20:45 02.10.2012 | Все новости раздела "Народная партия"
Гоголем – по сучасності!
Здавалося, що нового можна відшукати в банальній ще зі шкільних років хрестоматійній класиці Миколи Гоголя? Певно, такі сумніви виникали і в більшості білоцерківців, що зійшлися 27 вересня до ПК «БілоцерківМАЗ», де за сприяння голови Київської регіональної організації Народної Партії, кандидата в народні депутати Людмили Дригало відбувся перегляд вистави монотеатру «МІФ» за твором «Записки божевільного».
Однак, насмішкуватий Гоголівський геній вкотре нагадав глядачеві: все нове – це добре забуте старе, підмічене ним ще в позаминулому ХІХ ст. А непересічна майстерність виконання Заслуженого артиста України Михайла Фіци спонукала людей забути про всі умовності, які становлять суть театру одного актора й пересвідчитися в фантастичній актуальності історії про наш шалений світ, де божевілля – норма. «Оренди, оренди прагнуть ці патріоти», – чи не точна характеристика нашого часу, стосунків між людьми, ставлення до суспільних процесів подається через слова божевільного героя п’єси? Сучасна гарячка передвиборчих перегонів проглядається і в асоціативному ряді, коли Михайло Фіца так розставляє акценти на великій трагедії «маленької» людини, щоби окрім «всесвітньо-історичного», вона мала ще й суто сьогоденне значення.
Актор розповідає про несправедливість навколишнього світу, про відчай простої людини, яка відчуває глибоку прірву між своїм життям і безсоромним світом влади й грошей. Бо ні за часів Гоголя, ні тепер – ніколи того, хто заробляє на життя чесною працею (точить пера «його превосходительству», пече хліб, учить, чи лікує) вельможі не будуть вважати за рівного собі. Хоча й «носи в усіх однакові», але коли ти – людина маленька, твоє бажання змінити свій статус на вищий наштовхується на величезні, часом нездоланні перепони. І нічого не важить ні твоя професійна майстерність, ні твоя інтелігентність і любов до мистецтва, яка у сильних світу цього часто й зовсім відсутня («свині, що й даром до театру не підуть»), бо зовсім не такі люди, не з такими моральними якостями досягають успіху. Біля керма влади опиняються чиновники, «зовні ввічливі, а наяву готові з інших останню сорочку здерти», і начальники, що мали би бути розумними, сидячи серед книжкових шаф, але через пихатість людського слова не проронять…
Маленькій людині нестерпно відчувати незаслужену зневагу багатіїв, що кривдно впивається в душу, як зуби їх випещених песиків у литку. Гірко читати брехливі газети, які, захлинаючись, вихваляють можновладців та їх «здобутки» в покращенні життя народу. І, не маючи сил для опору, вона тікає у свій примарний світ, де вільно бути ким хочеш, хоч королем Іспанії Фердинандом VIII-м. В мантії, скроєній з тих самих газет, нещасний божевільний благає: «Матінко! Пожалій своє хворе дитятко!..» , звертаючись не стільки до тієї, хто народила, скільки до байдужої Вітчизни. А держава у відповідь шле міцного здорованя, аби бити його палкою, саджати на ланцюг, поливати голову крижаною водою. Фатальна розв’язка сюжету – в образі гоголівської трійки коней, що зів’ються й понесуть його з цього світу, аби не бачити нікого… Трагічний фінал. Гоголь ніби попереджає – самознищення, відмова від боротьби призводять до розквіту несправедливості. Поки люди вважатимуть, що від них нічого не залежить і вони нічого не вирішують, доти безсилля мільйонів породжуватиме свавілля одиниць.
По закінченню вистави напружена тиша залу змінилася градом вдячних оплесків за переконливість гри актора, якому вдалося зачепити за живе кожного з присутніх. Насамкінець, у спілкуванні з глядачами Михайло Фіца розповів, що в своїй творчості віддає перевагу найскладнішим філософським творам із класичного репертуару, не розмінюючись на так звану «попсу» на кшталт «Парфюмера» П. Зюскінда, чи «Лоліти» В. Набокова. І хоча класика вимагає від актора граничної напруги, аби постійно «тримати» увагу глядача на складному гоголівському тексті, але саме такий матеріал не старіє з роками й не втрачає гостроти. Михайло Фіца висловив велику щиру подяку Людмилі Дригало, зауваживши, що вона – як колишній працівник сфери культури з відповідною освітою добре розуміється, наскільки важливо доносити до людей справжнє мистецтво, а не його ерзац. Він також зазначив, що її меценатство та громадянська відповідальність за розвиток духовності і творення високої естетики суспільства відповідні кращим зразкам класичної доброчинності родин Терещенків, Ханенків, Харитоненків та інших відомих благодійників театру.
Олена ЛИТВИНОВА
(м. Біла Церква)
Обсудить новость на Форуме