01:01 23.02.2010 | Все новости раздела "Народная партия"
На шляху до високотехнологічного аграрного виробництва
Полтавщина – серед лідерів у нашій державі щодо темпів росту валової сільськогосподарської продукції. І досягли це не лише завдяки 4 мільйонам тонн полтавського хліба. Крім такого щедрого валу зерна, саме у Полтавській області виробляють чверть українського цукру, понад півмільйона тонн у полтавських сільгосппідприємствах за нинішній рік надоїли молока. Як наслідок (не стільки через кількість виробленої продукції, як через підвищення закупівельних цін на неї), заробітна плата на селі зросла минулого року на 16% і нині становить 76% середньообласної проти позаминулорічних 50%. Сталося це, на жаль, не завдяки стрімкому зростанню селянських зарплат, а через спад рівня заробітку в інших галузях. Що ж до рейтингів, то перші місця аграрного господарювання посідають селяни тих районів, де мають потужне і розвинене тваринництво. «Якщо брати динаміку темпів виробництва валової продукції за 2009 рік, то показники становлять 108,7% валової продукції у всіх категоріях населення, в тому числі у сільгосппідприємствах 110,9% – хвалиться заступник начальника Головного управління агропромислового розвитку Полтавської облдержадміністрації Іван Филоненко. – У нас в усіх категоріях господарств минулоріч надоїли 670,2 тис. тонн молока, що на 58 тис. тонн більше, ніж у році попередньому. Реалізація м’яса в живій вазі склала 54,4 тис. тонн і яєць 562 млн штук».
Утім, не обійшлося і без проблем. Скажімо, 18 млн збитків отримали полтавські селяни лише через те, що мали в середньому 73-є телят від сотні корів. І якщо в Карлівському районі про збитки щодо цього не йдеться, бо телятка були чи не в кожної сільської годувальниці, то у Новосанжарському приплід мали менше половини поголів’я. На жаль, це лише те, що лежить на поверхні. Та з точки зору самих сільгоспвиробників проблем селяни мають значно більше. Чи не найголовніше болюче питання – спад поголів’я через його нерентабельність. І хоч Полтавщина – єдина область, яка не має динаміки спаду виробництва продукції тваринництва, а молока полтавські сільгосппідприємства виробляють найбільше в Україні, та загальну картину це не змінює.
«Наше господарство, – наводить приклад голова правління СВК «Батьківщина» Котелевського району Полтавської області, депутат Полтавської обласної ради від Блоку Литвина, Герой України Олександр Коросташов, – минулого року мало 5,5 тис. тонн валу молока, а грошей за нього вторгували на 2,5 млн менше, ніж за позаминулорічне, якого ледве 5 тис тонн надоїли. Тому головна причина того, що корів вирізають, – відсутність справедливої ціни на молоко. Та, по якій продаємо його нині, хіба що собівартість виробництва покриває, отож тваринництвом лише ентузіасти займаються, решта ж тих, хто взяв паї в оренду, посіяли те, що найприбутковіше, урожай вивезли та й годі…»
Тим часом, минулоріч в Україну завезли понад півмільйона тонн м’яса. Скажете, воно ж дешевше, то й нехай? Так, справді, дешевше, по 7-8 гривень за кіло – ви можете собі уявити, що то за продукт, якщо собівартість його вироблення значно вища за цю ціну? Та й чи бачили, щоб за таку ціну його придбати на обід? Таке ж маємо заморське молоко, масло, та хіба лише їх…
Олександр Коросташов щодо причин такого стану речей має свою думку: «Нас так штовхали до СОТ, що ми бігли туди, аж спотикалися. А на фермах поки що у калошах драних ходимо, бо не маємо копійки купити чобіт! Та хто знає, чи й матимемо… Візьміть хоча б ідентифікацію. Коли великотоварне господарство – тут питання інше, а для чого дядькові чи бабусі, годуючи підсвинка, їхати в район, платити гроші за ту бірку, збирати купу документів? Ото й не їдуть, а без бірки тільки перекупщикам віддають майже задарма, аби хоч якусь копійчину мати! А бірки ті не копійки коштують – наше господарство за останні чотири роки заплатило за них ні багато ні мало – майже 300 тис. гривень. Скажіть, будь ласка, де ці гроші? Коли вони повернуться в село? Ми, наприклад, лише дотацій недоотримали на суму, яку й називати страшно: близько 8 млн грн. з обігу вивелося!»
І це лише по одному господарству! На Полтавщині ж їх сотні, і якщо потужні та великі дають собі раду, то, скажімо, фермерським дуже й дуже сутужно. У користуванні приватних підприємців нині понад 200 тисяч гектарів полтавської землі. Господарюють на них три категорії фермерів: господарства, де обробляють менше 50 гектарів ріллі; ті, що доглядають близько 500 і такі, що дають лад на площах тисячу і більше га. Понад 50 фермерських господарств не лише утримують, а й розвивають тваринництво, майже кожен фермер має свиней та птицю. Та якими б за розмірами не були фермерські господарства, проблеми у них однакові, і найголовніша – реалізація вирощеного.
«На ринках нині – лише перекупщики, які виступають як посередники реалізації, – бідкається голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Полтавської області Василь Бурлака. – Посередники – це хвороба економіки. Реалізуючи одну свинячу тушу, посередник заробляє від тисячі до півтори тисячі гривень! Фермер чи селянин – власник землі і вирощеної продукції, він же повинен бути і власником ринку. І поки ситуація не зміниться, поти і не буде селянин зацікавлений у вирощенні сільгосппродукції».
Тим часом, сільськогосподарська галузь Полтавщини посідає перше місце в Україні за кількістю поголів’я корів та виробництвом молока, шосте – за кількістю поголів’я свиней, восьме – за виробництвом яловичини та свинини. І все це не завдяки державній підтримці, а, швидше, усупереч. Утім, які б щедрі врожаї не вирощували, скільки би м'ясо-молочної продукції не виробили, селяни грошей як не мали, так і не мають. І не лише через те, що їхня праця хоч і була результативною, але, на жаль, не стала прибутковою. Чималим селянським боржником нині є держава, яка багато програм, що діють на всеукраїнському рівні, фінансувати забуває. Зате не забуває селянам нагадувати, що тваринництво – галузь стратегічна. Та селян у цьому переконувати не треба, вони рахувати вміють, от тільки ніяк не обчислять, коли вже стратегічним стане завдання створити захищений ринок сільськогосподарської продукції? Адже моральне задоволення – це ще далеко не все, заради чого кожен з нас працює.
Що ж до сільгоспвиробництва загалом, то розвиток будь-якої справи повинен сприяти одній меті – створенню нормальних умов життя для людей. На селі це питання стоїть особливо гостро. Та, мабуть, навряд чи це зрозуміло тим, хто бачить його через шибку авта, яке коштує майже як потужний свинокомплекс…
І.Філоненко
(м. Полтава)
Обсудить новость на Форуме