18:15 19.03.2012 | Все новости раздела "Народная партия"
Людмила Дригало: «Дитяча жорстокість – хвороба українського суспільства. Батьки мають нести відповідальність за правильне формування свідомості дитини»
Нещодавно у програмі «Шустер LIFE. АДРЕНАЛІН» на Першому Національному каналі була порушена проблема дитячої жорстокості в Україні. І хоч розглядалися лише дві реальні історії з життя, ця проблема типова для всієї нашої держави. Ми звернулися до безпосереднього учасника цього проекту голови Київської регіональної організації Народної Партії, депутата Білоцерківської міської ради, матері трьох дітей Людмили Борисівни Дригало, аби вона прокоментувала свою позицію щодо можливого вирішення цієї гостросоціальної проблеми.
- Людмило Борисівно, на вашу думку, наскільки актуальним є питання дитячої жорстокості для українського суспільства?
- У ході програми більшість присутніх ставили собі запитання: що трапилося з нашими дітьми, у чому криється корінь зла цієї проблеми, чому ми, дорослі, перестали звертати увагу на таке ганебне явище, як дитяча жорстокість? На жаль, двохгодинний ефір не дав чіткої відповіді на всі ці запитання. Але вже той факт, що ця проблема порушується у суспільстві на загальнодержавному рівні має певні позитиви.
Багато років тому я прочитала твір відомого українського педагога Василя Сухомлинського «Серце віддаю дітям» і в моїй пам’яті закарбувалася його думка про особливість виховання дітей. Він сказав: «Виховання дитини залежить від взаємовідносин чоловіка і жінки, батька та матері». І в цьому я з ним погоджуюся. Адже дитина, як лакмусовий папірець, вбирає в себе усе.
Батьки для дітей – це приклад для наслідування в усьому. На жаль, на сьогоднішній день у зв’язку з життєвими обставинами багато батьків не беруть участі у вихованні своїх дітей, перекладаючи ці обов’язки на вчителів і вихователів. Я абсолютно не погоджуюся з такою позицією, бо педагоги повинні надавати дітям знання, а не займатися їхнім вихованням. Звичайно, опоненти мені заперечать, мовляв, батьки зайняті пошуком «насущного хліба». Але вчені дослідили, що якби дорослі проводили б зі своїми дітьми хоча б 15 хвилин на добу, то це було б на багато ефективніше, ніж 15 годин із вихователем.
Проблема дитячої жорстокості полягає ще й у тому, де знайти батьків, які можуть правильно виховувати своїх дітей. Наведу приклад, здавалося б, нормальні освічені тато і мама навчають свою кровинку дати здачі тому, хто його образив, керуючись принципом «око за око». Але ж можна виховувати дитину й по-іншому принципу «підстав другу щоку».
Наше суспільство складається з батьків і дітей. Багато ведеться нарікань з боку дорослих на те, що зі ЗМІ та Internet малолітні переймають жорстокість, агресивність та бажання мститися. Але ж постає зворотне питання, навіщо ті ж самі батьки дозволяють своїм чадам дивитися такі програми по телебаченню, чому вони не пояснюють їм увесь негатив таких фільмів, програм, комп’ютерних ігор тощо. Ось ми і знову приходимо до висновку, що все залежить від батьків.
- На вашу думку, як можна змінити сучасну ситуацію в Україні, аби зменшити кількість проявів дитячої жорстокості? Який ви бачите вихід із складеної ситуації?
- Перш за все, необхідно на державному рівні відроджувати духовність та мораль наших співвітчизників, впроваджувати програми, які базуються на християнській етиці. У більшості країн Європи запроваджене обов’язкове вивчення релігійних догматів у школах. Кожна зі світових релігій передбачає ідеологію духовності, на основі якої виховується молодь.
Прикро, але сьогоднішнє покоління більше переймається матеріальними благами, ніж духовністю, мораллю та свідомістю маленьких громадян. Такий підхід веде нас у безодню. Втративши головні морально-етичні якості, ми не досягнемо бажаного економічного зростання й того добробуту, про які мріють мільйони українців.
За асоціальну поведінку дітей я звинувачую лише батьків. Адже вони беруть на себе відповідальність щодо правильного формування сприйняття світу у дітей. Дорослі повинні своїм прикладом показувати малечі, що любов є сильніша за зло та агресію. Ще з народження батьки повинні навчати дитину любити тварин, природу, своїх однолітків. Навіть якщо дитина в майбутньому натрапить на жорстокість, що є неминучим, вона буде розуміти, що це погано і що так робити не варто. Такий підліток буде робити все, аби з усіма жити в злагоді та турботі.
Також заповнити цю соціальну прогалину можна шляхом викладання у навчальних закладах християнської етики. Діти змалечку мають розуміти, що є «добре», а що «погане». Коли люди почнуть усвідомлювати, що вони неодмінно нестимуть відповідальність за свої вчинки, можливо, тоді й зміниться відношення кожного з них до сенсу свого життя.
Спілкувалася Катерина Головіна,
прес-секретар Київської регіональноїорганізації
Народної Партії
Обсудить новость на Форуме