03:15 17.02.2011 | Все новости раздела "Народная партия"

На Полтавщині вшанували воїнів-афганців

Чотирнадцятого лютого 1989 року з кабульського аеродрому злетіли останні літаки з солдатами обмеженого контингенту радянських військ – для сотень тисяч солдатів, офіцерів та їхніх рідних війна в Афганістані закінчилася…

За десять років чужої війни понад 160 тис. українців пройшли через горнило Афгану, серед них близько трьох тисяч полтавців, понад 3 тисячі наших співвітчизників повернулися додому в цинку, 80 зникли безвісти. Для близько 150 тисяч тих, хто живе нині серед нас, слова Кандагар чи Кундуз не просто географічні назви. Не виняток і полковник тоді радянської міліції Михайло Притула, який у найгарячіший бойовий період – з 1981 по 1983 рік – надаючи допомогу Царандою (Міністерству внутрішніх справ Демократичної Республіки Афганістан), брав участь у воєнних діях і на землі, і у повітрі:

«Навіть зараз іноді сниться, що я на якійсь оперативній нараді перебуваю, – ділиться Михайло Ілліч. – Це пам'ять повертається. Але, згадуючи всі випадки (мене двічі збивали на вертольоті, ми падали на душманську територію, викликали підмогу, нас захищали), мурашки йдуть по тілу... Люди, які живуть і в Україні, і в Росії, не знали, чим займалися ми там, і яка відповідальність лежала на наших плечах. Просто хоча б вижити…»

У понад двох десятках країн виконували свої завдання українські вояки. Та у День вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав найбільшу шану прийнято віддавати саме воїнам-афганцям, і це виправдано, вважає голова Полтавської регіональної організації Народної Партії Костянтин Боровик.

«Цього дня ми з глибокою шаною і скорботою схиляємо голови перед пам’яттю загиблих. День вшанування учасників бойових дій на території інших держав – це не лише нагода згадати полтавців, які полягли у тій чужій війні, а й відвідати ті родини, для яких слово Афган і досі болить. Адже ця війна увійшла у життя не одного покоління, бо ті, хто не діждали своїх синів, не дочекались і онуків», – наголосив Костянтин Боровик.

Час лікує все – ця істина давно стала банальною. Та навряд чи вона поширюється на тих, хто й досі у своїх снах зривається в атаку поряд із побратимами, які залишились у чужих скелях назавжди. Для тих, хто воював пліч-о-пліч, а тим більше для тих, хто чекав на них удома, вони і зараз живі, просто чомусь ще й досі молоді...

Прес-службаПолтавської регіональноїорганізації

Народної Партії

Источник: Народная партия Украины

  Обсудить новость на Форуме