21:00 11.12.2018 | Все новости раздела "Ліберально-демократична партія України"
Велике інтерв’ю голови ЛДПУ Якова Гольденберга
11 грудня 2018 року голова Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.
- Доброго дня, пане Якове!
- Доброго здоров’я, пані Валентино!
- Давно ми з вами не зустрічалися саме з приводу інтерв’ю.
- Дійсно так, і це моя провина. Та й формати виступів обираються зазвичай функціонально. Де статтю написати, де заяву…
Я не є прихильником щоденних відгуків на ті чи інші події. Декого з блогерів належність місцю розміщення блогу мобілізує, але не завжди їхня реакція є чимсь цікавим, новим.
Можливо, міні-формат п. Трампа став ефективним саме тому, що на певний час (4-8 років) він є і буде у центрі світових новин. У інших експрес-блогерів відповідно аудиторія менша.
Нам же з Вами треба своє робить. Та великих за обсягом інтерв’ю, таких, що охоплюють багато питань, можуть і не дочитати до кінця або не звернути увагу саме на те, що той, хто дає інтерв’ю, вважає важливим. Будемо намагатися зустрічатися частіше та зупинятися на обмеженій кількості нагальних тем.
- Дійсно питань до керівника партії немало, особливо щодо виборів, партійного життя, ідеології. Питають багато щодо церковних новин і ставлення до них партії, враховуючи й .
- Щодо виборів зарано говорити. На даний час не маємо кандидата у президенти, якого партія висунула би самостійно. Хоча варіанти вже обговорювалися політрадою.
Проблеми висування кандидатів до парламенту залишаються, як залишаютьсяпроблеми наявності чи відсутності нестримного бажання іти в депутати, а головне - часові та матеріальні питання потенційних кандидатів. Надто мало було наших кандидатів і в 2012-м, і в 2014-му. Та наше партійне життя пульсує нормально, Інститут лібералізму працює, люди мають світогляд, оцінку подій, ідеологію. Ряд зустрічей робочої групи з офіційного поновлення столичної організації партії це підтвердив. Дуже невистачає організаторів як таких. Молодь має вирости і отримати необхідний потенціал та бажання.
- Але ж багато потенційних кандидатів уже провадить рекламні кампанії.
- Так, гроші вже витрачаються. Кожен із кандидатів уважає, що не на вітер. У будь-якому випадку оживлення ринку реклами сприяє іншим ринкам і економіці взагалі.
Не хотів би зараз аналізувати кандидатів, і тим більше, попередню рекламу. Та вже є багато просто смішного, як-от змагання в обіцянках знизити ціну газу у два, а таож у чотири рази.
- Зараз дуже популярна тема автокефалії Православної Церкви України. Ви зробили заяву з цього приводу.
- Давайте зупинимось на цій темі, що впливає на речі глобальні.
У сучасному світі є місце як для вірувань, так і для їх заперечення. Фізик Гокінг у різні часи свого життя висловлював з цього приводу діаметрально протилежні думки. У Великому князівстві литовському, руському і жамойтському початковий "атеїзм" карався, а в Радянському Союзі переслідувались конфесії.
Українці хочуть уважатися сучасними, і державу свою також хочуть уважати сучасною, і конфесії вже давно відділені від держави.
Я вже казав, що наша партія за положенням є нейтральною у питаннях віри, аяк конституціоналіст навів приклад Конституції Польщі, у преамбулі якої громадянин атеїстичного складу, що не має відповідальності перед вищими силами, звітує своїй власній совісті. Та партія не може не враховувати, що суспільство традиційно має певну довіру до конфесій. Католицька церква, як ми пам’ятаємо, зіграла реальну роль у поверненні Польщі до Європи.
На міжправославні відносини, а також на суспільство мали вплив як повернення великої частини православних до відродженої УГКЦ, так і створення колишнім керівником УПЦ нової УПЦ КП. Як людина самостійно хрещена в УПЦ на початку 2000-х, можу сказати, що були питання вибору, у тому числі викликані питаннями канонічності. А для багатьох парафіян і раніше, і зараз це не мало великого значення. До того жі зв’язки священиків різних юрисдикцій ніколи не припинялися.
Як політик, добре пам’ятаю, що створення УПЦ КП, її об’єднання та роз’єднання з УАПЦ були обумовлені діями не стільки догматичного, скільки політичного та особистісного характеру державних та церковних осіб. І умовно демократична, загалом антикомуністична частина політикуму тоді не була єдиною в оцінці подій. У світлі сучасних реалій, коли ми дуже близькі до вирішення проблем українського православ’я, не хотів би на цьому зупинятися. На все свій час.
Поновлення єдності віруючих України на канонічних, принципово незалежних від церкви країни-агресора, засадах, має велике громадянське та державне значення. Будуть і більш глибокі світові наслідки і для православ’я, і для християнства загалом. Звичайно, будуть і наслідки геополітичні.
Повторю наш переклад рішення Святого і Священного Синоду Вселенської патріархії Константинопольської (у дужках текст наш):
1) Підтвердити вже прийняте рішення, щоби Вселенський Патріархат приступив до надання Автокефалії Церкві України.
2) Відновити на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха (автономну одиницю, представництво) в Києві, одну з її багатьох Ставропігій в Україні, які завжди існували.
3) Прийняти та розглянути клопотання про апеляцію Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, відповідно до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха, які отримали таке звернення ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище канонічно відновлюються до свого ієрархічного чи священицького чину, і їхні вірні відновлюються для спілкування з Церквою.
4) Скасувати юридичне зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, яке надав право через ікономію(практичну користь) Патріарху Московському, щоб обрати Київського митрополита, обраного Духовним благочинним собором його єпархії, яка буде поминати Вселенського Патріарха як Першого Ієрарха на будь-якому святі (богослужінні), проголосивши та підтверджуючи свою канонічну залежність від Константинопольської Матері-Церкви.
5) звертатися до всіх залучених сторін із закликом запобігти присвоєння Церков, монастирів та інших майна, а також будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб мир і любов Христа могли перемогти.
Всі ці пункти рішення вже виконані.
Перед тим, як сказати про подальші дії Вселенського Патріархату та Української держави, що вже мають формально (ми не мали можливості читали документ, але офіційно він існує) та фактично конкордат, скажу одну незвичну річ, що я вперше її висловлював в інтерв'ю одному з інтернет-каналів.
РПЦ у невеликому, але достатньому проміжку часу між зустріччю Кирила Гундяєва із Вселенським Патріархом та прийняттям цитованого вище рішення Вселенської патріархії легко могла одним своїм томосом вирішити усю проблему. У тому числі і своє майбутнє. Для того Кирилу треба було взяти в руки давнє прохання українських ієрархів про автокефалію (було "майже" задоволено Алексієм II) або термінове нове, підписане Онуфрієм, і просто надати автокефалію УПЦ. Але для того діячі РПЦ та УПЦ мали би бути розумниками, стратегами, і, зрештою, братами во Христі, а не зарозумілими суперниками Вселенської патріархії.
Насправді з РПЦ все набагато гірше, і про це я з гіркотою кажу останні 4 роки. РПЦ в особі її верхівки вже не є церквою в первинному христовому розумінні, і Христу в ній місця немає. РПЦ освячує ракети та благословляє військових Московії та колаборантів в Україні на війну з "братами", а її "теоретики" не проти "войнушки", як вони кажуть. Тобто РПЦ є організацією диявольською. Нарешті це саме висловив і глава экзархату Вселенського патріархату в Сіде и Антальї митрополит Сотірій. Він у своєму окружному посланні до пастви назвав дії РПЦ сатанинськими. "ЦІ їхні дії доставляють радість тільки антихристу, який бореться із Христом і Його Церквою. Всі думаючі люди глибоко засмучені подібними сатанинськими діями", - сказав Сотірій про РПЦ.
До речі, існувала спільна комісія з ієрархів Вселенського Патріархату і ієрархів Російської Церкви для вивчення церковного розколу в Україні. Але, стверджує владика Макаріос зі Вселенського патріархату, Московська Церква необгрунтовано перервала роботу цієї комісії, і з того часу відповідальна за те, що не докладалося жодних зусиль до вирішення цієї проблеми. Патріарх Варфоломій виніс її на розгляд Синоду в слушний час. Не лише не виникло ніяких заперечень, але навпаки, "з великою рішучістю та участю" було ухвалено одностайне рішення.
З точки зору канонів, на даний час жодної православної юрисдикції в Україні просто не існує. Із скасуванням акту 1686 року, коли Вселенський патріарх Діонісій IV "Грамотою про передачу" дозволив патріарху Московському висвячувати митрополита Київського, починаючи з Гедеона, і мав на увазі дозвіл на хіротонію (висвячення, поставлення), а не включав свою канонічну територію в територію іншої автокефальної церкви (саме з того часу московський патріархат почав необгрунтовано претендувати на статус "Третього Риму", а московська імперія - на світову гегемонію), скасовано і адміністрацію Московської церкви Київської митрополії і всіх єпархій в Україні. Тепер всі архієреї в Україні належать до Вселенського престолу і повинні чекати спеціальної директиви щодо подальшого функціонування. А якщо Онуфрій і деякі інші відіслали назад особисті листи Вселенського патріарха, направлені братам із християнською любов’ю, це каже тільки про їхні особисті якості. Суто совкове хамство. Бог їм суддя.
Стосовно деяких моментів історії, які політично цікаві люди за останній час узнали. Київська митрополія існувала з часу її створення єпархією Вселенського престолу.А у 1448 році Собор московських єпископів, "по повеленію государя", без погодження з Константинопольським патріархом, поставив на митрополита Київського Іону. Це був початок окремішності Московської церкви. 1453 року Московська церква, що канонічно перебувала в складі Київської митрополії, самовільно відокремилася. На відміну від Москви, в Києві таку подію, як Флорентійську унію,сприйняли нейтрально, й Ісидор був митрополитом Київським до 1458 року. Канонічна територія РПЦ була визначена тільки 1589 році, коли вона була підвищена до статусу патріархату.Та відомо, що у 1620 році гетьман Сагайдачний організував висвячення митрополита Київського українця Іова Патріархом Єрусалимським Теофаном III за погодженням Вселенського Патріарха. Тобто можна стверджувати, що українська церква тоді відновила свої повноваження. До речі, того ж року тим же Патріархом був висвячений і Московський патріарх (батько першого царя нової династії).
Тепер ми маємо надію, що всі канонічні питання в Україні вирішаться спокійно. Собор поновленої Православної Церкви в Україні вирішить усі питання, і ми отримаємо і Церкву, і її предстоятеля.
А чи будуть визнані перелицьовані майбутні парафії РПЦ в Україні, враховуючи політику Вселенського патріархату щодо канонічних територій та зарубіжних приходів, ще велике питання. Стосовно самої РПЦ, не вдаючись у її власні величезні історичні проблеми від часу скасування патріархату Петром I і аж до "конкордату" Сталіна, можемо тільки сказати, що її неадекватна поведінка колись має скінчитися. Чи чекає православний світ подія, співмірна з Великою схизмою 1054 року, і чи будуть два православні "світи", сумнівно. Питання апостольских правил, життя у Христі, благочестя не суміщаються з керівництвом РПЦ у нинішньому вигляді. Скоріше РПЦ чекає розпад структури.
Можливе навіть об’єднання консерваторів РПЦ із старообрядництвом, а також перехід реформаторів до грецького благочестя і подальше прийняття ними до свого складу декількох неканонічних православних церков.
А сьогодні, нагадую, для кожного парафіянина колишньої УПЦ залишається питання вибору між власне церковним і московським.
- Дякую Вам за інтерв’ю.
- Дякую навзаєм.
Обсудить новость на Форуме