19:45 08.09.2014 | Все новости раздела "Народная партия"
МИР, ЧИ ТАКИ- ПАУЗА МІЖ ВІЙНАМИ?
«А когда отгрохочет, когда отгорит и отплачется,
И когда наши кони устанут под нами скакать,
И когда наши девушки сменят шинели на платьица,-
Не забыть бы тогда, не простить бы и не потерять...»
(Владимир Высоцкий. «Песня о новом времени»)
Якщо вірне класичне визначення Клаузевиця: «Війна - це продовження політики іншими засобами», то мабуть логічним виглядає й зворотна конструкція: «Якщо війна припиняється, то військові дії повертається у береги звичної, традиційної політики…» Втім, якщо цьогорічне міждержавне протистояння у самому серці Європи відбувалося не зовсім за канонами класичної війни (одна сторона її не оголошувала, інша - не запроваджувала на своїй території військового стану, до того ж сама вона з легкої руки політологів отримала визначення «гібридної»), то й перехід до миру також відбувається без звичних атрибутів класичного завершення військових кампаній – капітуляції та контрибуцій… До речі, мало хто знає той факт, що за умовами Версальського договору Німеччина - за ледь не монопольний статус агресора у Першій Світовій війні (сторіччя якої, за якоюсь історичною іронією, припадає на самий розпал цьогорічного військового противостояння у Донбасі) мала б повністю фінансово розрахуватися за задану шкоду з окремими країнами - переможцями лише на початку 60-х років…Просто події Другої Світової затулили наслідки Першої…
Майже сім десятиріч не знали наші земляки що таке війна, що дозволило Віталію Коротичу наприкінці 70-х написати вірша про «майорів, що йдучи на пенсію, так і не пізнали на собі , що таке тревога не учбова »…Втім, невдовзі на всій території СРСР до рідних почали приходити похоронки, як наслідок авантюрного втручання Кремля в афганську авантюру. Переконаний: нинішні дії спадкоємців ЦК КПРС – навіть в російських підручниках майбутнього - носитиме значно сильніші визначення. Тим не менш, сусідів, на відміну від подружньої половини, – не обирають…Разом з тим, завдяки міжнародному тиску на Москву й дипломатичному хисту автора фоліанта «Україна- не Росія»- Леоніди Кучми у Мінську, маємо на нашому Сході перемир’я …Значна кількість експертів переконана, що домовленості, укладені у столиці сусідньої Білорусії, потрібні Путіну, як маневр для перегрупування сил й помякшення західних санкцій . Мовляв, пройде зима, Росія одерживши таки французькі «Містралі», розпочне свою агресію новими силами й засобами…«А хоч б й так, »- вважає відомий блогер Карл Волох- «головне, хоч на певний час перестануть гинути люди та й вдасться визволити наших громадян з полону»…
Дехто до серйозних плюсів перемир’я відносить й можливість провести парламентські вибори в Україні, що дозволить виконати чи не головну вимогу активістів Євромайдану, а з іншого,- позбавить російських пропагандистів можливості й надалі називати українську владу «київською хунтою», оскільки тоді вже усі гілки влади в Україні матимемуть достатнто високий рівень легітимності…
В Росії намагаються не згадувати словосполучення «Мирний план Президента Порошенка», замінюючі в ефірі прізвище сусіднього президента – на власного, або використовуючі анонімне – «мінські переговорники», що дозволяє певним чином легалізувати представників ніким не визнаних Донецької та Луганської республік…Втім, до пропагандистських ярликів нам не звикати…Хтось цілком слушно помітив: війна змінює людське сприйняття явищ, подібно ефекту чорно-білого телевізора, де відсутні усіляки нюанси й відтінки…Втім це- цілком закономірно: або ти зі своєю батьківщиною, або ти намагаєшься у тій чи інший спосіб знайти у діях кремлівських агресорів ті чи інші помягшувальні обставини…
Інша річ, коли недавні дискусії про дії вітчизняної чинної влади, при здійсненні нею Антитерористичної операції, вели патріоти…Частина з них звинувачувала наших силовиків у злочинній бездіяльності, інші- закликали припинити нагнітати паніку, мовляв критика дій нашого Верховного головнокомандуючего- тільки на руку кремлівським авантюристам, які радістно потерають долоні, спостерігаючи за атмосферою «разброда и шатания» в українському таборі. З іншого боку, значна частина тих, хто побував на передовій, переконана, що більшість порад від меррежевих блогерів й кавярних «пікейних жилетів» , або від так званої «диванної сотні» народжується у безпосередній близкості до офісів Газпрому…Тому своїм опонентам вони відповідають у дусі рядків з пісні вже згаданого в епіграфі до матеріалу таганського Орфея- «А винтовку тебе, а послать тебя в бой…»
Якщо відійти від етичних оцінок цих дискусій, а проаналізувати змістовну частину боротьби з путінською «гібридкою», водорозділ недавніх сутичок проходив за лінією пошуку відповіді на запитання: чи запроваджувати військовий стан на Донбасі, або продовжувати діяти в логіці АТО? Якщо б наша влада назвала речі своїми іменами (не тільки в телевізійному ефірі, але й в юридичних документах- дипломатичних нотах та у наказах від Верховного головнокомандуючого) то це б не тільки ускладнило проведення виборчої кампанії або процедури одержапння чергового траншу від МВФ, але й, безумовно, неминуче призвело б до інших «тягот и лишений военного времени»: обмеження усіх прав та свобод громадян, аж до повної заборони політичної діяльності, введення військової цензури, сутєве урізання соціалки та запровадження лімітованого відпуску продовольчих продуктів вже за напівзабутих картках , запровадження комендантської години, затемнення населених пункатів…Чи готові наші громадяни на подібний репертуар «хліба й видовищ»- без серйозних соціологічних досліджень сказати важко, але судячи по тому, що навіть в дні найзапеклиших боїв під Іловайськом з ефіру наших телеканалів не зникали програми на кшталт «Розміши коміка» - мабуть не дуже.. Хтось може заперечити, що наведений вище арсенал заборон - він з репертуару ХХ сторіччя, а нині можна обмежитися без подібних табу,тим паче якщо війна була- гібридна…Може й так, але на даний день, як говорив попередник й тезка вище згаданого Леоніда Кучми- Леонід Кравчук- «маємо те, що маємо», тож як мінімум, - не варто розгубити й цього…
Олександр Воронін,
політичний оглядач
Обсудить новость на Форуме