00:30 22.04.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Катерина Ващук: «Чиновник трудівнику – не рівня!»
Народний депутат України Катерина Ващук, відвідавши рідну Волинь, традиційно провела велику кількість зустрічей із земляками. Бо звикли йти до Катерини Тимофіївни як до останньої інстанції, де можна отримати допомогу…
Проте робота з виборцями – це важливе, але не основне завдання секретаря Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики, члена фракції Народної Партії у Верховній Раді України. Вирішення завдань значно більшого масштабу також лягає на плечі Катерини Ващук, яка недавно очолила ще й Волинську обласну організацію Народної Партії.
– За кілька днів ви провели величезну кількість зустрічей із волинянами… Які настрої людей відчули?
– Щоб був розпач – не скажу. Але надія – з якоюсь тривогою… Люди не спокійні, вони навіть просять якось нерішуче. Мабуть, починають сумніватися, що прохання врахують? От Горохівщина просто знемагає від бездоріжжя. Напрямок Ржищі – Бужани просто жахливий. Уже до Берестечка непросто доїхати, не кажучи вже – від нього до Диковин чи Скриголово… А що на Локачинщині зі шляхами коїться?! Та зрештою по всій Волині?! Жах! Сільський фельдшер каже: коли супроводжує в райцентр породіллю, то боїться, чи не «розтрусить» дорогою, де яма на ямі…
– Але ж кошти на місцеві дороги в бюджеті області не передбачені.
– Так, Євро-2012 «з’їло» майже всі гроші на дорожнє будівництво. Кинули основні ресурси на автостради, забувши, що й поза ними життя існує. І що до 2012 року треба дорогами їздити, і після футбольного чемпіонату – також. Я разом з іншими депутатами у своєму комітеті підтримали законопроект (думаю, він буде ухвалений парламентом), щоб 20% акцизного збору від продажу нафтопродуктів перераховувалися в місцеві бюджети на ремонт комунальних доріг. Це майже півтора мільярда гривень. Не багато, але хоч щось. Те щось посилить фінансовий ресурс, котрий уже отримує Волинь від Кабміну.
Взагалі центральні органи влади (особливо – галузеві) повинні зрозуміти, що, крім стратегії, є ще й тактика. Україні потрібен газ власного видобутку – однозначно! Але чому від цього немає користі тому ж Локачинському району, де розташоване родовище? Чому досі п’ять сіл неподалік від нього – без централізованого газопостачання? Щоб завершити роботи, потрібен якийсь мільйон гривень. Невже в державі така скрута, щоб не допомогти людям, з чиєї землі добувають блакитне паливо? Тим більше, що Роговичі, Холопичі, Кремеш, Конюхи та інші взагалі перебувають у зоні, де падають із неба шкідливі речовини, які виникають унаслідок експлуатації родовища.
У цьому районі є й інша проблема: значні ділянки земель орендують фірми, місце юридичної реєстрації яких – дуже далеко. Відповідно, надходжень у районний бюджет – мізер. А я особисто і представники нашої фракції під час обговорення податкового законодавства наголошували: треба платити податки не за місцем реєстрації, а за місцем фактичної діяльності установи чи організації! Мало того: ця позиція була відстояна в новій редакції Податкового кодексу. І що? Під час змін до бюджету хтось підсунув перелік пунктів і параграфів, які треба вилучити. І серед тієї тисячі – саме це положення… В результаті мешканцям Локачинського району від діяльності тих восьми фірм – майже ніякої користі. А це неправильно, це треба змінювати.
– Якщо зважити, чи варто збільшувати тарифи на газ та електроенергію?
– І під час днів уряду, і в процесі інших офіційних заходів я прямо запитую українських енергетиків: звідки вони беруть обґрунтування для підвищення тарифів? Добре, газ купуємо в Росії, а вона диктує ціну. А електроенергія?! Ми ж її з надлишком виробляємо в Україні! Люди «їдять» мирний атом, дихають викидами з ТЕЦ… Відповідь одна: світовий ринок диктує такі ціни. Хочеться вірити – а не можу! Мабуть, не всю правду кажуть. Вочевидь, на догоду МВФ діють, а не в інтересах українських громадян. МВФ може говорити про світові ціни, бо його працівники отримують зарплати світового рівня. А наші дядьки?! Та вони вже кінці з кінцями звести не можуть, про яке зростання тарифів узагалі можна казати?!
– А кажуть же! Одноразовий проїзд у лондонському автобусі – 6 фунтів стерлінгів. Це майже 80 грн! Але люди користуються громадським транспортом, бо мають відповідні доходи. А якщо в нас поставити ціну проїзду в маршрутці 80 грн (говорячи про світові ціни!), багато наїздимося?
– Кого возили розкішними лімузинами чи вертольотами, того й возитимуть. А простий народ після автоматичного запровадження «світових цін» навіть на похорон грошей не матиме…
– Катерина Ващук відома як парламентарій, яка може відкрити двері найвищих кабінетів у державі. Разом із тим, цікаво, чи дієво реагують на депутатські звернення високопосадовці, чи абияк?
– Скажу відверто: позитивної віддачі було більше тоді, коли обиралася народним депутатом у мажоритарному окрузі. Нехай ніхто не ображається, але правду нікуди діти: партійна система виборів нівелює депутата як особистість. Виходить принцип військової авіації: свій – чужий. Тобто спочатку дивляться, яку політичну силу представляєш, а потім – хто ти і що пропонуєш. Це – неправильно з точки зору демократії й народовладдя. Треба змінювати систему висунення кандидатів у народні депутати. Це – однозначно.
– Відомо, що ви знайшли час поспілкуватися і з представниками влади на Волині…
– Так, була зустріч із головою облдержадміністрації Борисом Клімчуком і головою облради Володимиром Войтовичем. Втішена, що предметно обговорили всі важливі питання. Якщо все відбудеться так, як обумовлено, то в нашій рідній області не будуть здійснюватися необдумані зміни. Наприклад, якщо немає в селі 200 людей, значить – закрити ФАП! Чекайте, а якщо живе сто людей, то їм хіба медична допомога не потрібна?! Так, коли в сусідньому селі, неподалік, є хороший заклад охорони здоров’я, можна говорити про оптимізацію. А коли цього немає – гріх економити на здоров’ї селян! Так само зі школами: якщо в ній лише чотири учні – це одна справа. А якщо понад десять – зовсім інша. Бо, закривши клуби, ми рівень культури не збільшили. Треба подумати, щоб так не сталося зі школами та ФАПами… Я рада, що Борис Петрович і Володимир Іванович це усвідомлюють і діють як розважливі та відповідальні державні мужі.
– Проте від них залежить далеко не все… От, наприклад, заступник голови облдержадміністрації Віталій Карпюк неодноразово обурювався небажанням комерційних банків давати кредити сільгоспвиробникам. Облрада навіть гроші передбачила для відшкодування процентних ставок, а банкіри – стоять на своєму. Така собі держава в державі… Як кредитували людей – так за долар по п’ять гривень брали. Як віддавати – то вже по вісім вимагають. Тобто нехай хтось інший страждає від обвалу курсу гривні, але тільки не вони! Так само й щодо села діють…
– Ця ситуація – ненормальна. Я ж особисто неодноразово пропонувала на рівні закону захистити від кризи не тільки банки, а й їхніх клієнтів. І що? Народні депутати, які мають відношення до фінансово-банківської сфери, лише сердилися на мене. Жодна пропозиція – не пройшла. Причина дуже проста: тих, хто знає проблему села, проблему людей, можна порахувати на пальцях. А банкірів у парламенті – набагато більше. Тому висновок один: представники великого капіталу будуть захищати лише інтереси великого капіталу. Під якою б партійною маскою вони не ховалися. А посвідчення народного депутата їм потрібне лише для того, щоб при зміні влади мати захист від неприємностей.
Думаю, якщо представники великого капіталу будуть поза органами влади, стане легше всім. І народу, і Президентові, й уряду, й самому парламенту. Менше виникатиме суперечностей та боротьби інтересів, підкилимових рухів…
А щодо моєї активності як парламентарія… Так, ніхто не скаже, що сиджу в Верховній Раді склавши руки або взагалі прогулюю пленарні засідання чи роботу в комітеті. Величезна маса звернень громадян спонукає мене до активних дій. На запити отримую офіційні відповіді, переважно я ними не задоволена. Звертаюся вдруге, втретє, треба – вдесяте, йду на прийом… Головне – вирішити проблему, допомогти людині! Мені кажуть: «Катерино Тимофіївно, хіба ви не знаєте, що цей рік – рік Терпіння?!». Якщо лише рік – згідна потерпіти. Й інших попросила б… Але де гарантія, що це так? І що робити вже зараз, коли не фінансується село?! Земля не може терпіти, а за жодною цільовою програмою сільгоспвиробники ще жодної гривні не отримали! А що в сфері соціального захисту робиться? Так, знаю, що Україна повинна до кінця року віддати майже 90 мільярдів гривень зовнішніх запозичень. Це непосильний тягар! І його доводиться нести на своїх плечах і простим людям, і органам влади, які до отримання кредитів під гарантії держави відношення не мають, а тепер стали боржниками! Тому ще раз переконалася: всі гілки влади, перш ніж щось робити, повинні порадитися з власним народом, а не із закордонними чи доморощеними консультантами…
– Яке питання під час зустрічей із громадянами дивує найбільше?
– Мене часто запитують: так буде в Україні українська мова державною чи ні?!
– І що ви відповідаєте?
– Неодноразово і на різних рівнях і я особисто, і наш лідер – Володимир Литвин – неодмінно стверджуємо: немає ніякого іншого варіанта, аніж нинішній статус-кво, закріплений у Конституції України: єдина державна – українська! Фракція народників у парламенті іншого – не розглядає. Бо вважає: подібне питання нині абсолютно не на часі! Хоча… Ви знаєте, можу зрозуміти людей, які хвилюються, прагнуть захистити своє, рідне. Але це в державі має так робитися природним чином. Про що дискутувати? Рідна мова – це рідна мова!
– …І крапка!
– …Ні: три знаки оклику! А різні пристрасті, думаю, роздмухують окремі безвідповідальні політики, щоб набити собі якусь ціну. Та гріш ціна цьому! Бо одні сорочки на собі рвуть: мовляв, такі вже щирі українці, що щиріших від часів Адама не було. А з іншого боку – б’ють себе в груди, запевняючи: кістьми ляжуть, але російську мову вознесуть на інший рівень… Та не потрібно цього всього! Пора вже схаменутися!
– Катерино Тимофіївно, що чути про пенсійну реформу?
– Проблема в цій сфері – хронічна і дуже складна. Треба розуміти: якщо через кілька років все залишиться, як є, матимемо на одного працюючого одного пенсіонера. Це – шлях у нікуди. То – повна катастрофа. Проте й вирішити цю проблему лише арифметичним додаванням років до мінімального віку виходу на пенсію – також не вихід. Треба створювати більше робочих місць, тоді й відрахування у Пенсійний фонд зростуть! Ось де має полягати основна робота відповідних міністрів! І щоб був контроль: скільки за роботу платять реально, а скільки – за звітністю. І щоб люди в селах мали робоче місце, а не так: зорав раз на рік трактор поле, посіяли, комбайни зібрали урожай – і все. Ні податків, ні зарплати, одні лиш виплати місцевим безробітним…
– Можливо, й банківська система проявила б себе як соціально відповідальний бізнес? Раз пороздавали кредити по 5 грн за долар, а вимагають повернення по 8 грн, то невже не можуть із цих трьох «зайвих» гривень хоча б гривню перераховувати в Пенсійний фонд? Думаю, не збідніють і не збанкрутують…
– Ви абсолютно праві! Абсолютно! В нинішніх реаліях усі сфери повинні дбати про людей похилого віку. Хто не шанує старість – той не має майбутнього! Бо хто народився, той і постаріє… Кожен! А що старість справді не радість – це я вам особисто підтверджую. То у пісні – мої роки, моє багатство, але насправді те багатство виливається в різні болячки…
Тому створення нових робочих місць – це один шлях наповнення Пенсійного фонду. Другий – градація категорій працюючих, які мають право на заслужений відпочинок. У нас граничний термін перебування на державній службі – 60 років для чоловіків і 55 – для жінок. Ви б знали, скільки до мене зверталося волинських чиновників зі слізними проханнями допомогти продовжити їм термін роботи! Переконують, що мають ще сили попрацювати: хто – рік, а хто й – цілих п’ять. А от жоден водій чи прибиральниця з органів влади з подібними проханнями ніколи не звертаються. Чому? Все просто: специфіка роботи – зовсім інша. І раз начальники доживають до пенсії з кращим здоров’ям, ніж трудовий люд (особливо – по селах!), то чому б не запровадити такий механізм: можуть держслужбовці працювати на своїх посадах до 65-ти чи 60-ти років – нехай. Але й пенсію їм на п’ять літ пізніше починати виплачувати. Щоб заохотити – трохи більшу, ніж отримали б, пенсію потім нарахувати. Хіба це не економія коштів Пенсійного фонду? Тому до всього треба підходити зважено і відповідально.
– Ви озвучували ці ідеї?
– Неодноразово. Причому, не тільки в цій сфері. Рада, що вдалося відстояти деякі принципи оподаткування нерухомості. Все-таки ті квартири ще радянського зразка, в межах сотні квадратних метрів, додатково не оподатковуватимуться! А хто має більші хороми – нехай потрусить гаманцем! Це ж стосується й будинків…
– Що ще вас вразило на Волині?
– На рідній Горохівщині багато людей прийшли скаржитися: занесли гроші в кредитну спілку «Золоті терези». Спокусилися на великі гроші… А натомість не можуть отримати навіть тих, які самі ж у ті «терези» поклали. Я спеціально увійшла в слідчу комісію Верховної Ради, яка розбирається із всіма кредитними спілками. Виявилося, «Золоті терези» насправді – звичайний ломбард! Боже, скільки людей постраждало! А щоб так не сталося, кажу: людоньки добрі, перш ніж комусь віддати свої гроші, тричі подумайте, проконсультуйтеся. Якщо треба – до мене по допомогу зверніться! Причому не тільки з цих питань. Тому нагадаю, що мій помічник-консультант Надія Василівна Пшенюк у робочий час (тел. у Луцьку – 78-54-47) готова вислухати всі пропозиції та допомогти надіслати до мене звернення як поштою, так і за електронною адресою.
Розмовляв Роман УСТИМЧУК,
м. Луцьк
Обсудить новость на Форуме