14:30 15.06.2016 | Все новости раздела "Народная партия"
Кому потрібна децентралізація у безправних громадах?
У червні відбулося кілька подій, які актуалізують проблематику місцевого самоврядування та демократії участі на місцях. Так, 1 червня Вищий адміністративний суд України скасував постанову Верховної Ради про дострокове припинення повноважень Коцюбинської селищної ради. А 8 червня, майже 70% учасників громадських слухань в колишньому Комсомольську відмовилися приймати назву Горішні Плавні, яку затвердила Верховна Рада.
Почнемо з правового казусу, а саме про скасування судом постанови парламенту про дострокове припинення повноважень Коцюбинської сільради. Таке рішення було прийнято відомим суддею ВАСУ Михайлом Смоковичем (якого вважають найкращим фахівцем з адміністративного права в Україні) під час розгляду справи П/800/265/16. Смокович визначив, що постанова Верховної Ради України «порушує Конституцію і нівелює принципи місцевого самоврядування».
14 квітня Рада припинила повноваження Коцюбинської селищної ради Київської області та призначила дострокові вибори.
Зокрема, повноваження були припинені у зв’язку з діями селищної ради, що порушують Конституцію і закони України, підривають основи місцевого самоврядування і суперечать інтересам територіальної громади Коцюбинського.
Проте спосіб, яким парламентарі вирішили відновити справедливість у селищі Коцюбинське, виявився сам по собі не правовим і таким, що суперечить Конституції України.
Немає сенсу вести філософську дискусію щодо того, чи можна неконституційними засобами відновлювати конституційний порядок. Це «пастка 22» українського Основного Закону, в яку ми потрапили на Майдані після ухвалення неправових «законів 16 січня». У Конституції України немає права на повстання громадян проти узурпації влади. Але там є статті, які нібито гарантують право територіальних громад на місцеве самоврядування.
У Статті 140 Конституції України записано: «Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України… Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, якбезпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи».
Я навмисне вказав «нібито гарантують право», тому що насправді жителі територіальних громад мають декларативне право і не мають механізму його реалізації.
Так. Ми обираємо органи місцевого самоврядування. У процесі оголошеної урядом і президентом децентралізації ці органи отримають більше можливостей та бюджетних коштів. Знову ж таки, нібито. Але як бачимо з наведених вище фактів не територіальні громади вирішують, що їм робити з місцевими узурпаторами та як назвати свою територіальну громаду.
Територіальна громада фактично позбавлена інструменту прямої демократії у вирішенні своїх внутрішніх питань. В Україні досі не прийнято закон про місцевий референдум.
Після того, як у листопаді 2012 року (у зв’язку з ухваленням закону «Про всеукраїнський референдум») втратив чинність ще радянський закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», новий акт законодавства досі не ухвалено.
Ще в 2012 році нами в Координаційній раді з питань розвитку громадянського суспільства було вироблено консенсусну позицію, що новий закон про місцевий референдум має містити:
— спрощені процедури ініціювання місцевого референдуму та наближення її (процедури) до європейських практик;
— забезпечення рівності доступу до засобів масової інформації та об’єктивності висвітлення позицій усіх сторін під час інформування про перебіг місцевого референдуму;
— забезпечення рівності можливостей усіх суб’єктів місцевого референдуму та максимальну прозорість його фінансування;
— запровадження дієвого механізму оскарження рішень, дій та бездіяльності відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування стосовно призначення, підготовки та проведення місцевого референдуму;
— впровадження дієвого механізму контролю за виконанням рішень, ухвалених на місцевих референдумах, та забезпечення їх імплементації.
Проте зростання сепаратистських настроїв, військова агресія проти України та політична дестабілізація в країні створюють вагомі перешкоди на шляху прийняття даного закону. Однак без нього важко сьогодні говорити про ефективну реформу місцевого самоврядування, навіть в таких питаннях, як зміна назв населених пунктів та об’єднання територіальних громад.
Актуальним є внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», якими мають бути передбачені:
— обов’язковість створення консультативно-дорадчих органів при виконавчих комітетах місцевих рад для проведення консультацій з громадськістю;
— можливість проведення інститутами громадянського суспільства громадської експертизи проектів рішень, рішень та діяльності органів і посадових осіб місцевого самоврядування.
Ми вже 5 років (!!!) не можемо прийняти у новій редакції Закон України «Про органи самоорганізації населення» та Закон України «Про загальні збори (конференції) членів територіальної громади за місцем проживання». Попри те, що більшість експертів та усі політичні сили визнають необхідність ухвалення цих законів, у влади (і в колишньої, і в теперішньої) немає на це політичної волі.
Здавалося б таке просте питання як розширення можливостей для самоорганізації населення в умовах децентралізації (очевидна потреба навіть з позицій формальної логіки) розбивається об бюрократичний саботаж.
Ніяк не можуть дійти руки у народних депутатів і до законодавчо-нормативного врегулювання питання місцевих ініціатив та громадських слухань. Аналіз наявних положень про громадські слухання, місцеву ініціативу та загальні збори громадян дає змогу дійти висновку, що процедури реалізації цих прав громадян значно ускладнено, запроваджено значні дискримінаційні обмеження, що не відповідають нормам чинного законодавства.
Варто зазначити, що проти законодавчого врегулювання таких форм демократії участі на місцях, як збори громадян за місцем проживання, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо, активно виступають як представники органів місцевого самоврядування (що і зрозуміло), так і експерти, що сьогодні залучені до стратегування реформи місцевого самоврядування. Також ці «експерти» вважають, що законодавче регулювання місцевих ініціатив та громадських слухань є звуженням автономності місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення.
Насправді норми статутів міст і положень сформульовані в першу чергу для зручності органів місцевого самоврядування, а не громадян, існує значне обмеження суб’єктів ініціювання громадських слухань або місцевих ініціатив, не чітко прописано процедури врахування рішень слухань або розгляду місцевих ініціатив на засіданні місцевих рад, встановлюються занадто високі вимоги по кількості підписів мешканців на підтримку слухань.
Діяльність депутатів, міських або сільських голів, службовців виконавчих органів потребує більшої ефективності, підзвітності та відповідальності перед громадою.Інститут підзвітності не є панацеєю у діалозі «влада – громада». Це – реальний демократичний механізм та індикатор відкритості місцевої влади.
Одним із основних принципів здійснення місцевого самоврядування відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб.
Україна має рухатися в бік повноцінного впровадження демократії участі на місцях, зокрема послуговуватися принципом Європейського комітету з питань місцевої та регіональної демократії Ради Європи, а саме: «Участь громадян є ключовим елементом у забезпеченні легітимності рішення органів місцевого самоврядування. Тільки тісна взаємодія з громадянами допомагає владі виробити оптимальні шляхи для самовдосконалення та покращення якості своєї роботи. Участь громадян має суттєву цінність для розвитку почуття громадянства, належності до певної спільноти».
Віталій Кулік, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
Обсудить новость на Форуме