10:00 08.05.2014 | Все новости раздела "Народная партия"
Гарт фронтів Другої світової – назавжди
«Якщо країна скаже – візьму автомат і піду захищати Батьківщину». Ці слова особливо щиро звучать з вуст голови Полтавської обласної організації інвалідів війни Івана Лантуха, який нещодавно відзначив свій 90-річний ювілей.
На війну інвалід Великої Вітчизняної війни ІІ групи Іван Якович Лантух потрапив ще зовсім юним. Його мобілізували за два дні після визволення від німецько-фашистських загарбників його рідного села Круподеринці Оржицького району Полтавської області. І одразу – до пекла. Уже 12 жовтня 1943 року в складі 372-го стрілецького полку 218-ї Ромоданівської дивізії Іван Лантух форсував Дніпро на Букринському напрямку. Та перед цим усім новобранцям дали зрозуміти: тільки вперед, іншого шляху немає.
«Нас, ненавчених, необстріляних солдатів, три дивізії, поставили на полі буквою П, вивели трьох молодих хлопців, таких, як я, 16-17 років, польовий суд зачитав вирок «Розстріл!», – згадує полковник у відставці І.Я.Лантух. – Розстріляли їх миттєво: один був самостріл, другий – баптист, третій відмовився брати зброю до рук. Команда «Кругом!» – і тут же на Дніпро. Підігнали нас до Дніпра – плавучих засобів ніяких, я плавати не вмів, а Дніпро – 800 метрів! У мене той жах і досі перед очима – з 12 жовтня з 2-ї до 3-ї години ночі поплило моїх однополчан 150 юнаків. З мого призову нас лишилось троє з усього полку»...
Далі – бої за Житомир, за звільнення білоруського міста Пінська, визволення Львова, форсування Бугу, Вісли… За Володимир-Волинську операцію дивізію найменували Ромодано-Київською Володимир-Волинською. День Перемоги Іван Якович святкував у Бреслау. Та вже наступного дня, 10 травня, його частину перекинули до озера Балатон в Угорщині, де 25-тисячне угрупування есесівців відчайдушно чинило опір радянській армії. Та навіть ліквідацією тієї групи війна для Івана Лантуха не закінчилася – 1 червня дивізію направили до Праги для ліквідації залишків есесівських угрупувань у лісах біля міста.
З Великої Вітчизняної Іван Якович Лантух повернувся в липні 47-го з орденом Червоної Зірки (за форсування Дніпра) та медаллю “За відвагу” (за форсування Вісли). Останні 22 роки очолює Полтавську обласну організацію інвалідів війни та Збройних сил. За активну громадську роботу нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, іменним годинником Кабінету Міністрів, Почесною грамотою Міністерства праці й соціальної політики. Він має ще багато відзнак, та найбільша нагорода для ветерана – вдячність побратимів-фронтовиків, яким допоміг.
«Я майже третину свого життя посвятив соціальному захисту інвалідів війни, – каже ветеран. Я думаю, що без цього я, мабуть, уже давно б не жив. Я отримую величезне задоволення від спілкування з людьми».
За мужність і самовідданість, виявлені в боротьбі з фашистськими загарбниками у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, вагомий особистий внесок у справу соціального захисту ветеранів та патріотичного виховання молоді, Івана Яковича Лантуха минулого року нагороджено орденом «За заслуги» І ступеня.
Що ж до інтересів нашої Батьківщини, тут Іван Якович безкомпромісний як і більш ніж 70 років тому: «Я звертаюся до всіх громадян України, Росії: люди добрі, давайте піднімемось, станемо в одну шеренгу і скажемо «Ні війні!». Я 90 років відсвяткував, але як скажуть мені, я візьму автомат і захищатиму нашу країну!»
І.Філоненко
(Полтава)
Обсудить новость на Форуме