02:30 02.11.2012 | Все новости раздела "Народная партия"
Медична реформа в дії
Рік тому в Україні розпочалась реформа медичної галузі. Впровадити нововведення вирішили у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві.
Загалом у плани реформаторів входить запровадження п'яти рівнів медичної допомоги: екстреної – у разі загрози життю через травми, серцево-судинні хвороби, тощо; первинної – допомога лікаря загальної практики за місцем проживання; вторинної – стаціонарне лікування вузькопрофільними спеціалістами; третинної – лікування у вузькоспеціалізованих установах складних недуг; паліативної – допомога та полегшення страждань пацієнта на останніх стадіях невиліковних хвороб. Медичні заклади працюватимуть за трьома напрямками: первинна медична допомога, а саме послуги дільничного терапевта, амбулаторії та сімейних лікарів; консультації профільних фахівців та госпітальні служби; послуги клінік на базі профільних інститутів. Частину медзакладів планується реструктуризувати, а деякі і зовсім закрити. На думку чиновників із МОЗ, це дозволить не розпорошувати бюджетні кошти і направляти їх на вирішення конкретних проблем.
Ставлення до реформаторських дій різне: лікарі та пацієнти вказують на недолугість реформи, переймаються своїм здоров'ям та робочими місцями, а чиновники переконують, що в пілотних областях експеримент проходить вдало, недоліки обіцяють усунути в рекордні строки і намагаються переконати, що після реформи медична галузь буде працювати ефективніше. Проте виникає ряд запитань та побоювань, адже саме від працівників медичної галузі залежить життя та здоров'я нації.
Сімейна медицина
Замість звичного терапевта українцям пропонують обрати сімейного лікаря. Кваліфікація лікаря загальної практики дає йому право консультувати всіх членів сім'ї в будь-якій області медицини, залучаючи вузьких фахівців для консультацій і координації лікування тільки у виняткових випадках.
Сімейна медицина ефективно працює в усьому світі і не виключено, що досвід інших країн буде корисним і в Україні. Проте одна з головних проблем впровадження такої моделі полягає в недостатній кількості сімейних лікарів. Цю ситуацію влада намагається розв’язати шляхом перекваліфікації терапевтів та вузькопрофільних спеціалістів. На перекваліфікацію медикам дали два роки, курси для підготовки сімейних лікарів тривають 6 місяців. Вважається, що після цього урологи, гінекологи та кардіологи зможуть працювати сімейними лікарями. Проте щоб такий лікар став висококваліфікованим фахівцем, потрібно більше ніж вісім років практики. Викликає занепокоєння і ліквідація дитячих поліклінік, адже за здоров’я і життя малюка має відповідати педіатр. Саме досвід педіатра дозволяє, наприклад, за лічені секунди роздивитися горло малюка, який плаче і не хоче казати «А». Можливо, в інших фахівців теж достатньо теоретичних знань, але тривалої практики декому таки бракує.
Медична реформа призвела до того, що замість поліклінік постали центри медицини. Так, із першого січня мешканці Вінниці вже не можуть просто так потрапити до хірурга, гастроентеролога, імунолога чи уролога. Направити до вузькопрофільного фахівця може тільки сімейний лікар. Він спочатку має переконатися, що людині потрібна допомога саме цього медпрацівника.
Лікарі, які на практиці першими відчувають усі зміни і наслідки реформи, вважають, що її, попри хорошу ідею, впроваджують надто швидко і за півроку перевчити вузьких спеціалістів неможливо.
Відповідно до реформи в експериментальних областях почали створювати госпітальні округи, через це люди змушені долати десятки кілометрів, аби дістатися до найближчої лікарні.У зв'язку з цим від пацієнтів надходить багато скарг – кілька людей загинуло, не дочекавшись карети "швидкої", та й загалом суть реформи людям поки не дуже зрозуміла.
Швидка допомога. Чи дійсно вона здатна допомогти?
5 липня 2012 року Верховна Рада України з другої спроби прийняла Закон «Про екстрену медичну допомогу», а 14 серпня 2012 року цей Закон був підписаний Президентом України.
Згідно документу кількість функцій швидкої допомоги значно зменшиться. Поступово служба буде тільки перевозити хворих. Головна мета закону – створення єдиної вертикалі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф у кожному регіоні. Центр забезпечуватиме:
- прийняття й обробку викликів;
- координацію дій бригад екстреної медичної допомоги та закладів охорони здоров’я з надання екстреної медичної допомоги;
- надання виїзної консультативної медичної допомоги;
- розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної медичної допомоги для своєчасного надання населенню екстреної медичної допомоги тощо.
На практиці телефонний дзвінок за номером 103 або 112 потраплятиме до обласної оперативно-диспетчерської служби центру. Диспетчер отримує інформацію про місце події, характер та особливості потерпілого й вид необхідної допомоги для станції екстреної (швидкої) медичної допомоги та відповідної бригади меддопомоги. Законодавці переконані, що таким чином вдасться забезпечити своєчасність, високу якість та ефективність надання екстреної медичної допомоги населенню.
Проте в законі немає чітких положень про організацію надання допомоги саме на догоспітальному етапі, не прописано кількісний і кваліфікаційний склад бригад, а також немає жодного слова про спеціалізовану службу або спеціалізовані бригади (кардіореанімаційні, протишокові, токсикологічні тощо).
Спеціалізована бригада – це бригада, на якій виїжджає лікар-спеціаліст (наприклад, кардіолог) або з додатковою спеціалізацією (наприклад, токсиколог), йому допомагають два фельдшери, і бригада має бути оснащена на порядок вище, ніж звичайна лінійна (лікарська) бригада.
Також у законі не враховано ускладнень при обслуговуванні віддалених сіл через поганий стан та подекуди відсутність українських доріг. У деяких випадках надати екстрену медичну допомогу за 10-20 хвилин (що декларує реформа) неможливо, особливо в сільській місцевості. Від реформи найбільше потерпають люди похилого віку, інваліди, вагітні жінки, які змушені самотужки добиратися до найближчого медпункту, щонайменше за 20-30 км. Також відкритим залишається питання надання екстреної педіатричної допомоги (допомога дитячому населенню), яку має надавати кваліфікований лікар-педіатр. На сьогодні існує всього кілька одиниць педіатричних бригад. І в цьому полягає проблема, що потребує негайного вирішення.
Лікарі запевняють, що на швидкій не вистачає кадрів, медикаментів, транспорту, палива, сучасного обладнання. Фактично, модернізація служби швидкої допомоги – це омана, яка використовується для дезінформації населення. Вважається, що чим швидше швидка доїхала, тим краще. Але, при запланованому скороченні спеціалізованих бригад швидкої допомоги (спеціалізовані бригади припиняють своє існування з 2013 року), надавати кваліфіковану допомогу на місці буде нікому. Швидка виконуватиме тільки функції «довозу» до лікарні. Також чітко не визначено кількість працівників бригади швидкої, що значно ускладнює надання медичної допомоги. Це не врятує людей, яким потрібна допомога безпосередньо на місці. Тож виникає питання, скільки ще українців має померти, не дочекавшись швидкої чи не отримавши кваліфікованої та невідкладної допомоги, перш ніж буде усунуто всі недоліки реформування служби?
Страхова медицина
Перший етап реформи повинен завершитися в 2013 році. Після цього, проаналізувавши наслідки та усунувши недоліки, її планують реалізувати у всіх містах країни. На 2014-2015 рік в Україні заплановано впровадження страхової медицини. У Верховній Раді України вже зареєстровано проект закону про впровадження обов'язкового державного медичного страхування громадян України. В разі ухвалення закон набуде чинності з 1 січня 2013 року. Згідно із законопроектом, система медичного страхування складатиметься з трьох рівнів.
Перший рівень – солідарна система загальнообов'язкового медичного страхування, яка базується на засадах солідарності та субсидування і здійснення страхових виплат за кошти Фонду медичного страхування.
Другий рівень – накопичувальна система загальнообов'язкового медичного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному страховому фонді та здійснення фінансування витрат на оплату укладення договорів довічного медичного страхування та страхових виплат.
Третій рівень – система недержавного медичного страхування, яка базується на засадах добровільної участі громадян.
На думку автора законопроекту, найбільш оптимальною моделлю державного медичного страхування є система, яка використовується в Молдові та Франції. Суть її полягає в тому, що створюється окремий державний фонд і громадяни роблять певні відрахування в нього. Ці кошти можуть бути використані на медичну допомогу застрахованим, ремонт лікарень, закупівлю обладнання, зарплату лікарям. При цьому держава виділяє кошти з бюджету на обслуговування тих громадян, які не застраховані. Приміром, дороге медичне обслуговування можна буде покрити тільки зі страхових фондів, а екстрена медична допомога буде доступна за рахунок держбюджету.
Передбачається, що поступове впровадження страхової медицини дасть змогу створити цивілізований ринок медичних послуг, а саму систему охорони здоров’я зробити не витратною галуззю, а рентабельною частиною бюджету. Отже, з’явиться можливість для розвитку сучасної, високотехнологічної системи охорони здоров’я. Пацієнти зможуть отримувати найдорожчі послуги за рахунок страхових компаній, а послуги, що користуються найбільшим попитом, візьме на себе держава. Такі кроки дадуть змогу підвищити заробітну плату медичному персоналу та знищити корупцію в системі.
Проте чи вдасться українцям із запровадженням страхової медицини отримати кваліфіковану медичну допомогу і як це насправді вплине на стан здоров’я українців покаже час. Однак фахівці застерігають, що до цього питання потрібно підходити виважено. Страхова медицина – це не панацея від усіх проблем медичної галузі. Адже навіть у Сполучених Штатах Америки більшість мешканців не застраховані.
Медична реформа діє. І хоча вітчизняна система охорони здоров’я давно потребувала модернізації, все ж запропоновані реформаторські методи на сьогодні більше зруйнували, ніж створили. Варто зазначити, що в Україні на потреби охорони здоров'я офіційно виділяється від 3,6 до 4,2% від ВВП. За нормативами Всесвітньої організації охорони здоров'я, при фінансуванні охорони здоров'я менше ніж на п'ять відсотків від ВВП, можна говорити про відсутність медичної допомоги в країні. Лікарі переконані, що не можна ламати систему, не запропонувавши натомість нічого нового, адже це веде до хаосу. Радянська система охорони здоров'я, створена академіком Миколою Семашком, була і є за своєю організаційною структурою кращою в світі. То, можливо, варто було б вдосконалити існуючу модель, а не намагатися сліпо наслідувати європейський приклад, тим паче, що за рівнем життя нам до Європи ще далеко.
Наталія Куксенко
Обсудить новость на Форуме