21:45 06.05.2010 | Все новости раздела "Народная партия"
Чернігівщина: «Символ життя» на честь загиблих і переможців
«Жодної пори року природа так завзято не творить красу, як навесні. А якщо цю красу примножують ще й люди, то хай і наївно, але ж свято віриться: буде колись рай на землі!», - такими словами чернігівський журналіст Микола Будлянський описував в одному з квітневих номерів обласної газети «Деснянська правда» захід щодо посадки дерев в Ріпкинському районі Чернігівської області, присвячений славетному ювілею – 65-й річниці з Дня Перемоги.
Сонячним ранком наприкінці квітня в селищі Ріпки розпочалася спільна акція ветеранів Великої Вітчизняної війни, лісівників та учнів місцевих шкіл, в якій взяв участь голова обкому профспілки працівників лісового господарства Чернігівщини, депутат обласної ради фракції Народної Партії Йосип Райчинець. Цього дня, напередодні свята Перемоги, вони посадили горобинову алею біля Меморіалу Слави на честь тих, хто подарував нам 65 років мирного життя: воїнів, які загинули визволяючи Ріпкинщину, і земляків, котрі долали фашистську чуму на інших фронтах. Доручаючи весняній землі тоненькі саджанці, Йосип Михайлович зазначив: «Взагалі посадити дерево – велика справа для будь-якої людини, значно більше – зробити це на честь воїнів Перемоги».
Мені також пощастило взяти участь у цьому почесному заході і перед тим, як разом з іншими натхненно взятися до справи, я обійшла навколо Меморіалу Слави, пильно придивляючись до списків імен і дат, накреслених на кам’яних плитах. В основному рядові бійці. Кілька чоловіків середнього і похилого віку, решта – юнь: 18-20-літні хлопчики, які тільки-но починали пізнавати життя, вчитися бути справжніми чоловіками. І хоча тоді, в ті роки, вони вже вважалися дорослими, порівняно з їхніми сучасними однолітками – це просто діти.
Скільки їх поховано на рідній землі і на чужині? Скільки імен ми ніколи не побачимо на подібних обелісках? Але, дивлячись на ці кам’яні манускрипти, я пригадувала своє дитинство і ті Паради Перемоги, коли вулицями міст ішли колони ветеранів. Тоді їхні ряди були більш численними і ветерани були значно молодшими. Я пригадувала ті приклади Вітчизняної війни, які нас супроводжували з дитинства, і розповіді батьків мого татуся, які дійшли до Берліна. Я пригадувала художні і документальні фільми, які ми дивилися, затамувавши подих, помічаючи, як потай утирають сльози найстарші члени сім’ї. Я пригадала, як маленькою стояла разом із дідусем на почесній трибуні, а перед людьми виступав Олексій Федоров (не дивлячись на малий вік, я тоді вже знала, що це за людина і що для нас означає його подвиг). І стоячи тепер перед Монументом у Ріпках, вкотре переконалася, що доки ми зберігатимемо пам’ять про Вітчизняну війну, доки святкуватимемо 9 Травня і люди будуть іти до Вічного Вогню, доки серця щемітимуть під час перегляду чорно-білих хронік – доти всі вони, визнані і безіменні, житимуть. А маленькі деревця, які люди різних країн щовесни саджають на їх честь, служитимуть символом життя і пам’яті про ті грізні трагічні часи і радість Перемоги. А ще мені здалося дуже символічним, що життя молодій алеї того дня подарували представники різних поколінь: від сивочолого ветерана до маленької дитини. Можливо, як сказала одна жінка, в цьому полягає секрет і символіка Великого Подвигу нашого народу.
Сплине час, стрункі горобинові саджанці піднімуться до сонця, вільно розкинуть гнучке гілля під мирним блакитним небом і своїми червоними ягодами нагадуватимуть нашим сучасникам і новим поколінням про ті краплі крові, які в роки Великої Вітчизняної війни наші люди віддали заради своїх близьких, заради рідної землі, заради Перемоги.
Наостанок хочеться знову пригадати слова Миколи Будлянського. Він сказав, що, шануючи мільйони життів, які наш народ поклав на жертовний вівтар ненажерної війни, не менш важливим є посадити дерево, бо воно не лише гімн життю, а й код нашої пам’яті.
Юлія Найда,
прес-секретар Чернігівської обласної організації
Народної Партії
Обсудить новость на Форуме