09:45 12.07.2011 | Все новости раздела "Народная партия"

Чернігівщина: Лікар Крилов

У червні ми були щедрими на привітання тим, хто присвятив своє життя служінню ідеалам добра і людяності, хто щоденно несе почесну варту рятівників та захисників життя і здоров’я: людям у білих халатах. Медична сім’я народнопартійців Чернігівщини – це спеціалісти, які мають у своєму арсеналі і державні та професійні відзнаки, і, що головне, подяку і довіру людей. Вони завжди і на будь-якому рівні відстоюють інтереси своєї галузі, а відтак, й інтереси своїх колег та пацієнтів. Сьогодні у нас є нагода поспілкуватися з одним із представників великої родини лікарів-народників – головним лікарем Любецької лікарні, у Ріпкинському районі Чернігівської області, Василем Криловим, який уже другу каденцію поспіль представляє Народну Партію в Ріпкинській районній раді.

- Василю Костянтиновичу, розкажіть, будь ласка, про себе.

Народився я 14 квітня 1957 року в с. Іванівка Красноармійського району Донецької області в родині колгоспників. Після закінчення школи вступив до Донецького державного медичного інституту ім. М.Горького на лікувальний факультет, по закінченні якого приїхав за направленням до м. Чернігова. Тут проходив інтернатуру за спеціальністю рентгенологія. З серпня 1981 року працюю в Любецькій районній лікарні Ріпкинського району: до 2001 року – на посаді завідувача рентген-діагностичного кабінету, а з грудня 2001 р. – головним лікарем. Одружений, маю доньку. Депутат районної ради від Народної Партії.

- Тоді питання до вас і як до депутата, і як до пересічного мешканця. Як і чим живе Любеч сьогодні?

Останні півтора десятки років у селищі одне за одним закриваються підприємства, що були осередками робочих колективів і наповнювачами бюджетів селищної ради та району. Через відсутність робочих місць молодь залишає наші краї і влаштовується працювати в інших регіонах, переважно містах. А за цим стоять низький показник народжуваності і високий – смертності. Якщо у 1981 році на території медичного обслуговування проживало більше 12 тисяч населення, то сьогодні ми обслуговуємо приблизно 6 тисяч людей. Значною мірою змінилася і вікова структура нашого населення: частка дитячого населення складає всього 11% від загальної кількості, а частка людей пенсійного віку – 42,3%. Для більшої наочності можна говорити, що на одного працюючого припадає один непрацюючий.

- Але ви, перш за все, лікар. Розкажіть, будь ласка, про свою роботу і про стан сьогоднішньої любецької медицини взагалі: проблеми, досягнення, перспективи.

Негативні зміни в демографічній ситуації селища та навколишніх сіл не могли не позначитися на стані любецької медицини. Досить сказати, що наша лікарня в 1981 році налічувала 110 ліжок. Потім їх стало 100, 75, 50. А на початку поточного року ми мали всього 35 ліжок. Щоб хоча б частково вирішити проблему недостатнього фінансування, яка в нашому дотаційному районі стоїть надзвичайно гостро, в поточному році проводилися певні заходи по оптимізації мережі медичних закладів. Торкнувся цей процес і нас: з 1 квітня скорочено 10 ліжок цілодобового стаціонару терапевтичного відділення. Але тільки за рахунок цього виправити недостатнє фінансування ми не в змозі, тому шукаємо шляхи як відремонтувати приміщення та палати стаціонару, дахи над переходом між корпусами лікарні та фойє, придбати обладнання (ультразвуковий інгалятор для дітей молодшого віку, бактерицидні лампи, м’який інвентар тощо). Також потрібно придбати енергозберігаюче обладнання для прання білизни. Одну пральну машину нам вже подарували. Чекаємо на другу, розраховану на більший об’єм. У 2008 році зусиллями районної влади була придбана автомашина УАЗ для швидкої медичної допомоги та автомобіль для обслуговування сільського населення педіатром, терапевтом, сімейним лікарем.

Є в нас і помітні досягнення. Перш за все, значним позитивом вважаю збереження працездатного згуртованого колективу, що не боїться труднощів і не цурається будь-якої роботи – чи то у вирішенні професійних проблем щодо надання медичної допомоги населенню, чи то у громадській діяльності щодо покращення санітарного стану території лікарні і селища.

Медичними працівниками проводиться значна робота з профілактичних оглядів населення, що мешкає на території медичного обслуговування. В тому числі декретованих контингентів: вчителів, працівників промислових підприємств, робітників сільськогосподарських підприємств, працівників харчових, комунальних, дитячих дошкільних закладів, лікувально-профілактичних установ. Завдяки медичним оглядам на предмет виявлення артеріальної гіпертензії нашими лікарями охоплюється до 93-95% населення. Також плідно проводиться і робота з раннього виявлення туберкульозу серед дорослих та туберкулінодіагностики серед дітей, шляхом використання пересувного флюорографа Чернігівського облтубдиспансера, цифрового флюорографа Ріпкинської ЦРЛ, рентген-діагностичного кабінету нашої лікарні. Тут можна згадати і той приємний момент, що в минулому році на території, яку обслуговує наш персонал, не було зареєстровано смертності немовлят та материнської смертності. Додам, що наша лікарня робить вагомий внесок у районний показник виконання плану ліжко-днів. В 2010 ріці його виконано на 108,9%, при середньому числі зайнятості ліжка 369,8 (норма 340 днів) і обороті ліжка 33,2. Середня тривалість перебування хворого на ліжку склала 11,1 дня.

- Скажіть, а яка ситуація у містечку стосовно надання медичних послуг людям літнього віку, особливо самотнім?

Як вже йшлося про вікову структуру нашого населення, більшість мешканців території медичного обслуговування – люди пенсійного похилого віку, часто одинокі. 3 2003 року в нашій лікарні орендується приміщення, в якому розгорнуто стаціонарне відділення Ріпкинського територіального центру по обслуговуванню одиноких непрацездатних громадян похилого віку на 25 ліжко-місць, де проживають не тільки одинокі любечани та мешканці навколишніх сіл, але й жителі інших сіл району. Протягом року також проводиться диспансеризація ветеранів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій, інвалідів, працівників тилу та солдатських вдів.

- А як щодо дітей?

Лікар-педіатр обслуговує 665 дітей віком до 18 років. 3 них – 240 дошкільнят, 425 школярів. Дошкільнят і школярів щороку оглядають лікарі комісійно, у присутності батьків або осіб, що їх замінюють. Проблемними є 19 неблагополучних сімей, у яких виховується 40 дітей. Особливу увагу приділяємо багатодітним сім’ям: таких у нас налічується 33, де виховується 115 дітей. Практично всі діти теж становлять окрему категорію у структурі декретованих контингентів.

- Сьогодні часто-густо можна почути вислів «громадяни мають конституційне право на охорону здоров’я і медичне забезпечення». І, взагалі, виконання конституційних положень щодо медичної галузі є однією з тем, які ніколи не втрачають своєї актуальності. Якими ж, на вашу думку, насправді є реалії у сфері сучасної медицини, особливо, в Любечі?

Реаліями у сфері медицини сьогодні – і в державі, і в Любечі – є те, що правильні закони, які прийняті в інтересах людей і гарантують їхні права, в тому числі і Конституція України, діють лише частково. Конституція говорить про безплатне медичне обслуговування. А чи так воно насправді? Соромно про це говорити, але його немає. З одного боку, лікарям делеговані повноваження і відповідальність по охороні здоров’я людей, а з іншого – це не підкріплено фінансовими можливостями. 20 років говориться на всіх рівнях про те, що становище в галузі охорони здоров’я – критичне, але жодних змін за цей час так і не відбулося. У нас кожен новий президент і кожен новий міністр починає впроваджувати свою реформу, але ніхто не може дати відповіді на головне питання: платна чи безплатна система охорони здоров’я сьогодні в Україні.

- А як щодо реформ у структурі медичної галузі? Наприклад, створення медичних округів?

Реформування медичної галузі безперечно необхідне. Але воно повинно бути таким, щоб не погіршити доступність і якість медичної допомоги людям, особливо в сільській місцевості. І, на мою думку, перш за все треба дійсно брати до уваги географічне, демографічне і економічне становище кожного конкретного регіону. В іншому випадку, якщо не зважати на індивідуальність певної адміністративної території, нові підходи до надання медичної допомоги не будуть однаково ефективні у формах і методах.

Взагалі щодо кардинальних реформ у системі охорони здоров’я, то із необхідністю їх проведення сьогодні погоджуються всі. За роки незалежності були спроби змінити ситуацію. Це і впровадження законів, і низка Указів Президента України, і постанови Кабінету Міністрів України, і накази Міністерства охорони здоров’я. Вже передбачалося створення в Україні єдиного медичного простору, визначався гарантований обсяг медичної допомоги під виділені кошти, планувалося проведення фінансування закладів охорони здоров’я залежно від обсягів виконаної роботи. Взагалі, намічалися основні віхи реформування даної галузі. Але як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях у цьому напрямку нічого не змінилося. А чому? На мій погляд, в Україні сьогодні – через певні проблеми, політичну різнобарвність, штучно створені прецеденти регіонального протистояння тощо – немає цілісного бачення національної ідеї (багато хто тлумачить її за власним смаком). Так само, як немає і цілісного чіткого бачення напрямку розвитку системи охорони здоров’я. Основними причинами цього є неприпустима плинність керівних кадрів галузі та вкрай заполітизований підхід до призначень цих кадрів очільниками держави. За роки незалежності з калейдоскопічною швидкістю один одного змінювали півтора десятки міністрів, декілька десятків заступників міністра. Це є підтвердженням того, що професіоналом ти можеш і не бути, аби тільки мав відповідний «колір». Більшість з численних керівників галузі взагалі нічим не запам’яталися. Вони не зробили жодних стратегічних, доленосних кроків. Ніхто не спромігся представити чітку, зрозумілу і реалістичну концепцію реформ і розвитку галузі.

- А яке ваше бачення перспектив щодо покращення стану місцевої медицини? Що треба зробити задля подолання негараздів, хто може чи повинен допомогти? Які проекти або механізми слід розробити, щоб отримати позитивні результати?

Кваліфіковану медичну допомогу на селі може забезпечити лікар загальної практики – сімейної медицини, але його ще треба залучити до роботи, зацікавити рівнем заробітної плати, житловими умовами. Мізерна заробітна плата лікаря-початківця не дає змоги молодому фахівцеві (як правило вже сімейному) гідно влаштувати сім’ю, забезпечити її побут, не кажучи вже про задоволення культурних запитів у сільській місцевості. Не будемо кривити душею – психологія людини влаштована так, що вона прагне кращого, оптимального і тому потрібно розвивати таку інфраструктуру, яка сприяла б закріпленню на селі молодих спеціалістів, що у свою чергу забезпечить сільське населення належною медичною допомогою. Це і будівництво та ремонт доріг, і газифікація, і забезпечення спеціалізованим надійним транспортом, зв’язком тощо.

- Проблеми галузі, представником якої ви є, це не лише недосконале законодавство, погане облаштування лікарень, дефіцит апаратури, ліків... Це і питання кадрів, їхня кваліфікованість. А як щодо цієї справи в Любечі?

На сьогодні в нашій лікарні працюють 8 лікарів, дільничний терапевт, сімейний лікар, педіатр, хірург, акушер-гінеколог, два стоматологи і лікар-рентгенолог. На інтернатурі проходить підготовку ще один сімейний лікар. Щодо ФАПів, лише на одному немає молодшого спеціаліста з медичною освітою і медична допомога надається працівником сусіднього медзакладу за сумісництвом. Вакантних посад молодших спеціалістів з медичною освітою на сьогоднішній день у лікарні немає. Постійно проводиться робота по підвищенню професійного рівня медичних працівників шляхом регулярного проходження курсів підвищення кваліфікації та атестації. Станом на початок 2011 року атестовано 6 лікарів, що складає 66,7%, причому 5 лікарів має першу кваліфікаційну категорію і 1 лікар – другу. Також серед 26 молодших спеціалістів з медичною освітою 13 атестовані, 12 з них мають першу кваліфікаційну категорію, а 1 – другу.

- Головний лікар – це ще й адміністратор. Дуже складно поєднувати медицину й організаторську діяльність. Тут, певно, неможливо обійтися без підтримки, завдяки якій будь-яку справу можна довести до кінця. Розкажіть, хто ці люди, які допомагають вам?

Перш за все, моїм помічником і підтримкою в житті є моя дружина, яка зі студентських часів завжди поруч і вже майже 30 років працює в Любецькій районній лікарні дільничним лікарем терапевтом.

Також вагому і беззастережну допомогу я отримую від своїх колег лікарів. Беззастережну в сенсі розуміння сьогоднішньої ситуації з фінансуванням, важливості поставлених завдань перед лікарями, того, що нас, лікарів, не так багато і ми не можемо говорити «Хай хтось це робить» або «А чого я мушу?». Медичні працівники нашої лікарні та ФАПів користуються повагою серед населення не тільки Любеча, але й приписної дільниці, про що свідчить, наприклад, той факт, що серед депутатського корпусу семи сільських рад у шести є представники медицини. А серед депутатів Любецької селищної ради, в різних скликаннях, медичних працівників було від трьох до п’яти чоловік. Щодо районної ради, депутатські крісла медики з Любеча посідають вже три останніх скликання.

Взагалі про наш колектив можна говорити дуже багато і написати не одну публікацію. Одразу зазначу, що всі працівники свідомо і одностайно беруть участь у прийнятті будь-яких рішень. Не зважаючи на різні характери, уподобання, світогляд, життєвий досвід кожної окремо взятої особистості, ми дружні і згуртовані у вирішенні спільних проблем, які часто-густо постають перед нами: наприклад, подвірні обходи, взаємозаміна на робочих місцях, прибирання території лікарні та прилеглої ділянки вулиці, на якій розташована лікарня тощо. «...Так треба і ніхто за нас цього не зробить», – кажуть вони. Мабуть, звідси й постає позитивне ставлення пересічних мешканців та керівництва району до нашого колективу і приємно, коли від людей чуєш слова вдячності й поваги.

- А що ще, окрім справжнього життєвого скарбу і подарунку долі, яким є ваша родина, надійні колеги, справжні друзі, ви вважаєте найціннішим здобутком у житті?

Я завдячую долі, що присвятив своє життя одній з найгуманніших професії, яка відповідає за збереження найбільшої цінності кожної людини – її життя та здоров’я. Вдячність моїх земляків, яким допоміг я особисто і мої колеги, є найціннішим визнанням і здобутком мого життя.

Бесіду вела Юлія Найда,

прес-секретар Чернігівської обласної організації

Народної Партії

Источник: Народная партия Украины