22:15 02.03.2010 | Все новости раздела "Народная партия"

«Безкоштовна освіта» або освітянська правда

Розпочати хотілося б із того, що освіта в навчальних закладах нашої країни безкоштовна відповідно до чинного законодавства. Проте ці декларативні слова в реальному житті чомусь нічого не варті. На жаль, деякі директори навчальних закладів нашої столиці просто цинічно і нахабно користуються тим, що благодійні внески – це добровільна допомога школі. Керівники навчальних закладів чомусь більше акцентують свою увагу на батьках тих дітей, які навчаються у початковій школі.

Історію про так звану «безкоштовну освіту» я хочу вам розповісти з власного досвіду, бо моя дитина навчається в одній зі столичних шкіл Оболонського району.

Частина перша. Перший клас.

Директор на перших батьківських зборах, мило усміхаючись, повідомляє, що нині школи міста Києва або не фінансуються відділами освіти, або фінансуються у мізерному об’ємі. І ми, як батьки, які розуміють що наше майбутнє – це наші діти, повинні вкласти з дитинства якомога більше для того, щоб у майбутньому отримати освічену, розумну особистість. Батьки усміхаються у відповідь, адже всі дітки для батьків – це надія, це радість та сенс, заради якого вони працюють та живуть.

Але поступово усмішки зникають. Чому? Тому що пан директор розставив пріоритети та пояснив вислів: «Діти – наше майбутнє», але склалося таке враження, що цей вислів перефразовано, і він звучить з його вуст як: «Ваші діти – моє майбутнє». Звичайно, щоб утримувати школу, потрібна допомога батьків. Ну що ж, раз так, тоді всі згодні. Сума невеличка, всього-на-всього 15 гривень за один місяць з кожної дитини. Так як ми маємо приблизно 25 класів, приблизно по 25 дітей та термін річного навчання у 9 місяців, це доволі несмішна сума – 84 375 грн.! Як бачите доволі непогано. Це те, що стосується школи. Йдемо далі. Допомога батьків на цьому не закінчується. Попередній клас, який навчався у кабінеті наших першачків та перейшов до старшої школи, зібрав і вклав кошти на заміну ламп денного освітлення, але сума виплачена тільки за половину вартості, тому батькам «запропонували» погасити заборгованість. Бо ж не знімати лампи та не залишати дітей без освітлення?! На тому й погодили.

І тут настає осінь, чудова пора року, але це перш за все дощі та негода, і ми – батьки, чітко розуміємо, що у нас з’явилася нова стаття витрат у кошторисі нашої благодійної допомоги. Стеля протікає настільки, що вранці, прийшовши в школу, всі - батьки, діти, вчителі - хапають швабри, ганчірки і - вперед на спасіння залишків шкільних стель, стін та підлоги. Тече де тільки можливо: коридори, класи. Штукатурка летить на голови дітям. Тут уже не до навчання – треба слідкувати, щоб нічого не звалилося на голову. Як виявилося, це ще не вся біда.

В один прекрасний день, дітки залишилися без світла, тому що вода не просто пошкодила лампи, а ще й електрообладнання. Калюжі по всій школі. Але навіть мінімальні знання фізики дають змогу зрозуміти, що таке вода в поєднанні з електричним струмом.

Йдемо на поклон до директора, треба ж щось робити?! Він все розуміє (як завжди), але оскільки ще й криза економічна до нас прийшла, то просто виявилося, що ми, як батьки, знову маємо профінансувати, якщо не з власної кишені, то маємо знайти спонсорів та залатати стелю. А лампи? Якось відремонтуємо, наголосив директор.

Нарешті у батьків почали відкриватися очі. Вони написали лист-звернення до мера Києва з проханням про допомогу, оскільки директор у школі є, але як і доволі багато керівників у нашій країні, ніякого відношення до школи не має.

Почали збирати підписи. І о, диво! Директор почав активно просити, щоб ніякого листа не було. Він все зробить і все буде. Але якщо ми все ж таки вирішимо відправити лист, щоб вказали у листі, що директор чудова людина, прекрасний працівник, та й просто він на своєму місці. Від такої інформації батьки геть отетеріли, але обіцянка і жах в очах директора призупинили справу. Я вже не кажу, як бідкалася класний керівник першачків, що їй, мабуть, доведеться написати заяву та йти зі школи, тому що умови праці та розмови з директором про те, що вона не вміє працювати з батьками та зовсім не кваліфікований працівник, надовго вибивали її з колії, вчителя, яка за свій 25-річний стаж роботи у школі виростила і виховала не одне покоління діток.

Отак поступово ми прийшли до весни, і знов ми «течем». Райвно та санстанція відвідали. Акти склали. Школа стоїть у списку першою як аварійна на латання крівлі. Що ж чекаємо тепла та сухої погоди, тому що тільки у таких умовах можливо відремонтувати дах.

Останні збори перед літніми канікулами – директор розводить руками, мовляв, коштів немає, але обіцяє, що за літо все буде. І тут пропонує звіт про використання коштів (ну, пам’ятаєте, на фонд школи, що по 15 грн. на місяць).

Сміх та й годі! Стеля тече, все розвалюється, але це не так важливо, як придбати ноутбук та програмне забезпечення для нього. Так, деякі статті витрат і насправді були використані до діла, ніхто не сперечається, але, виходячи з того досвіду, який ми вже маємо, «а был ли мальчик?», як кажуть в народі.

Але знову ж весна, згодом літо, відпустка і батькам потрібно буде думати, куди влаштувати дітей на канікули. Всі біжать, поспішають. Ну що ж добре, до осені приймається. Погода чудова, настрій теж, а, може, й правда треба було дуже ноутбук секретарю у кабінет директора, а то якось геть негарно, посада зобов’язує мати гарний кабінет та гарне обладнання. Але чомусь вважаю, що не це має бути пріоритетом у роботі директора, хоча це, моя особиста думка.

Частина друга. І знову добрий день! І другий клас.

Навіть на лінійці ми чітко розуміємо, що директор збентежений, опускає очі і навіть боїться підняти погляд на батьків нашого класу, які як гірка редька, кістка в горлі, більмо на оці. Та ще й протягом усієї святкової лінійки пильно придивляються до даху. А чи виконані обіцянки директора? Мабуть, все ж таки ні!

Збори перші – про правильне харчування дітей, фізичні навантаження дітей на уроках тощо. І ні слова про нагальні проблеми школи! Збори уже майже добігали кінця, та батьки не забули про наболіле питання… І знову диво – директор згадав про дах. Він, за його словами, навколішках ходив до Райвно і стер коліна, прохаючи про ремонт, а віз і нині там. Але питання знову ж таки вирішується.

Чекаємо… Дочекалися – виділено близько 10 000 грн на ремонт даху. Оскільки батьки у «проблемному» класі дуже наполегливі та рвучкі, дах ремонтують тільки над їхнім кабінетом, пояснюючи це тим, що на більший об’єм робіт коштів не вистачило. Ми ж запропонували директору використати додатково кошти, здані на фонд школи. Усміхаючись, директор пояснює, що сума мізерна (нагадую 84 375 грн. – на рік), її не вистачить.

Але немає лиха без добра, дітки навчаються, деінде дах підтікає, але все ж не так сильно, як у минулому році.

З’явилися нові питання. У сильні (22-25 градусні) морози дітки о 8 ранку приходять до класу і навчаються при температурі 10–11 градусів. Складається таке враження, що на ніч опалення у школі відключають або зменшують (щоб труби не порвало від перепаду).

Не довго думаючи, батьки, які мали дома обігрівачі, принесли їх до школи. Ну що ж робити – треба якось зігрівати дітей?! Так і пережили зиму.

Вирішили все ж навесні зібрати непланові батьківські збори, так би мовити за ініціативи батьків. Запропоновано кошти, зібрані на фонд школи, використати на заміну лінолеуму в кабінеті, у якому навчаються наші діти. І так було зроблено.

Запросили директора і пояснили ситуацію з фінансовою допомогою від нашого класу. Було пред’явлено чек та акт виконаних робіт. Директор не довго думаючи, пояснив, що він не може точно знати, що це за чек, і що у кабінеті проводилися за роботи. (Дійсно, новий лінолеум постелено… Проте його чомусь для директора непомітно?!!!!) Йому потрібна сума в держзнаках на фонд школи, а не якийсь чек. А лінолеум – «Ну постелили, так постелили, це ваша особиста ініціатива і я вас про це не просив», – сказав директор. І знову ж акцентується увага на тому, що потрібні КОШТИ, а не чеки. Оскільки, потрібно підключити до школи інтернет на всі комп’ютери, потрібен сатенгіпс, фарба, потрібно проплатити рахунок на канцтовари в розмірі 2 000 гривень тощо. Тому, дорогі батьки, вивертаємо кишені, а то ваш класний керівник вимушений буде піти. А вона ж працює у колективі?! А вона, мовляв, не вміє з вами працювати, тому що мала вже давно вам пояснити, що КОШТИ на школу потрібно здавати, і якомога більше. Бо чим більше здасте, тим більше отримаєте, так і хотів сказати директор. Батьки класу були просто шоковані. У деяких відібрало мову.

Зазначу, що у директора в кабінеті не тільки з'явився новий ноутбук, а й нові красиві броньовані двері, мабуть, щоб «тримати оборону» перед незадоволеними батьками, які вимагають виконувати свої посадові обов’язки, а не займатися здирництвом, щоб покращити свій матеріальний стан.

Виникає знову ж питання, а де ж райвно? То, можливо, потрібно звернутися до Генпрокуратури? Чи хоча б змінити директора, який і справді буде перейматися проблемами школи, а не займатися тільки облаштуванням робочого місця та встановлювати дверцята, щоб гарно було?!

Що ж, дорогі читачі, далі буде. Це тільки початок історії. Поки що не будемо розголошувати номер школи, ПІБ директора. Але скажемо, що це реальна школа, яка знаходиться у Оболонському районі міста Києва. І здається, хтось із директорів, прочитавши цей крик душі, впізнає себе. Проте дуже хотілося б помилитися.

Дуже хочеться, щоб з’ясувалось, що така школа одна, і директор такий теж один, який, на превеликий жаль, займає не своє місце.

Бо ж добро повинно перемагати не тільки в казках? Чи не так?!

Тетяна Милославська,

Оболонський район міста Києва

Источник: Народная партия Украины