01:30 25.10.2015 | Все новости раздела "Ліберально-демократична партія України"

"Україні треба поступово просуватися до парламентської республіки"

22 жовтня 2015 року голова Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.

-Доброго дня, пане Якове!

- Доброго здоров’я, пані Валентино!

- Рік сплив після Вашого останнього інтерв’ю. Нещодавно пройшло свято захисника України. Що би Ви побажали колегам?

- Нарешті дійсно є захисники саме України. Досить удалим вважаю поєднання релігійного та світського свят. Хоча підготовлене це поєднання було дуже і дуже давно. Тільки зараз патріотичні діячі при владі, донедавна посткомуністичні, спромоглися зробити справжнє офіційне свято.

Бажано, щоби наші колеги не забували правдиву сучасну історію України, незалежно від того, як змінюються підручники. До речі, ті самі патріоти та демократи, яких ми за необхідністю підтримали на виборах після Революції гідності, не так уже давно організовували партію регіонального розвитку України, з якої пізніше виріс жахливий монстр ПР, що мало не з’їв країну.

Побажати хочу нашим молодим, щоби вони за 10 років зайняли гідні політичні позиції. Щоби наша партія нарешті виросла і стала провідною в українському політикумі.

- Перш ніж перейти до питань місцевих виборів, що всіх цікавлять, маю задати декілька питань, які я отримала раніше від дописувачів. Нам пишуть багато, але не всі потім продовжують зв’язок. Які Ви бачите проблеми у залученні нових кадрів, нових лідерів?

- Нагадаю, в якому стані була партія три роки тому. Була загроза ліквідації партії. Ви пам’ятаєте, як колишній керівник навіть пропонував закрити наші пресові ресурси, а після від’їзду керівника столичної організації блокував її розвиток. Все це досі сприймаю як велику ганьбу.

Ми зберегли партію, що само по собі було непросто, брали участь у парламентських виборах 2012 року.

Подальша еволюція проходила у складних обставинах. Нам, як і раніше, невистачає ресурсів.

Створений ряд організацій в областях. Збережені районні організації в Киеві. Хоч ми й очікуємо поновлення райрад, це не самоціль. Створюються місцеві організації нижчого рівня. Для великих міст це добре. Тим більше статут нам це дозволяє.

При структуруванні ми останні роки відчуваємо майже повну відсутність "середнього покоління". Молодь добре спілкується зі старшим поколінням, але не готова до послідовної роботи в партії. Вони вчаться, працюють, змінюють інтереси.

Вони ще не вважають себе вправі кандидувати, хоча деякі з них мають досвід роботи у виборчих комісіях.

Наприклад, коли ми були готові долучити до партії цікаву групу, умовно кажучи, майданівців, ми побачили, наскільки вони різні. Ряд із них міг би очолити зовсім різні структури. Вони не отримали ресурсу, хоч один їх потенціальних помічників, на кого вони розраховували, й став парламентарієм у 2014 році.

У нас нові хороші групи в Київській області. В Києві після участі Інституту лібералізму в ініціативі "Україна – це я" ми отримали дуже цікавих активістів для інституту, для інших нових структур, та, маю надію, для партії. У Сумах обласна та міська організації на хорошому підйомі.

У нас нині немає зв’язку з нашими організаціями в Криму. Зате ємолоді вихідці з Криму та Донбасу, дуже перспективні.

- Добре, а чи можемо ми зараз говорити про подальшу підтримку парламентської більшості і взагалі існуючої влади?

- Це питання непросте. І навколо нього, особливо перед місцевими виборами, надто багато спекуляцій. Зараз маємо амбітну і активно працюючу президентську владу. Подобається нам адміністрація різних рівнів, чи ні, маємо об’єктивно враховувати позитивне та критикувати негативне.

Уряд міг би набагато краще працювати. На сьогодні вже працює ряд активістів, що їх ігнорувати вже було неможливо (приклад – міністерство оборони). Але пропозиції багатьох нових людей та структур поки що не враховані.

Парламент теж у нас перехідний і складний. Та опозиційний викидень ПР – Оппоблок та фейкова опозиція говоруна Ляшка ніяк не кращі за коаліцію, вірніше, гірші.

Треба прямо говорити, що в Оппоблоці та нашвидкуруч зліпленим під місцеві вибори його замінникам є прямі вороги України. Згадайте тільки нещодавній виступ Олени Бондаренко.

Зрештою, загроза припинення міжнародної допомоги примушує реформуватися. А за 10 років біля 3 мільйонів нинішніх активістів будуть визначати обличчя країни на всіх рівнях.

Наша партія завжди відрізнялася самостійною політикою. Політрада партії визначила загалом позитивну позицію щодо парламентської коаліції, у той же час маємо визначати аргументовану критичну позицію щодо дій коаліції відносно змін до конституції, які загрожують існуванню держави.

- А що робиться зі змінами до Конституції?

- З цим маємо серйозні питання. Я нещодавно про це коротко написав. Дехто, навіть у парламенті, досі вважає, що це така собі гра. Що не має значення, що там написано. Все одно виконувати не будемо. На тлі децентралізації, "особливих" територій не дуже помітна боротьба за повноваження, які завжди здаються президентській гілці вкрай необхідними.

Все ж треба поступово просуватися до парламентської республіки.

До речі, навіть в умовах гібридної війни видно, що структурно якісне управління можливе, коли головнокомандувач - прем’єр, а не президент. Останній повинен бути гарантом конституції.
Інша справа – американська система, де ці посади суміщені.

- Чому ж виходять на місцеві вибори такі замінники ПР? Навіть, здається, партія Пушиліна є. І чому так багато партій?

- У загальноукраїнських виборах брали участь раніше 35-40 партій із існуючих майжетрьохсот. Нині на місцеві пішли 132. Цікавих назв, навіть для мене, дуже багато. Це демократія. І це почасти гумор. Політичний. А скільки ідеологічних – декілька. Інші – проекти або театри одного актора.

Ось по Києву йде такий собі Рух за реформи. Величезні кошти використав банкір Думчев. Це чітко місцева партія (зрештою, законодавство в деяких країнах розрізняє "земельні" та загальнодержавні партії), витвір, скоріше за все, технолога Гайдая. Вся динаміка процесу на це вказує. Використані прийоми Озимого покоління, особливо ГАКу. Але тут замість свого власного позитиву - спочатку чорнуха по відношенню до команди Кличка, потім колосальна самореклама за гранню фола (реклама особи, що сама схожа на об’єкта Ломброзо, змальовує попередню владу як мавп та пітекантропів), насамкінець – ударні "пропозиції" якихось місцевих реформ. Вже був колись Рух (до речі, за перебудову, хто пам’ятає), а тут нема ніякої реальної команди реформаторів.

Ви питаєте про замінників ПР. Давайте спочатку не про них, а про тих, хто, окрім них, мав бути закритий. Десь іде на вибори партія Литвина. Комуністів не пустили на вибори не за тим показником, про який ми завжди говорили, тобто за конституційний переворот, а за новим законом. Про проблему сприйняття цього закону сказав В.Буковський: "Ми досі продовжуємо виловлювати дідків (нацистських злочинців) по латиноамериканських джунглях, але жахаємося самої думки про Нюрнберг над комунізмом".

Так, є "Наш край" "господарників", що ніяк не залишать громадян у спокої; вже забуте "Відродження" тепер уже з Хомутинником; калька з попередньої назви Озимого покоління, що її придумав І. Душин, -"Нові імена", за якими криються друзі одіозного мера Ірпеня, є й інші назви, – десь тігіпківці висуваються, десь ківаловці. В провладних списках теж є дехто.

Взагалі, у розмовах з досить-таки настрашеними людьми, що бояться можливої реставрації ПР, я акцентую на двох моментах.

Перше - ці вибори місцеві, і вони мало впливають на загальну політику. Більше того, успіх Кернеса чи Вілкула може призвести до зворотніх рухів громадськості та подальшої втечі цих персонажів.

Друге – досі на місцях при владі представники ПР або ті, що були вимушені перейти до ПР після виборів 2010 року. Майже на 100%. Найбільш одіозні збігли чи пішли у відставку. Але їх надзвичайно багато, перефарбованих чи не дуже. На цих же виборах їх відсоток значно зменшиться. Це й буде прогрес.

- А як Ви оцінюєте взагалі наступні місцеві вибори? І як голосувати?

- Там, де немає наших кандидатів, голосувати за добре знайомих демократів, як підказала Політрада.

Вибори ж я оцінюю як неадекватні. З різних причин. Як щодо кількості партій, так і з точки зору глобального значення, що їм приділяються. Відповідно до цієї оцінки, претенденти розповідають нам про загальнонаціональні проблеми.

Реклама, якщо не проста й добротна, як у "Солідарності", то надто примітивна. Використовуються забуті (але ж не для фахівців) слогани. Часто обіцяють повернути Київ киянам, не кажучи, хто ж його вкрав, і як вони це зроблять. Чого коштує заява "Єдності" п. Омельченка: "Повернемо гідне життя". Начебто вон було. Зрештою, скоріше у нього було гідне, а заразне настільки гідне, бо він не при владі.

- А що ж у Києві зроблено після Революції гідності і що ні?

Дещо зроблено. Але! Залишається питання закону про столицю. Ініціативи щодо цього немає. Застарілі принципи формування міського бюджету. "Легені міста", розміщені у Святошині, Пущі-Водиці, Ірпені, Ворзелі, що оточують Київ, продовжували знищуватися. Немає жодної відповідальності за чистоту міста. Не звільнені величезні площі КМДА. Київ не позбувся роздутого чиновницького апарату. Треба закінчити приватизацію "Київміськбуду", приватизувати комунальні підприємства. Сприяти самоорганізації власників будинків. Повернути громаді 12,7% акцій"Київенерго", бо контролювати тарифи треба. Це реально. Затвердити генплан. Обрати відповідального головного архітектора. Я вже не кажу, які можливості у міста можуть з’явитисяза правильного використання при передачі загальнодержавних об’єктів у комунальну власність, у першу чергу об’єктів ДУСі.

До речі, навіть перейменування вулиць відповідно до законодавчих актів ще часів Кравчука (останній – новітній закон про декомунізацію) та прийнятих багато років тому конкретних рішень досі в основному тихенько саботується районними адміністраціями.

- Дякую за спілкування.

- Дякую Вам.

Источник: Ліберально-демократична партія України

  Обсудить новость на Форуме