23:47 19.03.2010 | Все новости раздела "Народная партия"
Народна пам'ять
Готуючись до 65-річчя Великої Перемоги, Бучанська громадська організація дітей війни «Наше покоління», за підтримки Бучанської міської організації Народної Партії, започаткувала великий соціальний проект під назвою «Народна пам'ять». Народники допомагають учасникам бойових дій, дітям-війни, спілкуються з ними, пригадують ті важкі часи, які змінили долю цілого покоління, документують спогади тих, хто на власному досвіді знає страшне слово «війна».
«Материнська любов урятувала…»
Кухельний Василь Андрійович:
- Пам’ятаю, коли німці зайшли в Бучу, я вискочив на вулицю, а вони саме їдуть на бронетранспортерах. Швидко зайшли і пішли далі. Декілька німців зупинились у нас вдома. Нас із матір’ю і старшим братом з хати виселили, а там розташували продуктовий склад. У другій половині хати, де жила тітка, поселились німці, які завідували складом.
Ми ж вирили окоп за хатою, і жили там весь час разом із сусідами. Якось із сусідським хлопцем полізли на той склад, і нас піймали. Німець тоді сказав мамі, якщо ще раз побачить, то буде «puh-puh».
Згадується ще один випадок. Була в мене сам не знаю звідки, тюбітейка, як євреї носять. Німець побачив, і до мене: «juda»? Мати впала на коліна, почала просити, пояснювати, що ніякий я не «juda». І пощастило – материнська любов врятувала.
Взагалі у Бучі життя проходило більш-менш нормально. Бомбили залізницю і розбомбили клуб. Він стояв на розі вулиць, де зараз інтернат. А більше нічого не бомбили, і не пригадую, щоб німці дуже звірствували. Хіба що як тільки увійшли в Бучу: забрали вчительку – орденоноску Параску Сидорівну, вчительку Софію Гнатівну, комуністів із селищної ради і повезли розстрілювати.
А коли німці відступали, то навпроти двору Буржинських по вул. Горького залишили побиту танкетку. Оскільки наші наступали швидко, німецький екіпаж не встиг втекти, заліз під танк і почав відстрілюватися. Багатьох тоді наших убили, їх поховали у братській могилі. А в сім’ї Буржинських хазяйка була німкенею, маленька старенька жіночка. Один німець з-під танка побіг до неї, вона заховала його у діжку і закрила кришкою. Наші солдати знайшли його і хотіли стару розстріляти, але оскільки вона була дуже старенькою і немічною – пожаліли.
«Голод після війни був великий»
Трачук Василь Григорович:
- Мій батько воював в полковій розвідці. Коли повернувся з фронту – вже був я. Направили його служити в Західну Україну, але там були бандерівці, і батьки побоялися того переїзду. Домовилися і переїхали в Красноярськ. На той час там були великі табори для власівців і німців. Був лісопильний завод. Пам’ятаю, що голод після війни великий був, їсти не було чого. Люди дуже в той час бідували, а німців годували першим і другим. То я як прийду до батька на роботу на обід, німці кричать «kinder, kinder, kom, kom, kom» каші мені накидають, от на добу вже і вистачає. Це в 1947 році було. Згадую, як ходив там у школу морози великі, а ходить було далеко. Там ми не прижилися через клімат, у батька ноги боліли, а ми з мамою хворіли малярією. У 1949 році приїхали в Ірпінь. З 1959 року стало жити легше. Батько працював на склозаводі, я ходив у Яблуньську школу. У Бучі живу з 1950-го року. Працював на склозаводі машиністом склоформуючих машин. В 1990 році пішов на пенсію.
«Убитих людей закопували на полях»
Корченкова Любов Федорівна:
- Народилася і застала війну в селі Комарівка Макарівського району. Батько пішов на фронт і не повернувся. Залишилася сім’я: мати, ми з братом, дід і баба. У нашому селі був польовий військовий госпіталь, запам’яталось багато поранених солдат, вони були і в нашій хаті. У сусідів була хірургія. Криниця була від хати далеко, і під час боїв і окупації ми повзли по воду. В пам’яті ще й досі спогади, як вбитих людей закопували на полях, пізніше викопували і звозили в братську могилу. У війну забирали всю худобу з двору, у нас дивом лишилася корова, так і вижили. Років зо два після війни по селах були банди, нападали, грабували двори. Страшно було. А тут після війни почався великий голод. Їли макуху.
Коли виросла, пішла працювати на меблеву фабрику. Пізніше переїхала до Ірпеня, до пенсії знову працювала на фабриці. В Бучі проживаю з 1968 року.
Прес-служба Бучанської міської організації
Народної Партії
Обсудить новость на Форуме