19:30 25.05.2020 | Все новости раздела "Ліберально-демократична партія України"
Велике інтерв'ю очільника партії ЛДПУ
25-го травня 2020 року голова Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.
- Доброго дня, пане Якове! Давно ми не зустрічалися, та й зараз спілкуємося дистанційно. Добре, що Ви почали частіше надавати матеріали на сайт, а також у наші партійні ресурси в мережах. Але цього замало.
- Доброго здоров’я Вам, пані Валентино! Маю надію, що всі наші друзі, друзі друзів, колеги та родичі їх усіх живі та здорові. Поки що немає таких поганих новин, пов’язаних з пандемією.
Кажуть про ріст безробіття, спад виробництва, ВВП та експорту, та останні 30 років нам не звикати. Ми падаємо, знову піднімаємося. Таке наше cупермонополізоване та сировинне господарство.
Стосовно нашої творчої та позірно політичної активності. Дійсно, її замало. Ви привчаєте мене до твітів, хоч я і не Трамп. Та жаль, що наші колеги пишуть дуже мало. Відповідно до внутріпартійної демократії у нашій горизонтальній структурі кожен активіст чи симпатик може висловитися на наших ресурсах. От тільки блокчейн не вдається організувати. Якщо будуть бажаючі, обов’язково опануємо.
Щодо структури маю ще сказати, що в нашій партії, виходячи з функцій учасників, можемо мати симпатиків, активістів, статутних членів, спонсорів, аналітиків, політологів, політиків, представників у гілках влади, керівників організацій (кокусів), керівника центрального офісу, що підтримує зв’язок з кокусами, відповідає за організацію всіх заходів центрального рівня. У кожного своя функція.
І на даний час, на жаль, наших представників у гілках влади на різних рівнях немає. Тобто в сенсі основної функції партії порівняно з різними періодами її життя ми зараз заслабкі. Але в сенсі просвітницької та політичної активності ми тримаємось на досить пристойному рівні, що дозволяє залучати молодих симпатиків та членів.
У зв’язку зі змінами законодавства ряд керівників симпатичних та перспективних дружніх партій зазнає досить безглуздих, виходячи з мізерних сум на рахунках, перевірок банків (і я, і мої родичі так само - другий рік поспіль), декого з них просять надавати декларації.
Стосовно нашої партії офіційно заявляю, що відповідно до нашої структури горизонтального типу єдиним керівним органом партії є з‘їзд, а голова як керівник центрального офісу не є публічною особою в сенсі закону.
- Як змінилися позиції партії відносно парламенту та влади взагалі за останні пів року?
- Позиції як такі залишилися. Оцінки, звичайно, оновлюються.
Як відомо, у парламенті завдяки бренду Зе! маємо “моновладу”. Фракція вже прославилася антидержавницькими, промосковськими елементами, чистим "совком" (виявляється, серед молоді таке є, та ми про це і раніше добре знали,- почасти дається взнаки спадкоємство від того самого "покоління переможців" свого ж народу), різними взаємними викриттями, просто недолугими виступами членів, а взагалі вона сумарно виявляє різновекторну, м’яко кажучи, активність. Якось ще тримається вона оглядкою на авторитет того, хто їх привів до влади. Зараз у творчості членів фракції повний хаос та особистий піар. Пишуть про це багато, і я би не хотів долучатися до цього.
А от залучена раніше частина реальних субконтреліт, фахівців, націлених на реформи,- фактично майже вся вона вичавлена зі влади.
Ніяких рухів у сторону створення великої демократичної коаліції немає. Деякі знакові голосування свідчать тільки про загальні позиції фракцій.
Як я і раніше казав, не долучені позапарламентські демократичні сили, фахівці-реформатори у різних сферах, творчі колективи. Досі немає жодного зворотного зв’язку, окрім щоденних замірів рейтингів.
Також треба зауважити, що вже маємо тенденції відкату реформ. Очевидні моменти звуження суб’єктів декларування. Це засекречення декларацій сбушників, що зовсім не обов’язково усі мають бути сховані від суспільства. Це законопроект №3355-1, який отримав 244 голоси, що легалізує активи методом включення в декларацію дітей, які начебто проживають окремо. Один політолог уже сказав, що таких бастардів проконтролювати неможливо. І посадова особа цим ризикує, та це ж його потенційна проблема. От вам і посилення кумівства.
На щастя для українського політикуму у парламенті є нова партія “Голос”, і досі віртуальна, і теж заявлена “за все хороше”, але визначеного патріотичного напрямку, тобто вона визначилася правильно з нашої точки зору стосовно суспільства, держави, демократії. Оцінку лідерів та будівничих у їхній партії, як і у "Слугах", скласти в принципі вже можна, але я би зупинявся у разі потреби тільки на оцінках конкретних виступів.
Серед позапарламентських сил є дружні партії, у яких тон задають молоді люди. У декількох партіях збереглися активні керівники – почасти колишні депутати.
Є і "сплячі" партії, деяких з яких неможливо знайти за офіційними координатами.
А от, наприклад, "Молодь до влади" конкуренти обійшли за рахунок чого? Бренду лідера та ресурсу.
Як керує "галерою" президент та його офіс, вже зрозуміло, і я для розуміння розклав би реальні важелі потім, якщо будемо говорити про його крайню прес-конференцію. І те, ЯК він користується унікальними важелями, що є у його розпорядженні, нівелює підконтрольну Зе! владу.
Звичайно, ми не забуваємо, що Зеленський уже увійшов в історію як людина, що розблокувала земельну реформу, та маємо велику надію, щоби він надалі не "вляпався" з вирішенням інших питань, і ми всі разом із ним.
Враховуючи великий ряд фактів, що підтверджує совкові та промосковські потенції у владі (а ті, що тридцять років знаходяться у політикумі, надзвичайно тонко це відчувають), відчуваємо певну напругу. Хочемо просування у правильному напрямку, хочемо реформ, позитивних результатів, покращення життя, перемоги у війні. Не хочемо просування до "порозуміння" з агресором до того часу, коли повернемо усі території, отримаємо репарації і, найголовніше, покаяння та вибачення. І я дуже хотів би, щоби влада не насмілилась реалізовувати негативні наміри. Інакше катастрофа. І цю напругу відчуваємо постійно.
Все ж є великий демократичний і проєвроатлантичний потенціал у суспільстві та політикумі.
І є ще надія, що не вмирає.
Президент у зовнішній політиці іще сильно не схибив, але відчуття небезпек у політиків та дипломатів є. Певне відсторонення з претензією на самостійність, навіть почасти ізоляціонізм у зовнішній політиці не сприяє довірі наших партнерів до України.
Розборки навколо так званих плівок Деркача, витягнутих із старого сміття, можуть призвести до дуже і дуже серйозних проблем, причому надовго.
На основі ряду даних з лінії фронту у гібридній війни Московії проти України та деяких коментарів щодо стану армії складається, прямо скажемо, не дуже хороша картина. Позиційна війна, що ні на один день не припинялась, у якій ССО рік тому мали очевидну перевагу, зараз поступово програється. І це дуже тривожно. В той же час слова Верховного головнокомандувача щодо ситуації на фронті, висловлені на прес-конференції, зовсім не вражають.
Враховуючи все це, тобто історію парламентської фракції "Слуг", волюнтаризм президента, гостру негацію критики, його суперечливість як керівника "всього", імпульсивність, залежність від керівника офісу (яка, щоправда, в будь-який момент може змінитися), "турбозміни" у виконавчій владі, реальну ситуацію в країні та на лінії фронту, ставлення інституту лібералізму та політради партії до всього цього загалом я би сформулював як негативний нейтралітет.
- Чи констатуєте Ви зміну курсу влади від реформ до якоїсь стабілізації?
- Взагалі ситуація у сфері центрального управління дуже змінилася після відставки уряду Гончарука.
Уряд умовних реформаторів зметений та замінений, на думку керівника офісу президента та тимчасового прем’єра, професіоналами. Вже майже зовсім відсутні проекти реформаторських законодавчих актів. Реального плану дій та послідовності змін у законодавстві уряд у проекті своєї програмі, на даний час забракованому декількома комітетами парламенту, не дав.
Узагалі, наскільки відомо, пан Шмигаль майже не брав участі у формуванні своєї ж власної команди. Хто прийшов із ним - міністр кабінету міністрів Олег Немчінов. Чутливі до зміни вітру п.п. Милованов та Оржель та деякі інші мали свої програмні плани, програми п. Шмигаля не побачили та пішли з уряду. Правду також кажуть, що багато фахівців просто відмовляються іти в уряд.
Після призначення п. Шмигаля мозковий центр виконавчої влади склався на Банковій. Навіть за Порошенка такого не було. Всі ключові рішення, наради, співбесіди відбуваються в офісі президента.
Продовжується чехарда в уряді "професіоналів". Уже в цьому складі вдруге можлива заміна міністра охорони здоров’я. Жоден з них на даний час не зміг або не захотів навести лад у чесних закупівлях ліків, тестів, інвентаря та обладнання. Фракція "Голосу" вимагає відставки міністра. Чекаємо третього професіонала.
Підстави для тих чи інших конфліктів з місцевим самоуправлінням в умовах карантину також генеруються у більшій мірі офісом президента та губернаторами, ніж урядом.
Так що про якусь стабілізацію не можемо говорити.
- А як щодо чесності влади, перемог над корупцією?
- Ви знаєте, коли був уряд Азірова, відкати були до 50 відсотків. За урядів Яценюка та Гройсмана, наскільки мені говорили, десь до 20 відсотків.
Ряд проблем, що гальмував розвиток міст та територій, полягав у тому, що громади, які ледве отримали додаткові податкові кошти, не використовували їх з дуже простих причин. Наприклад, оголошується конкурс на благоустрій вулиці, района якогось міста, будівництво школи, дитсадка. І проведення конкурсу гальмується доти, поки мер не отримає гарантії відкату. Принципові учасники, що мають за свою роботу отримати невеликий прибуток, хочуть працювати чесно. І конкурс або зривається, або мер отримує свої 5-20 відсотків. Може і менше, бо прибуток невеликий, і від прибутку більше за 50 відсотків не візьмеш. Такі сюжети були не поодинокі. Тобто корупція була реальна на нижніх рівнях. І саме там треба було протягом останнього року провести конкретні судові процеси.
І навряд чи президент Зеленський багато змінив у цьому плані. Поїздки на місця у стилі Кім Чен Іра чи Лукашенка, можливо, вирішували якісь проблеми у конкретному місці. Перекрити всю країну під рефрен "Вийди отсюда розбійник" у принципі неможливо. От Кім Чен Ір майже безперервно роз’їжджав своєю країною на спецпоїзді, втомився і помер. А його син покладається більше на страти порушників порядку, встановленого молодим реформатором.
Саме реформатори на всіх рівнях могли би прислужитися режиму Зеленського. Та навряд чи вони хочуть зараз іти у владу.
Зараз на ряді каналів виступають у ролі критиків як реформатори, так і ті, що вже спробували у свій час порулити. І виступи бувають дуже несподіваними. Тільки не для нас. Не можу не прокоментувати один.
По другому етапу медичної реформи багато розмов. І от на четвертому каналу колишній міністр пан Мусій каже, що громадські активісти, що просували реформи, боролися за встановлення реальних механізмів, що могли би понизити монопольні ціни, отримували відкати. Як це, що ж він мав на увазі? А мав він на увазі те, що громадські організації отримували гранти від іноземних організацій, наприклад, USAID. Оце і є за його уявою відкати. Тобто не чиновники отримують відкати, а ненависні "грантоїди". Як ведучий, так і співрозмовники на цей "крик душі" привідкрили роти та нічого не могли сказати.
- І що ж має зробити у першу чергу президент у таких умовах?
- Звичайно, ситуація непроста, особливо в умовах виходу з карантину та можливого його тимчасового посилення в деяких регіонах.
Професіонали затребувані, та, виходячи із ставлення до особистостей як до пішаків на шахівниці, вони не рвуться до влади. Такий реальний момент. І тут, враховуючи, що суспільство вимагає приходу суперменеджерів, треба залучати тих, що, можливо, і працювали у владних структурах, але не були задіяні у круговій поруці, здатних відійти від корупційних практик і здійснювати реформу органу. Та влада тепер віддає перевагу менеджерам або лояльним до неї, або із сумнівним "шлейфом".
Зараз про це забули, але якщо не вдається знайти чесних і професійних, то треба шукати за кордоном, в українській діаспорі і не тільки. Не виступати придуркувато проти грамотних іноземців, що можуть допомогти, іноземних грантових та моніторингових структур. Не боятися "іноземних" ЗМІ в Україні. Якщо не працює судова система, запрошувати іноземних суддів або розглядати максимум справ у авторитетних закордонних та міжнародних судах.
На сьогодні залучений тільки п. Саакашвілі як керівник дорадчої структури при президентові.
Нічого не знаю щодо сьогоднішнього статусу європейських радників.
Є деяка надія на залучення дослідницьких вітчизняних інституцій у різних сферах, як, наприклад, "GROWFORD Institute".
Презентуючи Індекс сприйняття корупції у 2020 році, Transparency International наголосила, що суттєвим запобіжником від корупції є розподіл гілок влади і дієва система стримувань і противаг. Сам президент повинен відмовитися від керівництва урядом, пошуків міністрів та їхніх заступників, окрім тих, за яких він відповідає за Конституцією.
- Багато говорять про річну прес-конференцію президента. Які Ваші враження?
- Ви знаєте, завжди ловив себе на думці, що під час його виступу все подобається, озвучуються правильні речі, є дуже хороша динаміка. Він молодший за мого старшого сина, старший за молодшого. Успішний підприємець та шоумен. З’являється навіть якась надія у старого учасника та свідка багатьох політичних подій. А за секунду після виступу оця "зачарованість і заколихваність", користуючись словами з бєларуської пісні, щезає. І так кожен раз.
Під час крайньої прес-конференції було не зовсім так, оскільки я намагався по ходу аналізувати, який же досвід особисто отримав президент, що він запам’ятовує дійсно, не ковзаючи по масивах інформації, які висновки робить, наскільки чесні та відверті його реакції на запитання, звертати увагу на обличчя, рухи, інтонації. І аналіз був позитивний, і деяка зачарованість була присутня. Та вона щезла, як і раніше.
Рік показав, що президент підготовлений до зустрічі з пресою, володіє інформацією, запам’ятовує та інтерпретує. Демонструє моментальні, начебто чесні та відверті, енергійні, щоправда, не інформативні відповіді. Вступає у діалоги - це тренована якість (задовго до дебатів із Порошенком),- досвід конкурсів капітанів у КВК. Все це позитив.
Що незадовільно в організації. Візуально політично дисонують величезні літери Зе!, більші за атрибути влади (прапор та штандарт). Повертають до великої перемоги, повторюють атрибутику парламентських виборів, звертають увагу до його партії, що неправильно, бо президент повинен постійно показувати, що він президент усього народу, а не його частини.
Ще гірше щодо запрошених та "непрошених". У парку начебто було замало місця. Запрошеними виявилися представники "преси" фейкової партії Шарія, багато представників засобів масової дезинформації, близьких до "Окупаційної платформи за смерть" (за влучним висловом депутатки, досі звинуваченої потерпілим президентом). Була навіть виморочна "Комсомольська правда" (комсомольців нема, а їхня правда досі є, тим більше це була московська філія), представницю якої особисто дуже тепло зустрів президент (вчасно наш старий знайомий пан Ложкін цю газету грамотно "спихнув"). Пан Гордон був тепло зустрінутий президентом як "наш агент". Не були запрошеними не тільки канали, наближені до ненависного Порошенка та "Європейської солідарності", але й багато інших демократичних аналітичних, інформаційних та масових проукраїнських видань, у тому числі потрактовані як іноземні. Загалом це було дуже непристойно.
Якщо закінчити щодо діалогів, то вони сприяли зменшенню кількості питань та "убиттю" часу.
Він приділив виборам, рейтингам, термінам надто багато, хоча хтось сказав би, що його на це спровокували. І говорять щодо цього надто багато. Я не хотів би на цьому зупинятися.
Позиція наша відома майже тридцять років. Це парламентська республіка. І знову, як веління часу, програмна стаття Володимира Климчука п‘ятнадцятирічної давності знову на "верхівці" нашого сайту.
Не буду говорити про довгограючий Оман.
Не хотів би також коментувати всі меми, якими постійно збагачує нас Президент. Та деякі обійти неможливо.
"Я всім відрізняюсь від Порошенка. Яке фізіологічно, так і як президент", "Жодного кума та військового друга я не буду призначати. І не призначив".
Як президент, ми бачимо, а як фізіологічно, не знаю, якщо хтось із них двох не жінка. Щоправда, фізіологія вивчає і нервову систему людини, що дуже складна. Може, колись розповість пан Зеленський, що він мав на увазі. Зате меми уже існують самостійно.
А от витоки ненависті переможця до переможеного дещо зрозумілі.
Великі політичні вади Порошенка я пам’ятаю з часів, коли Володимира Климчука та мене запрошували в прокучмівську "Злагоду". Потім був перехід його до Ющенка, боротьба з Тимошенко, потім повторна міграція до "регіонів" та участь в урядах під Януковичем. Політика тої доби, яка, на щастя, пройшла, мала це за норму. Можемо дякувати за це і Зеленському, але ще побачимо.
Частково Порошенко спирався на кумів і військових друзів, та це системно не було дуже помітно, і він усі рішення після нарад приймав сам, не питаючи главу своєї адміністрації.
Щодо кумів почалися справи, що і погубило кандидата в президенти Порошенка. П.п. Парубій, Кличко та інші не пішли з Порошенком, а деякі, стиснувши зуби, попрацювали з ним знову, бо іншого політичного виходу не бачили. І були праві. "Відроджена" ЄС не така вже погана.
Сам же Зеленський в армії не служив, кумів не брав, бо, як сказав п. Портніков, у євреїв кумів немає, зате настільки спирається на "любих друзів", як ніхто з президентів у такій кількості не робив.
Якщо Ви не проти, дозволю собі таку собі інтродукцію щодо євреїв, на яку не відволікся би як єврей, якби п. Портніков не зачепив би це.
Після дезавуювання висновків комісій Кравчука, які доводили, що Голодомора не було, були спроби доводити провину євреїв у совєцькій інтернаціональній владі (що починав ще Гітлер). Потім були винуваті поляки, бєларуси та росіяни, всі інші, тільки не українці. Потім виявилося, що це була не вся правда.
Дуже добре пам’ятаю, коли Український клуб запросив мене на черговий круглий стіл, ще за часів Януковича. Був там і покійний нині Левко Лук’яненко. Дуже він переймався тоді засиллям євреїв у владі. Вже не знаю, де він їх розшукав. І наприкінці зустрічі, коли пан Левко вже пішов, мені дали слово. Я саме і сказав, що на цьому зібранні я один голова партії та, можливо, один єврей. Що там у владі, не знаю, та, може, треба пошукати законспірованих і там, і тут.
Головне, правда, не це, а те, що я сказав упевнено, що незабаром буде революція в Україні.
До слова, п. Левко у совєцькому концентраційному таборі дружив із Яковом Сусленським, нині теж покійним. І п. Яків якраз у описуваний мною час був надто схвильований метаморфозами друга і написав відкритий лист п. Левку. Або все, або нічого, окрім правди.
П. Сусленського я зустрічав колись на заході товариства "Україна- Ізраїль", куди мене запросив голова товариства п. Крижанівський, пізніше перший посол незалежної України в Москві. Там же Петро Потічний подарував мені книгу "Єврейсько-українські відносини - дві самотності", яку написав разом із Говардом Астером.
Був колись такий стереотип, що у керівника має бути такий "єврей при губернаторі". А у нашого "губернатора" має бути Андрій (перший або другий, може буде і третій). А той, хто виводить якісь якості євреїв із статистики (нобелевської) тощо, дуже помиляється, бо IQ не може бути у всіх однаковим.
Вибачте за розлогу інтродукцію.
Якщо ж говорити, що передувало демократичному вибору українців у 2019 році, це саме справжній початок декомунізації за президента Порошенка.
Тепер же у нашій демократичній державі є статистичний результат, що українці масово проголосували за єврея-президента. Це цікаво, але нічого особливого.
А ставлення Зеленського до Порошенка починається з виборчої кампанії, коли Порошенка "мочили" з усієї сили. Так, він не виправдав надій після Революції Гідності. Відомо, з якого він гнізда,- кучмівського. Та на нього вилили стільки бруду, команда Зеленського і не тільки. Казали про величезну жадобу, торгівлю з Московією, яка так і не була доведена. Зрештою, багато підприємців, у тому числі депутатів, і тоді, і зараз активно торгують із Москвою. І Зеленський хотів би, та Путін заблокував "Сватів".
Казали про договорняк Порошенка з Путіним, про вигоду від війни. Це стверджували і говорящі голови "Еха Москви", що показово.
Дійшло до звинувачень у вбивстві власного брата.
А Порошенко поводив себе більш коректно, тільки під кінець кампанії його команда пробувала натякати на можливу наркотичну залежність Зеленського. Знаючи, що вже програє, пішов на дебати на стадіоні, бухнувся по команді на коліна.
І той, хто набагато більше ображав опонента, що усе-таки залишився у політиці та обіцяв "підставити плече", ненавидить його, що психологічно зрозуміло.
Та вже потрібно забути цю ненависть та об’єднувати всі демократичні сили.
"Нормальна людина, нормальна". Я би не згадав про цей мем, якщо би це не було пов’язане із загальним підходом викидання людей з обойми навіть без попередньої розмови та якоїсь подяки. І тепер президент каже про нормальність Макса - Максима Нефьодова. А той уже судиться за посаду. А чи піде знов до Вови – це питання.
Зеленський успішний артист і керівник, який вважає, що робить тільки добро, нікого не боїться тощо. Керівник, який багато чого спробував у своїй галузі (перетворив КВК на новий успішний російськомовний бізнес в Україні, спочатку дуже провінційний; пробував знімати кіно в Америці, яке чомусь там не продавалось; успішно працював на Інтері, знімав кіно в Україні (успішним міг бути тільки російськомовний експорт),- такий підприємець зовсім не обов‘язково повинен бути геніальним реформатором.
Підприємець є підприємець, а начальник є начальник, і це специфічна діяльність, і ніхто не вимагає в нього найвищого IQ. У нього мають бути виконавці. І він уважає, що працювати з ними треба через довіреного керівника офісу. Якщо не впораються, одразу звільняти. Може, таким чином хочуть подолати системний конституційний недолік дуалізму виконавчої влади. Це краще, ніж мотатися по країні, як Кім Чен Ір, але все одно це якісно не спрацює.
Президент – це висока політика, це відповідальність. І це важкі реформи. Думай-те (цитую).
- Є питання щодо місцевих виборів. Молоді люди хочуть знати, за якими правилами вони будуть обиратися.
– Влада вже відпрацьовує підходи до місцевих виборів. Як я казав, потрібен перехід на єдині чесні правила гри в усьому.
Ми на цьому етапі не зможемо самі створювати повні місцеві списки. Будемо радити нашим кандидатам входити в альянс із, наприклад "Голосом".
У Києві на сьогодні самостійно плануємо брати участь у районних виборах, якщо райради будуть поновлені.
Слідкую також за активністю позапарламентських партій. Пробує щось зробити хороше Коля Габер зі своєю Патріотичною партією. Я його давно знаю та симпатизую, але на даний час модерація можливого пулу партій викликає підозри на кшталт мікро-Канева або гірше. У цій фейсбучній компанії нашим неофіційним представником є Іван Тарасов.
- Що нового можна сказати щодо місцевих виборів у ОРДЛО?
- Я вже казав, що вибори можуть бути через два роки роботи української адміністрації у цих окремих районах. “Внутрішньо переміщені особи” повинні отримати можливість голосувати за місцем реєстрації.
- Дякую Вам за інтерв’ю.
- Дуже дякую Вам за велику роботу. Бажаю нам усім здоров’я та успіхів.
Обсудить новость на Форуме