03:45 14.04.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Глодоси: Від переказів до прийдешнього
Багато цікавих місць знаходиться на теренах нашої області. Безліч населених пунктів із цікавою історією, овіяних легендами та бувальщинами. Одне з них – село Глодоси, що в Новоукраїнському районі. В рамках проекту «Село, в якому хочеться жити», започаткованого Кіровоградською обласною організацією Народної Партії, група журналістів відвідала цей населений пункт і поспілкувалася з місцевими жителями.
Історія та географія
Як розповів голова Глодоської сільської ради Петро Магда, на території, яку тепер займає село, існував запорізький зимівник, у який згодом влилось багато переселенців: молдаван, сербів, росіян, волохів, болгар. У письмових джерелах цей населений пункт згадується як «Сухий Ташлик», заснований у 1753 році. Так його назвали перші поселенці, вихідці з Молдавії, за назвою річки Сухий Ташлик (до речі, й тепер у селі є провулок Бессарабський). Вважається, що цю назву дали річці кочові племена з Середньої Азії через її мілководдя, яке часто переходить у болото та скалисті береги.
Село Глодоси фактично розміщене в центрі держави, адже знаходиться за 14 км від географічного центру, що поблизу Добровеличківки. Довжина населеного пункту зі сходу на захід становить 8 км, а ширина з півночі на південь – 1,5-2 км. Село розділяє навпіл річка Сухий Ташлик.
Від старожилів села дійшло багато переказів та легенд про те, чому ж саме село названо Глодосами. За давніми переказами село дістало таку назву тому, що біля річки Сухий Ташлик, де поселялись люди, була болотиста місцевість. А над болотом літали оси. Переселенці з Молдавії об’єднали це в одне слово глод (з молдавської – болото) і оси. Інший переказ повідомляє, що в цій необжитій місцевості росли чагарники з терну та глоду. Коли навесні кущі цих рослин вкривалися буйним цвітом, то приваблювали своїм запахом диких бджіл і ос, яких було тут, біля болота, сила-силенна. А ще за одним переказом виходить, що нібито на нинішній території села жив козак Глод, який, як і безліч інших козаків, був бортником, тобто збирав мед диких бджіл, схожих на ос. Отже, за іменем козака та за родом його занять і стало називатися село Глодоси.
Поселення було сотенною слободою Новослобідського полку. З 1764 року – шанцем Єлисаветградського пікінерського полку. В 70-х рр. XVIII ст. тут було розміщено роту Молдавського гусарського полку. А в 1784 році село було перейменоване на Глодоси. Після приєднання до складу Росії Криму (1784 рік) ще швидше почали освоювати територію краю. Село Глодоси розростається, з’являються все нові й нові переселенці, втікачі з центральних районів Росії, де кріпацтво було особливо тяжким, але й тут бажаної волі селяни не знаходили. В кінці XVIII – на початку XIX ст. село Глодоси стає одним із найбільших сіл Єлисаветградського повіту, який з 1796 року знову увійшов до Новоросійської губернії. Військові поселення були ліквідовані в січні 1858 року, селяни перейшли в розряд державних…
Звістка про повалення царя та створення Тимчасового уряду докотилася і до села Глодоси. Глодосяни повалили в селі пам’ятник царю – бюст Олександра І. У Глодосах з’явилася численна кількість різних «революціонерів», які намагалися доводити свою правоту. В 1917 році Кронштадтський матрос Іван Добровольський (житель села Глодоси), організував волосний партійний комітет, який був першим у повіті. Головою його став Михайло Пилипович Остапенко, членами – Борис Шварцбург, Потап Вовненко, Павло Зоря та Іван Трипольський. За його ініціативою було створено партизанський загін (командир Митрофан Григорович Калько). Протягом 1917-1920 рр. цей загін захищав село Глодоси від нападів Петлюри, Денікіна, отамана Григор’єва.
Радянська влада в селі була встановлена в лютому 1918 року. Обрали військово-революційний комітет на чолі з Василем Нестеренком, головою земельного відділу був Артеменко, якого згодом убили петлюрівці.
Значною історичною подією була Велика Вітчизняна війна 1941-1945 рр. 1 серпня 1941 року фашистські загарбники окупували село Глодоси. Почалися чорні дні знущання, насилля, катування і смерті. Більше двох з половиною років глодосяни страждали у фашистському ярмі. 250 юнаків і дівчат погнали на роботи до Німеччини, багато хто не повернувся, склавши свої кістки на чужині. Середню школу нелюди перетворили на катівню, в її стінах було закатовано на смерть більше 30 чоловік. Кращих людей села забили і замучили, серед них: Григорій Никифорович Бериндя – голова сільради, Михайло Сергійович Лавріненко – голова колгоспу ім. Сталіна, Василь Силенко – бригадир цього колгоспу, Кузьма Ворона – фельдшер. Десять єврейських сімей кинули до криниці. Але ні катування, ні каторга не зломили волю – глодосяни чинили опір. 940 глодосян у лавах Червоної Армії захищали Батьківщину, з них 300 чоловік віддали життя.
Своє життя поклала за перемогу Віра Федченко-Смолянчук, яка, ризикуючи життям, розповсюджувала листівки, допомогла втекти з концтабору нашим бійцям. У 1985 році у пам’ять про Віру Федченко в селі Глодоси її ім’ям названо вулицю, де вона народилася. А на тому місці, де стояла хата Федченків, встановлено пам’ятник відважній партизанці. 346 глодосян – учасників війни – нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу, серед них батько і син Козинці, Д.Т.Остапенко та інші. 14 березня 1944 року село було звільнено від фашистських загарбників. Глодосяни чим могли допомагали у визволенні села. Так, колгоспник Олексій Федорович Калько, зумів сховати від окупантів 5 бочок меду, продавши цей мед, одержані 100 000 карбованців здав на побудову літака. У своєму листі Комітету оборони він прохав збудований літак передати льотчику-земляку Івану Максимовичу Артеменку. Комітет оборони подякував патріоту і повідомив, що його бажання буде виконано. Льотчик І.М.Артеменко громив німецьких загарбників на глодоському літаку…
Багато легенд та переказів пов’язано з цим красивим і величним селом. Одна з найцікавіших легенд пов’язана зі скарбом. Знайшлося якось у селі золото – золото Сходу. І знайшов його зовсім несподівано і випадково 9 червня 1961 року випускник Глодоської школи Володя Чухрій. Це була цікава та дуже важлива історична пам’ятка – поховання багатої, знатної особи, очевидно, князя та військового вождя кінця VII ст. н. е., з великою кількістю золотих і срібних речей, що можуть бути поставлені в ряд із найбагатшими давніми скарбами України. Серед золотих речей – чудові прикраси, справжні шедеври давніх майстрів-ювелірів. Ця безцінна історична пам’ятка мала велике значення у вивченні історії середнього Подніпров’я.
Сьогодення
У селі Глодоси є все необхідне для проживання. Є два дитячі садки, дільнична лікарня, у якій діє терапевтичне відділення на 10 ліжок, кабінет лікарського прийому, стоматологічний кабінет, палата денного перебування, оглядовий кабінет, маніпуляційний, операційно-перев’язувальний блок, кабінет функціональної діагностики, фізіотерапевтичний кабінет, лабораторія, пункт швидкої допомоги, кабінет статистики. Для старих, немічних людей виділено окремі палати для постійного проживання. Працює соціальна сфера. «Більше 30 самотніх стареньких обслуговуються соціальними працівниками. Соцпрацівники не обов’язково допомагають по господарству, старим людям потрібна увага, щоб було з ким перекинутися слівцем. І в цьому ми і вбачаємо головний принцип роботи нашої служби», – повідомив сільський голова.
У селі є також Свято-Покровська церква (пам’ятка архітектури), пошта, млин, близько 30 приватних магазинів, дві ветеринарні аптеки, два приватні колгоспи: ПАФ «Глодоси» та імені Фрунзе, що за показниками є найкращим у Новоукраїнському районі. Але найбільше нас вразила дуже гарна школа. З’ясувалося, що в селі було 5 шкіл, які змінювали одна одну. Перша школа з 1783 року – церковнопарафіяльна школа попа Виноградова. Друга школа – 1850-1860 рр. – Всехсвятська школа Гавриїла Тихонова. Третя була побудована на кошти графині Кадашивої, праправнучки Кутузова у 1899-1901 роки. Четверта школа була Божорова, її будівництво організував досвідчений педагог Ф.О.Божор. П’ята школа побудована у 1963-1968 роки, це і є сучасна Глодоська ЗОШ І-ІІІ ступенів, збудована на кошти колгоспу ім. Фрунзе, головою якого був І.Н. Кондратьєв. На даний час у школі налічується 305 учнів, яких навчають 30 вчителів.
«Школи, сільські клуби, лікарні – все це лягає на плечі колишніх колгоспів. І вони з цим справляються, не відмовляють у допомозі. З 1997 року керівники господарств ПАФ «Глодоси» та імені Фрунзе були і є головними спонсорами школи. Допомогли з покрівлею, виділили кошти на музичну апаратуру, на встановлення сигналізації в кабінеті інформатики, допомогли зробити капітальний ремонт спортивної зали. Та й сільська рада не стоїть осторонь від проблем школи, зі свого скромного бюджету також допомагає. У свою чергу, учні середніх і старших класів допомагають рідному селу, беруть участь в обробітку просапних культур.
Отже, можна сказати, що сучасний стан села добрий. Але хотілося б, щоб був кращим. Потрібно, щоб наша держава більше дбала про село. Адже болить душа, розривається серце, коли їдеш селом і бачиш пусті хати, розвалене господарство», – сподівається Петро Магда.
Проблеми
За словами сільського голови, головною проблемою Глодос є відсутність газу. Тоді, коли у Радянському Союзі виділялися кошти на газифікацію країни, сюди просто не встигли. В часи незалежності – не вистачає коштів. «Не вистачає не тільки коштів, а й здорового глузду. До Смоліного, де є газ, лише близько 15 кілометрів, але за проектом газ до нас повинен іти від Новоукраїнки. А це понад 70 кілометрів. Якщо порахувати, то географічно нам вигідніше підключитися до Смолінського газовідводу. Якщо чекати з Новоукраїнки, то ми його не отримаємо ніколи. Це питання має бути вирішене на рівні області, а з нашого боку всі потрібні запити і документи ми підготували. «Кіровоградоблгаз» має надати відповідні технічні документи для того, щоб можна було розпочати роботи. Буде газ на території нашої сільської ради – буде газ і в сусідніх селах, а надалі і в усьому районі. Але для цього повинно бути вольове рішення, що йде врозріз із затвердженим багато років тому проектом. До нас звернулася певна структура, яка має намір газифікувати територію Глодоської сільської ради і саме зі сторони Маловисківського району. Є певні домовленості і є перспектива. Якщо вони отримають дозвіл на проведення цих робіт, то зроблять розгалуження по всьому селу. Для нас це також має певну вигоду. Газ для нашого села – це питання виживання населеного пункту. Це і перспектива, і розвиток. З початку 90-х років село залишила майже половина населення. І причина в тому, що не бачать перспективи. А з’явиться газ, то зовсім по-іншому люди побачать своє життя у Глодосах і навколишніх селах. За відсутності газу виходить дуже сумна статистика – з кожним роком чисельність населення поступово зменшується. Адже актуальною проблемою нашої країни є безробіття, яке, на жаль, не оминуло і нашу місцевість. Люди, в основному молодь, залишають село, шукаючи кращої долі. Що казати, якщо в селі залишилися в основному старі люди. Тільки 30% населення складають люди молодого і середнього віку», – бідкається сільський голова.
Відпочинок
У селі є Будинок культури та Глодоський сільський клуб, які і тепер працюють. Колективи художньої самодіяльності беруть активну участь у районних оглядових конкурсах. Працівники культурних закладів у своїй роботі використовують нові форми роботи, залучають багато молоді до занять у гуртках. При клубах працюють бібліотеки. «На сьогоднішній день сільська рада не має можливості фінансово заохочувати наших культпрацівників. Та незважаючи на це вони працюють не покладаючи рук і ніг. Бо в селі полюбляють і поспівати, і потанцювати…
Село розділяє річка Сухий Ташлик, який у своєму басейні має Ляхівську, Вербівську, Гросулівську та Кутузівську глибоководні водойми, а декілька років тому додався чималий Оношків став. До нас на риболовлю на карася, товстолобика та коропа приїздять рибалки з Первомайська, Кіровограда, Новоукраїнки», – розповідає Петро Магда.
Плани на майбутнє
Незважаючи на відсутність рішення про проведення газовідводу зі Смоліного, Глодоська сільська рада прийняла рішення про будівництво дороги Глодоси-Смоліне. «Для того, щоб прискорити рішення про будівництво газопроводу та для створення нових робочих місць, прийнято рішення про насипання 12 кілометрів дороги. Це не тільки для того, щоб з’єднати ці населені пункти, а й у випадку швидкого запуску Новокостянтинівського розрізу, будемо мати можливість доставляти мешканців Глодос та навколишніх сіл на роботу до цього об’єкта. В найближчий час запускаємо молочний кооператив. Він був збудований на кошти однієї фірми, що займається переробкою молочної продукції, і скоро мешканці села будуть здавати своє молоко не за грабіжницькими цінами, що пропонували «перекупщики», а за нормальними ринковими розцінками. Звичайно, що з приходом газу на нашу землю до нас прийдуть і інвестори. Сьогодні їх не цікавить будівництво переробних цехів, реконструкція славетного консервного заводу, але з часом ситуація докорінно зміниться», – сподівається Петро Магда.
І наостанок
Ось і село Глодоси переконало в тому, що кіровоградська земля приховує багато цікавого і невідомого. А таких прикладів чимало. Запрошуйте нас до себе, на вашу малу батьківщину, і ми розповімо про неї іншим.
Руслан Худояров
(м. Кірвоград)
Обсудить новость на Форуме