемоги, День незалежності, новорічні свята. На запрошення сільського голови до села на кожне свято до Омельника приїжджає гурт із районного центру. У День Перемоги біля пам’ятника загиблим воїнам, що звільняли село від німецьких військ, завжди збирається багаточисельний мітинг.
Ще один цікавий момент, що сподобався кореспондентові «НГ». У день приїзду нашої групи до Омельника свій 83-й день народження відзначав Іван Макарович Марченко, який довгий час працював головою колгоспу імені ХХ з’їзду КПРС. Після розмови з журналістом сільський голова поспішив до оселі Івана Марченка з подарунками від сільради.
Плани на майбутнє
Плани керівництва села Омельник витікають із їхніх проблем. По-перше, їм конче потрібен дитячий садок. Та навіть не садок. Вони хочуть створити на базі сільської школи комплекс «школа-дитсадок». У селі вже зараз багато діточок, які потребують виховання у дитячому колективі. І з кожним роком ситуація з народженням дітей покращується. Тільки в минулому році в Омельнику народилося 10 дітей. Навіть за такими малими масштабами це – ціла група діточок.
Незважаючи на те, що спонсорів як таких у села немає, сільський голова виношує в планах створення кооперативу по збору молока. «У нас багато хто корів тримає, – говорить Льова Егоян. – Не для себе втримують, а щоб здавати молоко. Все ж якась копійка. Хоча це ж дійсно копійки. Хіба літр молока коштує дві з половиною гривні, як за нього платять? Молокозаводи скуповують молоко в сільського населення за надзвичайно низькими цінами, тоді як городяни скаржаться, що на полицях магазинів воно коштує надто дорого – по 9 і більше гривень. Незадоволені обидві сторони. Тому вирішити це питання можна лише шляхом утворення на селі кооперативів, які б мали свої пункти для заготівлі молока, обладнані лабораторіями для визначення його якості та охолоджувальними установками. Проте поки що ця ідея залишається тільки ідеєю».
Руслан Худояров
(м. Кіровоград)
Обсудить новость на Форуме