08:30 03.02.2011 | Все новости раздела "Народная партия"
Дорогий спокій. Але не власний
Інтерв’ю голови Піщанської районної ради, голови Піщанської районної організації Народної Партії Івана Плахотного.
Іван Денисович Плахотний з 1995 року працює в органах виконавчої влади. Після минулорічних виборів до місцевих рад його, тоді голову Піщанської райдержадміністрації, на сесії було обрано головою районної ради. Різні були думки, чутки і навіть публікації. Однак правда таки десь криється.
- Іване Денисовичу, щоб розвіяти оті всі домисли, все-таки чому ви погодились перейти на роботу в райраді?
- Я вже 27 років віддав Піщанському району. Знаю не те що кожне поле, а кожну дорогу і кожну стежину тут. Я знаю людей, і вони знають мене. Коли відбулись вибори до місцевих рад, мені висловили довіру, обрали депутатом. А потім підходять такі ж депутати і кажуть: «Іване Денисовичу, політика політикою, але в районі потрібен спокій. Ми тебе висунемо на посаду голови районної ради». І що я мав робити? Триматися за посаду голови райдержадміністрації заради посади? Ось і вся відповідь, а що пишуть, то на їхній совісті. До речі, як ви вже знаєте, до керма району прийшла людина не збоку, Світлана Георгіївна знає район і його потреби. Сподіваюсь на плідну співпрацю і повне розуміння.
- Кажуть, раніше на виборній посаді добре було. А тепер, дивись, і законодавча, і виконавча влада збираються все реформувати. Чи не додали клопоту на свою голову?
- Клопіт – то не страшно, аби на користь. Бо, знаєте, коли дійшло до прийняття районного бюджету, непереливки стало. На виборах ми багато обіцяємо, і щиро в це віримо, що покладемо дороги, освітлимо вулиці. Коли ж доходить до реальних цифр… Грошей немає. У районі на 22 тис. населення 29 населених пунктів. Уявіть собі. За формального розрахунку бюджету на одну особу населення, що це дасть? Є можливість для мінімізації витрат, але для цього потрібно ще працювати і працювати з людьми.
Просто приклад. Всі ми хочемо, щоб наші діти мали гарну освіту, відповідні знання і могли вступити до вузу. Сьогодні ж в одній кімнаті займається сім-вісім учнів з трьох різних класів. Навіть якщо вчитель знаючий, чудовий педагог, як він може викласти програму трьом різним класам? Питаєш батьків: хочете щоб ваша дитина мала знання? Так, хочемо. Тоді давайте об’єднаємо кілька шкіл, дітей будемо підвозити. Ні, не хочемо, щоб школу закривали.
Схожий приклад і з сільськими радами. Відверто кажучи, на душу населення у нас їх забагато. Інколи кошторис сільради на 95-97% йде на зарплату, просто проїдається. Зменшити кількість, кажуть не можна, а де ми тоді довідку візьмемо. Хоча довідка яка-небудь потрібна, у кращому випадку, один раз на рік. Тим паче, що зараз все комп’ютеризується, будуть різні бази даних у всіх сільрадах. Одне слово, ще працювати і працювати.
Валерій Влащук,
Вінницька обласна газета «Вінниччина» №7 від 26.01.11
Обсудить новость на Форуме