21:30 10.02.2010 | Все новости раздела "Ліберально-демократична партія України"
Яків Гольденберг: Двадцять третє січня та інші важливі дати
Мало хто пам’ятає, яке саме значення має для країни двадцять третє січня цього року. Це не сімнадцяте і не дев’ятнадцяте, і навіть не сьоме лютого. Це звичайна субота, без переносу робочого дня.
Засоби масової дезинформації (надалі ЗМД) не дослухалися до заяви ЛДПУ наприкінці червня минулого року, бо за новину треба було платити агентствам. Партія тоді не погодилася з Постановою Верховної Ради України від 23 червня 2009 року № 447-2 про призначення виборів Президента України на 17 січня 2010 року тому, що ця дата збігається з кінцем строку повноважень нині діючого президента.
Мандат, виданий народом України президенту, закінчився саме 23 січня 2010 року.
В червні законодавцям треба було виправити технічну помилку в тексті п’ятого абзацу ст.103 Конституції України, яка й визначає п’ятирічний термін повноважень глави держави: “Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Президента”. А мало бути: “...передостаннього місяця...”. Стаття ж 108-ма відносно 103-ї має технічний характер, і може й не бути аргументом для парламентів та урядів держав, договірні документи з якими має підписувати п. Ющенко. Не буду казати про візити, переговори як такі, бо, скоріше за все, вони вже не плануються.
В червні "інтери" та інші "факси" не вважали заяву ЛДПУ новиною, а лідери "важковагових" політичних сил, які отримали заяву партії та статтю голови Ради Інституту лібералізму п. Климчука, з різних тактичних причин не зажадали змін. Та й навіть гаранта це не зацікавило. А нещодавно, на питання, що вона робитиме, коли буде "указ президента про розпуск парламенту", п. Тимошенко здивувалася: "Якого президента? Ви маєте на увазі, якщо Ющенко переможе на цих виборах?". Тобто вона прекрасно зрозуміла, що обмежена легітимність не додасть йому практичних можливостей для здійснення різких рухів.
Що ж, деякий час виконувати обов’язки Верховного головнокомандувача, видавати укази, накладатиме вето буде нелегітимний президент. Якщо він зовсім нічого не буде робити, теж погано. Адже він зобов’язаний забезпечувати порядок до, під час і після другого туру виборів нового президента, аж до інавгурації останнього.
Одначе маємо надію, що все буде добре. І обмежено діючий глава держави зробить усе, щоби в країні були спокій і порядок. Та й керівники силових структур, думаю, хотіли би увійти в історію як урівноважені відповідальні особи.
Надалі ж – про інші дати.
1. Перший тур виборів
1.1. Наш кандидат
Ще на засіданні Координаційної ради партії 18 жовтня 2008 року, задовго до висування кандидатів, нами попередньо була визначена особа, яку ми могли би підтримати. Це був Анатолій Гриценко.
Не буду докладно зупинятися на обговоренні. Ми, на відміну від попередніх перегонів, не змогли вдруге висувати свого голову п. Душина. Для цього не було реальних можливостей.
Критерії до кандидата були класичні: порядність, чесність, результати роботи на загальнодержавному рівні, належність до демократичних сил, неналежність до націоналістичних та крайніх лівих сил.
Після того відбулися реальні контакти з п. Гриценком, а також з іще одним відомим кандидатом, що, як виявилось, організаційно та піарно тяжів до нормальної лівиці.
Гриценко - колишній міністр оборони, прихильник американської системи управління, що не тільки жорстко виступив проти корупції, але й "пробив" дещо неоднозначний для лібералів закон (ветований президентом), направлений проти корупціонерів, був не проти нашої підтримки.
А 24 жовтня 2009 року відбулася партійна конференція ЛДПУ, на якій ми прийняли рішення щодо підтримки партією кандидата на пост Президента України Гриценка Анатолія Степановича, чим підтвердили попередні рішення Політради та Координаційної ради партії.
Ми не проводили з’їзд, на якому обіцяв побувати наш кандидат, та й висувався він сам, тобто особливої необхідності в проведенні витратного заходу не було. П. Гриценко був єдиним серед усіх зареєстрованих кандидатів, хто зібрав гроші на заставу та на скромну виборчу кампанію через сайт своєї громадської організації. Поточний звіт про ці кошти теж був розміщений на сайті.
Зупинюсь на кампанії п. Гриценка. Майже всі вади, що їх я побачив, як старий демократ, можна пояснити малим бюджетом. Але можна й відзначити певні логічні протиріччя стосовно проголошеної війни владі, недооцінку підтримки зі сторони партій, певну "негнучкість" протягом кампанії та деякі інші речі.
Насамкінець, ЛДПУ залишилася єдиною партією, що підтримала п. Гриценка. За специфікою та слабкістю роботи штабів, що базувалися виключно на базі його громадської організації, ми тільки встигли надати певну кількість осіб, що погодилися працювати у виборчих комісіях.
Забігаючи наперед, скажу, що за умов кампанії, колосальних витрат першої сімки кандидатів (нечасто прості люди заробляють на "непростих"- звичайно навпаки, то вітаємо таку економічну активність), дев’ятий результат теж непоганий. Якщо десь відсоток був "по дорозі" вкрадений на користь прохідних (навіть екзит-пол -1,7 %, а офіційний результат- 1,2 %!), то результат п. Гриценка можна порівнювати з результатом "надзвичайно потрібного" п. Литвина. Наступна за результатом менш потрібна п. Богословська отримала всього 34 % від результату п. Гриценка та очолила другу "дев’ятку", що чітко відділилася за результатами від першої.
Час покаже, якою буде політична активність п. Гриценка, чи буде спиратися на нашу підтримку. Поки що ми чекаємо. Наші двері відкриті.
1.2. Кандидати. Висування та невисування
До цієї кампанії на кожних виборах кількість кандидатів на пост президента збільшувалася. В 2004-му їх було 24. Дві третини з них висувалося партіями, ще троє підтримувалися партіями або блоками. І це зрозуміло. Партія та її лідер мають розраховувати на прогрес завдяки саме таким виборам. Стосовно технічних або нетехнічних кандидатів справа складніша, ніж віщали оглядачі або кандидати, що вважали себе прохідними. Як представник нашого кандидата в ЦВК, я бачив досить багато та вважав технічними таких, наприклад, як Базилюк, який із висуванням своєю партією працював одночасно в штабі Януковича. Саме повна моральна нерозбірливість влади (й Партії регіонів) звела разом такі крайнощі, як Базилюк і Козак. Тоді влада була майже монолітна та вкрай нахабна, про що не всі пам’ятають. І подолана вона була за надзвичайних обставин.
Завдяки підняттю майнового цензу у 2010 році зареєструвалося 18 кандидатів. Із них висунута партіями половина, підтриманий партією один. Про офіційну підтримку своїми партіями трьох кандидатів (Богословської, Бродського та Ющенка) взагалі нічого не відомо. Знову висунулися тільки Бродський, Мороз, Симоненко, Ющенко та Янукович. Всі інші – вперше.
Обіцяв зареєструватися п. Мельниченко, що отримав для себе партію з абревіатурою ГРУ, але не спробував. Серед тих, хто хотів зареєструватися безоплатно, були такі одіозні особи, як Лузан і Вітренко. Остання привселюдно розірвала брошуру з Конституцією та назвала народ України бидлом та рабами.
Вперше був зареєстрований кандидат, що спеціально змінив прізвище заради виборів (Противсіх). Якщо це був розвиток ідеї Сердючки, то остаточний і тупиковий. Краса, філософське наповнення та результативність карнавальної ідеї стали неможливими після дійств останніх років на "свободах" та у парламенті.
Після того, як проект "Вона" голови партії „Селянська Україна” п. Притули не був ніким придбаний, він пропонував головам різних партій підтримати Противсіха. Звичайно, такої помилки серйозна партія припуститися не могла. А ПР прикупила задешево. Зрештою, Противсіх, Ратушняк, Рябоконь і Пабат позиціонувалися як технічні.
Найбіднішим за доходами 2008 року був п. Пабат. За цілий рік він заробив усього 245 гривень. Для іноземця є загадкою, як він узагалі вижив та ще після того вніс величезну заставу.
Щоби не полемізувати в подальшому про помилкові або правильні рішення нашої київської організації щодо підтримки цього пана, що обговорювалася на форумі сайта ЛДПУ, скажу, що в свій час наша київська організація разом із організаціями інших двох партій підтримала спілку громадських організацій Громадський актив Києва, яка зробила ряд хороших справ, розгорнула ефективні громадські приймальні в кожному районі міста та на декілька років зберегла їх. Гасла та кредо лідера спілки співпадали з нашими уподобаннями. У нас і нині є ряд прекрасних районних депутатів від цього блоку. Конкретна ж діяльність фракції блоку в Київраді, в яку жодні партійці взагалі не попали, жорстко критикувалася в партії, в першу чергу мною. Була й заява київської організації ЛДПУ, яка, на жаль, недостатньо вплинула на подальший перебіг подій. На наступних місцевих виборах, упевнений, київська організація ЛДПУ не підтримає п. Пабата. Президентська ж кампанія його була без особливих пояснень показово агресивною до всіх інших, бо вони старі, а він чомусь новий, і всі зобов’язані уступити йому дорогу. Підкреслено некоректна та несолідна поведінка на дебатах із п. Гриценком та подальше опереткове самопозиціонування як "основи опозиції" на "свободі" у Шустера, скоріше за все, відвернули від нього останніх симпатиків, і головне- спонсорів, бо смішити людей має якесь право той, хто вже чогось досяг (Буш, Чорномирдін і навіть Янукович).
1.3. Кандидати. Рейтингування
Рейтинги кандидатів цікавили всіх, і дуже зарано, внаслідок фальстарту п. Яценюка.
Лідером рейтингів був призначений Янукович. Хтось із його оточення навіть намагався нав’язати суспільству думку, що другий тур не знадобиться. Його відсотки переважували відсотки Тимошенко то на пару, то на 15 пунктів, залежно від замовлення. Наш добрий знайомий Ігор Жданов перед самими виборами давав різницю біля 10 відсотків. Я давав приблизно 3 %.
У різний час дехто просував як прохідних інших кандидатів, але ми це не розглядаємо, окрім байок про Яценюка.
Ще навесні 2009 року деякі „експерти”, а за ними й деякі політики, пророкували неймовірну інтригу з боротьбою між Юлією Тимошенко та Арсенієм Яценюком за вихід у другий тур президентських виборів. Комусь дуже хотілося побачити в другому турі дуель Янукович-Яценюк (ха - обох „тигрів” за гороскопом)? Теоретично це було би цікаво, якби, в дечому європеєць, Яценюк мав незаперечний авторитет в політиці та суспільстві. Ще до виборів експерти, наприклад, п. Жданов, зазначали, що внаслідок невдалого перепозиціонування із Заходу на Центр та Схід України Арсеній утратив і початковий рейтинг, який я оцінював у ніяк не більш за 12 %. Думаю, що не тільки перепозиціонування. Яценюк після виборів стверджував, що війна проти нього декого з кандидатів дала ефект. Я ж упевнений, що справа в іншому. Але про це потім. За третю позицію екс-спікеру довелося змагатися із Сергієм Тігіпком, що передбачалося. Тігіпко серйозно провів свою виборчу кампанію і за вимірами мав постійну позитивну динаміку.
За цією четвіркою дуже щільною групою (я давав 3-5 відсотків у залежності від поляризації голосуючої частини суспільства) йшли Литвин, Ющенко, Симоненко, Гриценко. У десятку могли також увійти Мороз або Тягнибок.
Всі інші кандидати мали прогноз в межах 0 – 0,5 %.
У Януковича на біло-блакитному електоральному полі суперників не було. Дехто зараховував до них Тігіпка, у когось на це були плани, але фактично він давно покинув цю команду, до того ж мав вагомі особистісні причини не працювати з Януковичем, та асоціювався останнім часом із посадою радника прем’єра. Сумарна кількість прихильників Януковича була за замірами настільки стійка, якби вони були представниками одної вузької соціальної спільноти.
Прогнозувалося політологами повторення виборів 2004-2007 років. Майже жодного „прозріння”, жодної оцінки роботи „антифризової” коаліції, нахабного присвоєння державної власності та тотального збагачення під маркою вільних економічних зон, інновацій, соціальних проектів і повернення ПДВ,– усе це вже було майже забуто Зрозуміло, подальше перебування Януковича в опозиції більше двох років, постійне поливання брудом "помаранчевих" силами призначених "проффесорів" та "проффесіоналів",- все це давало певний ефект. Мені видається також, що здійснилися навіть зсуви громадської думки саме через щоденні трибуни на "свободах", де самозвані "вершки" суспільства і малюють, і творять історію (за висловом п. Климчука) в режимі реального часу. Казали, що 57 % українських громадян не готові проголосувати за кандидата, що має судимості, навіть якщо вони були зняті та погашені. Але 43 % за умови мобілізації – дуже багато.
Прем'єр мала суперників і на чужому, і на своєму полі. Мала деякі плюси завдяки активній діяльності в кризовий період та рекламі, але й мінуси завдяки деяким промахам, саботажу зі сторони президента, губернаторів та навіть деяких урядовців, безперервному „чорному” піару „регіоналів”. Зрештою, кризовий менеджер завжди ризикує. Правляча коаліція насамкінець стала якимсь артефактом, як одинокий гіперболічний параболоїд, що не є частиною жодної реальної конструкції. Зусилля президента з декваліфікації коаліції та громадського знищення прем’єра давали ефект, у тому числі й зворотній, тобто самознищення.
Таким чином, майже всі розклади були очевидні. Проблема була тільки в ступені поляризації електорату. Це передбачити було дещо важче, але вона, скоріше за все, мала стати меншою, ніж у 2004-2005 р.р.
Зверну увагу читачів на деякі рейтинги в Мережі, де, окрім професіоналів ФСБ, що здійснюють так званий інформаційний шум, зустрічаються й самостійні поінформовані люди.
Станом на третє листопада інтерактивне голосування на "Обозі", що здійснювалося за принципом "за" та "проти" (по кожному голосувало від 250 чол. до 4,7 тис. чол., тому сума відсотків від максимальної чисельності респондентів може бути будь-якою), дало Тимошенко 56 %, Гриценку – 32 %, Тігіпко та Януковичу – біля 21 %, Яценюку – 10 %, Ющенку – 9 %, Симоненку – 7,5 %, Богословській - 5,7 %, Литвину – 3,6 %, Бродському – 2,5 %, Тягнибоку – 2,3 %, Костенку – трохи більше відсотка. Тобто зародок сучасної освіченої політичної нації, що дивиться вперед, а не назад, відшукуючи щось прогресивне у праісторії, могла би дати такі результати.
Нещодавно опитування газети "День" дало такі результати: Тимошенко - 21,7 %, Ющенко – 18,28 %, Тігіпко – 11,74 %, Янукович – 10,55 %, Тягнибок – 9,66 %, Гриценко – 7,28 %. Аудиторія досить вузька, але перше місце зберігається за Тимошенко.
1.4. Кандидати. Обличчя та програми
1.4.1. Янукович
Обличчя відоме. Воно не змінюється, як не змінюються освітний рівень, знання географії та літератури, манера говорити з „солідними”, дещо бандитськими усмішечками, неможливість приховати презирство й відразу до звичайних людей, постійне бажання висловитися „по фєнє”, (з чим і пов’язані великі паузи та вирази-паразити), в той же час показне православ’я.
Інших політичних облич із будь-яким рейтингом у цій команді немає.
"Україна для людей", виявляється, не тільки гасло на бордах (для яких людей, нам уже підказали), але й програма.
Коротко про економіку. Програма декларативна, а по суті консервативна. Навіть наробки іноземної команди на замовлення п. Ахметова не враховані. Практично заяви п.п. Януковича та його представників зводяться до відновлення команди 2006 року (а ми знаємо її можливості), участі в газотранспортному консорціумі (причому без жодної конструктивної думки щодо оновлення складу), участі в будівництві газопроводу в обхід України (з мінімальною участю, що не надасть жодних плюсів). Програма – це неконкретність антикризових дій, соціальний популізм, що в рази перевершує популізм ЮВТ. Підвищення вдвоє пенсій може призвести до двократної інфляції, причому максимальні пенсії конституційно обмежувати кандидат не збирається.
Зовнішня політика, окрім поліпшення відносин з Росією, нічого не обіцяє. Про європейський вектор, ЄЕС та НАТО можна на п’ять років забути. Інша справа, що президент може не мати більшості у парламенті (і не отримати свого уряду), і тоді конституція та основи зовнішньої політики не будуть змінені. Але гальмування євроінтеграції буде не тільки за рахунок саботажу президента, але ж і за рахунок корупційної складової та блокування іноземних інвестицій.
Вже традиційні неконституційні розмови про мовну політику не будемо розбирати.
Найбільш дрімучою є освітня програма, і про неї ми чули від кандидата. Це повернення до тяжкого минулого. Перегляд участі в Болонському процесі, тобто повне ігнорування проблематики, як її бачать досить різні фахівці, а також відмова від суперечливого, але єдиного реального антикорупційного досягнення країни - системи обов'язкового зовнішнього тестування. Автор цього блоку п. Табачник (після жорсткого конфлікту всередині фракції чомусь не вигнаного з команди) обгрунтовує критику системи незалежного тестування затвердженням категорій пільговиків. Але ж це можна виправити. Інша справа, що і у США – „батьківщини” тестування, хвилюються про те, що система заохочує саме тих, хто краще запам'ятовує і хто менш творчий, але це теж можна врахувати. Але ж стара система була ще гіршою, що визнавали вітчизняні педагоги та експерти. Я розумію, що окрім „музейних” претензій до колишнього „віце”, його непогані менеджерські здібності відомі (за необхідності й заходи в Софії для президента Ющенка організовував). Але він не фахівець у педагогіці. Всі знали, що вчителі шкіл не витримували таємниці екзаменаційних білетів, а у вишах корупція сягала висот. „Проффесори” ж хотіли повернутися до оцінки гаманців батьків абітурієнта, а не його здібності та ерудицію. Їх не влаштовує, що система зовнішнього тестування нарешті почала надавати шанси небагатим обдарованим випускникам.
От щодо права вибору мови при складанні тестування треба подумати. Якщо абітурієнт знає, що буде поступати у той вуз, де його мова буде прийнятна, чому ні, тим більше, що кандидат виступає за університетську автономію.
Дійсно, до автономії треба йти, але державні виші, яких ще довго буде багато, автономізувати буде не так просто. Практично це приватизація цих закладів, про яку ще ніхто не заїкався. Наші колеги-педагоги кажуть, що допоки виші продовжуватимуть "продаж" дипломів державного зразка (від чого відмовились практично всі славетні ВНЗ світу) та не змінять обсягів навантаження власних викладачів, розмови про автономію лишаться лише красивими розмовами. А популістична пропозиція Януковича на законодавчому рівні збільшити кількість бюджетних місць у державних вишах до 75%, тобто у 1,5 рази, взагалі зведе нанівець ідею автономії.
До ідеї автономії природньо близькою була би наша давня пропозиція про ліквідацію ВАКу, але про це у програмі ні слова.
Янукович обіцяє: "Я буду домагатися об'єднання кращих традицій вітчизняної системи освіти та європейських освітніх стандартів. Я створю умови для того, щоб українські ВНЗ по праву ввійшли до списку 500 кращих університетів світу". Яким чином?! Він уважає, що радянська система освіти була ефективною, оскільки вважалася третьою в світі. І тому українські ВНЗ мають бути у рейтингу 500 найпрестижніших університетів світу.
Загальне зауваження: і він, і його партія взагалі вважають, услід за коммуністами, яких вони „конкретно” давно витіснили з олімпу у своїй області, що в Союзі було все правильно і добре. Як же тоді все завалилося? Вони довели тільки, що керівники можуть, відмовившись від тої ідеології, ще краще жити зовсім без такої.
Українських вишів у рейтингу-500 немає, а російських університетів лише 2 - МДУ (у 1-й сотні) та СПбДУ (у 4-й сотні). Збільшення державного фінансування і так постійно зростає, а криза освітньої системи поглиблюється. Виходить, проблеми навряд удасться вирішити засобами Колеснікова-Табачника.
Доступна освіта за Януковичем передбачає перетворення ПТУ та технікумів країни на профільні коледжі та передачу їх на баланс місцевих рад. Одначе він обіцяє компенсацію роботодавцям, котрі працевлаштовують молодь, за рахунок зменшення відрахувань із зарплати молодих фахівців до пенсійного та інших обов'язкових фондів протягом перших трьох років після працевлаштування випускника ПТУ. Але навіть у Союзі, досвід якого полюбляє ПР, до 50% матеріально-технічної бази ПТУ оновлювалось за рахунок підприємств, зацікавлених у підготовці спеціалістів.
Серйозні фахівці з дружньої нам партії, керівники мережі профтехзакладів упевнені, що влада має зосередитись на оптимізації цієї мережі та створенні умов для того, аби підприємства керували обсягами замовлень у галузі або брали деякі профільні ПТУ й технікуми на свій баланс.
Також ініціатива Януковича щодо збереження сільських шкіл шляхом скасування обмежень наповнюваності навчальних класів є просто нереальною.
Таким чином, якщо Ющенко звав нас у майбутнє, щоби ми у ньому пишалися ненауково розтлумаченою праісторією, то Янукович хоче, щоби ми пишалися „кращими традиціями” Союзу, зумисно розтлумаченими у вигідному для його влади світлі.
Між іншим, поряд із полеміками навколо УПА та Бандери, у підконтрольних ЗМД непомітно провадиться така собі повзуча ревізія подій 1917-1920 років, направлена фактично проти незалежності (проти січових стрільців, урядів того часу, відзначання річниць героїв Крут) і відповідно за агресію більшовиків. Щодо цих часів у істориків уже майже 20 років немає особливих полемік. Звертали увагу на переважно лівих керівників тих часів, що не змогли проаналізувати реальну ситуацію, не створювали справжню армію, але ж після 4-го універсалу за незалежність були всі. Ми розуміємо, звідки ростуть ноги у цієї качки, та до чого може призвести така ревізія.
Показне православ’я та досвід клерків не допомогли сформулювати хоча би якісь положення, що стосуються державного сприяння духовному розвитку країни.
Аналізуючи програмні засади Януковича, ми бачимо загрози реставрації такого собі безідеологічного Союзу, загрози монополізації всіх сторін життя (не тільки економіки), остаточного розповсюдження системи управління одною областю на всю країну, залежності бізнесу від влади та монополій, закріпачення найманого персоналу, а, можливо, й тотального контролю.
1.4.2. Тимошенко
Обличчя п. Тимошенко відоме всім, особливо після Майдану. Нинішній імідж з косою, іноді із зачіскою, продуманий та спрацьовує.
Я досить знайомий із історією її політичної сили ще з часів громадської організації „Громада”. Знайомий із тим, як Тимошенко оцінювала в той чи інший час різні партії, блоки, осіб, що, на мій погляд, не завжди було правильно. Оцінки з часом змінюються. У багатьох випадках люди до неї повертаються (п.п. Діденко, Порошенко). Працювати вона може з різними міністрами (квота БЮТ уже двічі була недостатньо справедливою), різними зусиллями примушує підтримувати свою позицію. Декому не прощає з причин політичних (п.п. Вінський, Єхануров). Надзвичайно активна, не йде на поводу у впливових осіб. У цьому - повна протилежність Януковичу (щоправда, невідомо, як він буде еволюціонувати у випадку перемоги,- Калігула та Нерон спочатку були набагато симпатичніші за такого собі Януковича).
Хоча за виступами ЮВТ може здаватися інколи не досить послідовною, але важливі, поворотні політичні рішення вона приймає надзвичайно послідовно.
З’їзд партії "Батьківщина" 2004 року мав визначитися з кандидатом у президенти. Знайомі, що нині не є в „Батьківщині” внаслідок недоліків партії, подарували мені ще до з’їзду великий плакат леді Ю., вже з косою, трохи не такою, як зараз. Тоді лідер партії, що мала у 2002-му 7 % місць у „пропорційній” частині парламенту („Наша Україна” – 25%), все ж могла висуватися на президентських виборах. Цього просто вимагав від неї п. Кучма. Це все ще була загроза. Вона відмовилася. Колегам сказала, що єдиний для демократичних сил спосіб подолати кандидата від влади – об’єднати зусилля, інакше перевага Януковича за результатами першого туру виявиться настільки деморалізуючою, що розраховувати на перемогу в другому турі не доводиться. Партійці не дуже розуміли ставки та загрози,- електоральна підтримка обох кандидатів від демократичних сил за півроку до виборів була приблизно однакова, вважали, що харизма Тимошенко переважала. Ющенка, на відміну від парламентських виборів 1998 року та президентських 1999-го, оточення, нарешті, умовило піти на вибори. Після того, як він очолив фракцію „Нашої України”, іншого виходу не було: потенційно та ресурсно „син” Кучми повинен був кинути виклик системі (пізніше тільки раз він спромігся на важливе рішення – розпуск парламенту 2007 року). Відкритий ворог Кучми перемогти не міг, та й Ющенко вже не знявся би з перегонів.
Вдруге Тимошенко прийняла принципове рішення, коли не голосувала за „пакет” зі змінами до конституції, втретє- коли не підписала універсал, який згодом став пустим папірцем для ПР.
Нині вона пропонує суспільству демократичний європейський шлях. Когось лякає її незалежність, рвучкість. Передрікають авторитаризм, тиск на олігархів за путінським зразком, обмеження свободи слова. Всі ці загрози надто перебільшені. Буде опозиція (була навіть за Кучми), буде реакція Ради Європи. Та інші кандидати, віднесені до демократичних сил, що мали набагато менше шансів перемогти недемократичні сили (такого собі колективного Кучму), могли й урочисто знятися, цього не зробили.
Програмні установки Тимошенко, подані до ЦВК, відомі. Перед першим туром була опублікована розгорнута програма. „Унікальна, благословенна місія України” (не ЮВТ, на відміну від Ющенка) у створенні „нової, справедливої системи організації життя”, дещо насторожує, бо протягом майже двадцяти років співці унікального, особливого шляху країни аж надто посприяли створенню монополістичної олігополії за відсутності жодного соціального, наукового та освітнього прогресу. Тим не менше, питання духовності обгрунтовано зайняли абзац у преамбулі.
Положення першого розділу програми „Справедливе суспільство”, в першу чергу: судова реформа, можливість громадян захищати свої інтереси, відповідальність посадових осіб за корупційну діяльність, незалежності людей від влади, незалежність журналістів,- все це ЛДПУ поділяє.
Досить реальною є пропонована система розподілу можливостей більшості та меншості в парламенті.
У транзитній, на даний час переважно аграрній країні, із застарілою промисловістю, виголошується приорітет наукоємних галузей, пропонується система розвитку малого й середнього бізнесу, залучення інвестицій. За послідовного впровадження демонополізації, зменшення тиску на бізнес, правильної бюджетної політики хоча би протягом десяти років це можливо.
Розвиток освіти та науки, надання вільного доступу до освіти (на відміну від консервативних, реставраційних по суті пропозицій Януковича), заходи з охорони здоров’я, перемога над бідністю, сучасна професійна армія,- все це справа не одного п’ятиріччя, але наміри вже треба починати перетворювати в життя.
І не треба „експертам” за старою звичкою розповідати нам про „непопулярні” рішення, що їх має здійснювати справжній реформатор,- вже декілька моментів „шоку без терапії” за 20 років ми вже витримали. Нині непопулярних рішень може бути два: збільшення цін на газ у приватному житловому секторі та підвищення пенсійного віку. Поки що ЮВТ проти цього. І це зрозуміло – є деякий резерв зменшення понадприбутків монополістів (у ряді галузей навіть під час кризи), збільшення частки заробітньої плати в собівартості продукції.
Найголовніше - це проголошений цивілізаційний вибір, про що маємо пам’ятати та, за необхідності, нагадувати пані президенту.
Саме це має значення.
1.4.3. Тігіпко
Третій за результатом кандидат, колишній комсомольський лідер, банкір, підприємець, кавалер ордену Почесного легіону (про це докладніше іншим разом), екс-віце-прем’єр (ще в уряді п. Пустовойтенка), екс-керівник Нацбанку, керівник штабу “ЗаЄдУ” 2002 року, штабу Януковича 2004 року (до третього туру), повернувся в політику через раду підприємців при уряді Тимошенко. Говорили, що Сергій Тігіпко "старий новий" політик, якщо розглядався як один із претендентів на посаду президента від влади. Не відбувся як кандидат, а Янукович не відбувся як президент.
Мені навіть здалося після першого інтерв’ю Тігіпка як кандидата цієї кампанії, що він іде, щоби жорстко довести Яценюку як своєму послідовнику на посаді в Нацбанку, що останній ще не доріс морально та фахово до висування, хоча, звичайно, причини такого походу були більш серйозними.
Партія "Трудова Україна", що підтримала висування кандидата, одразу змінила назву на "Сильну Україну", фактично відходячи від лівого позиціонування. "Сильний президент- сильна країна" - головна теза кандидата (забігаючи наперед, скажу, що що рішучий вираз кандидата на перших рекламних щитах не налякав народ, бо навіть підстрижений та причісаний Янукович був страшніший, а Тягнибок узагалі неначе зіскочив з реклами тріллера).
Тігіпко вирішив не обтяжувати себе ідеологічними речами, епатажем. Він із самого початку робив те, що підказали парники. Так, спочатку він говорив про новий лейборизм, але пізніше вузькополітична складова, як і такі програмні речі, як зовнішня політика, уступили економічно-господарській саморекламі. Про економіку та фінанси він говорив не як політик, а як експерт-банкір. Програмно Тігіпко виступив трохи раніше із непоганою книгою (набагато кращою за аналогічну книгу Богословської). Економічна програма була досить виваженою, але невистачало наскрізних ідей. Головне - кандидат хотів показати, що здатен на те, чого не міг Ющенко – діяти, і це спрацьовувало.
Під ліберала, що спирався на лівоцентризм, можна було би створити сильний право-лівий реформістський блок, але не склалося. Майже кожен політик в Україні хоче мати свою повністю керовану силу. Блок – це надто складно.
1.4.4. Яценюк
Людина, яка до 35-ти встигла змінити багато високих посад, у тому числі спікерську, не була прем’єром, і це за наявності двох прем’єрів у кампанії не давало йому особливих шансів.
Обличчя, в тому числі політичне, може викликати різні емоції та думки. Весь досить складний час перебування в спікерському кріслі п. Яценюк спочатку сприймався як відкрита, чітко орієнтована на демократію та європейський вибір людина (лише потім він зосередився на неможливому – знищенню корупції). І голосування за призначення ЮВТ у нього вийшло якось по-молодечому. Потім часто поводив себе дещо зверхньо, знервовано. Реакції були надто швидкими та показували індивідуальне ставлення до виступів парламентарів. Видно, що керувати хочеться, але не виходить. Відставка теж не додала плюсів.
Яценюк кампанію почав рано. Пішов по тому ж шляху, як і інші "нові" політики,- своя громадська організація, своя партія. Військові (кандидат казав – прикордонні) кольори та щити "Фронту змін" були запущені з подачі відомих російських технологів, які на моїй пам’яті завалили не один проект (цей був витягнутий із "загашника", а готувався колись для п. Хакамади). Перший склад штабу, мабуть, був звільнений з причини тертя з цією командою.
Ще до кампанії Яценюк багато їздив і багато говорив, тому цілком пристойну програму, що була на сайті, вже майже ніхто не читав. Зрештою, виборчий фонд і вдалося сформувати завдяки цій активності.
1.4.5. Купейний вагон
До окремих вагонів, що мали першими підійти до перону ЦВК, причепився досить пристойний, у якому були вимушені їхати разом такі різні Литвин, Ющенко, Симоненко, Гриценко.
Ющенко мав поповнити сім'ю "збитих льотчиків", або пасажира, що загубив білет, якщо завгодно, і це розуміли всі. Не будемо тут обговорювати, завдяки яким талантам та рисам характеру президента це стало ясно ще до кампанії. Декому Ющенко нагадав Горбачова в часи самоліквідації Союзу. Скажу інше- він мав обов’язково висуватися, як колись Горбачов на пост президента РФ, щоби якийсь відсоток громадян підтвердив його "легітимність" як діяча, і щоби не було потім у влади соблазну ізолювати його від суспільства за сукупністю політичних діянь або бездіяльності. Програму діючого на той час президента майже ніхто не читав. Та й стара – "десять кроків",- була надто перевантажена. Десять кроків – так далеко він був від звичайних людей. Хоча би крок… Найгіршим було знецінення в очах людей навіть тих цінностей, які самі по собі не втрачають своєї важливості. В принципі цінності нікуди не ділися,- вони по-різному звучали в програмах кандидатів, що розмістилися у трьох з чотирьох вагонах вищого класу (окрім Януковича, звичайно), а також у Гриценка.
Ще до кампанії з’явилися загадкові щити того, хто виключно сам-один вартий бути президентом. Я миттєво розшифрував за кольорами та принциповою зарозумілістю, зверхністю до інших достойників, що це були борди п. Литвина. Потім на них з’явилися вольове обличчя та умовний циферблат зі стрілками-птахом. Час Литвина! Хто це прочитав, програмою вже не цікавився. Принциповим моментом програми було тільки продовження напівзаконного дерибану сільськогосподарських земель вітчизняними латифундистами.
Пан-товариш Симоненко наголошував, щоби поїзд зупинився на його зупинці. Але такої зупинки вже немає на нашому маршруті, і сам він не дуже хотів, щоби вона знову з’явилася,- могли би націоналізувати його птахофабрики. Програму його, можливо, прочитав хтось із підписувачів газети КПУ. Цікаво, що він був підтриманий майже всією маргінальною лівицею ("Справедливість", СЛС і навіть СДПУ (о)). І що воно йому дало?
Про Гриценка ми говорили вище.
1.4.6. Плацкартний вагон
У цьому вагоні було багато пасажирів.
Забігаючи наперед, скажу, що тільки результат Тягнибока перевищив відсотки Гриценка, але, виходячи з української виборчої географії, скоріше за все, відсотки першого просто не були вкрадені. Хоча після позачергових тернопільських виборів певний успіх у т.зв. "Свободи" був (завдяки помилкам БЮТ), але дуже швидко тернополяни відвернулися від її слабкої команди. Обличчя кандидата Тягнибока досить уже відоме. Інтелекту засновників ЗУНР (у тому числі родичів) ані візуально, ані вербально й близько немає. Був депутатом, виключався з фракції за політнекоректність. Часто запрошується "для сюжету" на "свободи". Надзвичайно одноманітний і у критиці комуністів та олігархів (переважно не тієї крові), і у "захисті" етнічних українців. Найбільше протиріччя спостерігається між антикомуністичною проєвропейською риторикою та соціал-націоналізмом (а партія раніше так і називалась), що випливає безпосередньо з націонал-соціалізму. Подібних партій не так мало, і не всі вони відомі навіть політологам. Але фінансується одна. Приписували цю справу п. Коломойському, але деякі указують на п. Ахметова. Зрештою, від нього Тягнибок ще не захищав українців.
П. Богословська, відома як найскандальніша критиканка Тимошенко, п.п. Гуменюк-Противсіх та Пабат, а потім і п. Бродський, і його антипод Ратушняк направили своїх представників до виборчих комісій, щоб співпрацювати з ПР, і тільки п. Рябоконь допомагав БЮТ.
Богословська позиціонувалася на певній відстані від ПР та намагалася, як завжди поливати брудом БЮТ, але з "нейтральної" позиції це не виходило, і вона поступово щезла з екранів. Засновниця юридичної компанії, мажоритарний депутат від Харкова, у 2002 році вона, незважаючи на критичну думку наших харків’ян, була залучена до проекту І. Душина "Нові імена", який потім став відомим як КОП. Проект був у європейському мейнстримі. Після його невдачі вона деякий час працювала в уряді, прославилася критикою азаровщини, щоби потім прийти до ПР, Азарова та азаровщини. За скандальністю перевершила Вітренко та Семенюк. Відійшла програмно від європейського напрямку.
Мороз у цій кампанії завершив етап історії своєї партії, що так і не стала європейською лівицею. Я завжди говорив, у тому числі теоретикам СПУ, що тільки відмова від важкого спадку дозволить партії зберегтися.
П. Костенко, відомий переважно як розкольник Руху, останні роки захищає українського виробника. В умовах роботи в СОТ не зміг жодного разу сформулювати це системно. Купувати тільки українське? Не вірю, що кандидат так робив сам. Ані до Ганді, ані до Чорновола-старшого не доріс.
П. Супрун, якій ми завжди симпатизували, голова дружньої партії, не спромоглася відновити НДП. Невеликий час роботи в уряді Тимошенко, невиразна центристська програма, майже повна відсутність кампанії,- відповідний і результат.
П. Бродський, замість просування своєї партії (а прямо чи опосередковано у виборах брали участь тільки дві ліберальних сили) зосередився на критиці Тимошенко, засмітив колись відомий сайт "Обоз".
П. Рябоконь міг позиціонуватися як лідер нової хвилі, мав пристойну європейську програму, але не взяв для теоретичної та практичної підтримки жодної партії.
Мер Ужгорода, колишній депутат Ратушняк, борець з Балогою, несподівано став паплюжником Яценюка (про це пізніше), а також спробував стати троянським конем у стані Тимошенко. Виявив себе архаїчною фігурою навіть поряд із Тягнибоком.
1.5. Реклама, виступи та чорний піар
Скорочену за часом кампанію ще будуть аналізувати. Звернемо увагу на деякі речі.
Реально кампанію з друкованими матеріалами, рекламними щитами, "свободами", дезінформаціями, відкритою війною вели декілька з депутатів (хто мав кошти). Наприклад, біг-борди Супрун з побажанням щастя Україні з’явилися у Києві наприкінці кампанії, і було їх дуже мало. На початку кампанії були борди Тягнибока, де він запевняв, що когось мало, а тягнибоків багато.
П. Біденко та інші рекламісти вважали, що фальстарт Яценюка надав йому можливість зробити помилки, а потім їх виправити. Але вищезгадані технологи не хотіли думати, навіть не читали досліджень Люшера про сприйняття кольорів індивідом. Відповідно до нього, в процесі історичного розвитку у людства сформувалися певні кольорові асоціації з тим чи іншим видом діяльності. За Осгудом темно-зелений означає волю, цілеспрямованість, чорний - пустоту, стабільність.
Сюжети Януковича і Тигіпка в дечому схожі,- синє тло, серйозне обличчя. Коли люди бачили Тигіпка, могли асоціювати з Януковичем. Але червоний прямокутник повертав до класичної лівизни і навіть до УРСР, і це Біденко не оцінив.
Дурка "Почую кожного" була перевірена і виявилася повним обманом. Подальша солідність "для людей" не зворушила майже нікого в столиці. Там де інших бордів немає,- можливо, спрацювало. Імідж негнучкий, почнеш ліпити оригінальне –злякаєш "постійну" клієнтелу. Бо, як свідчить історія, імідж Януковича може впасти у найнепередбачуванішому місці. Голубі іпрапори на синьому фоні та парадність портрету не тільки мені нагадують сцену із парадного фільму із актором Чіаурелі в ролі Сталіна. Тільки кольори інші.
Гасло "Перший непрохідний" Гриценка привертало увагу, викликаючи здивування, і в той же час, не викликало антипатії та роздратування. Кандидата в суспільстві сприймають позитивно, і вирішив рубати "правду-матку". Непрохідний він за існуючих політичних правил, коли все залежить від олігархічних грошей і саме тому він йде змінювати цю систему. А як її змінити, коли непрохідний,- на це відповіді нема ні в кого. У наступних щитах та листівках війна владі, в якій досить довго працював, і знаходишся нині на впливовій посаді керівника базового парламентського комітету, подивувала моїх колег по партії.
Борди Ющенка, в яких солідні люди визнавали, що президент вчить їх любити країну, де всі досягнення були тільки його, справляли враження чогось вже непотрібного.
Сірі сіромахи та незграбна "захісниця" в червоному,- такою недолугою була реклама Богословської.
Усіх цікавила реклама Тимошенко, особливо після використання слова "Вона". Соціальний сюжет за всіх жінок України став жертвою карикатур і фальсифікацій, але був необхідний. Суперниця – це одне, а Матір – інше, і синдром голосування жінок проти жінки треба було нарешті зламати. "Вона – це Україна"- логічна відповідь критикам. "Україна переможе", і, нарешті, "Україна- це ти" - це зразок. І кольори витримані. Ця ж сама реклама повторювалася в роликах. Взагалі треба відзначити, що все було побудоване на позитиві (подібне робив тільки Тігіпко), і тільки після першого туру, трохи навіть запізно, пішов негатив проти суперника.
Ролики Януковича і в першому турі, і зараз побудовані на негативі, одноманітні, але на постійних симпатиків діють.
Стосовно виступів кандидатів, що відрізнялися від програмних настанов, можна згадати безумну ідею Богословської щодо спільного управління Севастополем, що їй так нічого й не дало.
Яценюк виступав багато, критикував усіх, у тому числі Національний банк разом із урядом, пропонував п`ятирічний план щодо повернення депозитів фізичним особам. Він вважав, що держава повинна забезпечити рефінансування банків, які надавали валютні кредити й не повернули їх. За його словами, можливо також реструктуризувати заборгованості у валюті для тих людей, які не можуть оплатити шляхом збільшення терміну сплати кредиту і зменшення процентної ставки. Вважав головним завданням - продовження кредитування виробництва. Почав загравати "через Росію" з електоратом Януковича, чим подивував "європейців".
Якшо повернутися до боротьби з корупцією в позиченому у Рузвельта "Новому курсі" (і взагалі, такої ж декларації у інших кандидатів), можна сказати таку, можливо, парадоксальну фразу, що корупція – ворог не головний. Хабарництво за багато років, у тому числі й радянських, стало мало як ментальною рисою. І в будь-яких країнах іноземні інвестори враховують цей місцевий фактор. Зміни політичної системи, що їх пропонував Яценюк, очевидні, але результати будуть не скоро. Зрештою, це обіцяють і найбільші корупційники ПР. Гра з формулою каліфорнійського грипу H1N1 на борді начебто була дотепною. Кого Я. закодував під літерами Ю та Я? Барви літери Я, вочевидь, повинні викликати у свідомості українців асоціацію з лідером Партії Регіонів. Не думаю ж, що він збирався боротис сам із собою. А от із Ю, чи помаранчевий, чи червоний (важко було визначити відтінок) - Ющенко чи Тимошенко. В останньому випадку невистачало білого кольору.
Ледь не забув, саме Яценюк закидав країну газетами з карикатурами на всіх основних кандидатів (окрім себе), а потім казав, що його "знищували".
Стосовно чорного піару можна говорити багато. Якісь знахідки одразу приписувалися штабу БЮТ, але розкручування сюжетів, зв’язок кандидатів з ПР вказали на інше. От тільки одна історія, що стосується знову ж Яценюка, і яку я дослідив. Дуже коротко. Спочатку по Мережі крутилася історія про належність його жінки до якогось "впливового" хасидського роду. Пройшов час, і Ратушняк різко виступив проти "єврейчика" Яценюка. Цей вираз я вже якось чув. Відповідав просто: про єврейчиків, русачків, українчиків мовчіть. Бачите, мова непроста штука: русачок – начебто нічого, україночка – взагалі звучить. А якби Бродський замість довгих розпатякувань на "свободі" у полеміці із своїм колишнім колегою Ратушняком назвав би останнього для симетрії українчиком, тут би весь сюжет і закінчився. Бо не звучить. Але ж для цього треба мати, як кажуть євреї, сехл, тобто розум, глузд.
Надалі Яценюк відхрещується від єврейства, публікуючи родословні. Потім відомі у вузьких колах представники невідомих єврейських організацій у Харкові та Києві (а київський О.Н. приплів ще поважного львів’янина, що не розібрався у справі) "підтримали" кандидата та закликали його визнати єврейство. Якщо для ліберала все це просто смішно, то для інших – не завжди. Зв’язки цього О.Н. ніяк не приводять до БЮТ (тільки до КПУ та ПР), та й подальша "діяльність" Ратушняка також приводить його до ПР.
Якщо вже зайшла мова про національності, то депутат Чорновіл на початку кампанії чомусь сказав, що Тігіпко єдиний українець серед кандидатів, а остаточно "злетівший з катушок" Ратушняк обізвав Тігіпка молдаванином, додавши "характеристику" ще й усього народу.
До речі, "підтримка" Ратушняком Тимошенко в другому турі такого самого штибу, як підтримка Яценюка вищезгаданим О.Н.
2. Проміжні результати та перспективи
Про результати дуже коротко.
Перший тур характеризувався обкаткою технологій, повною виборкою ресурсу ПР, розтягуванням демократичного ресурсу між кандидатами.
Менша поляризація при повторному сприйнятті цивілізаційної колізії призвела до успіху ще двох кандидатів, що посилено будують щось і нікого не підтримують. Деякі оглядачі бачать їхню прагматичну участь у місцевих виборах із "відбиванням" грошей за рахунок рейтингу. Розмови про підтримку когось кимось у другому турі мають дуже обмежений сенс, і показують тільки добру волю Тимошенко порівняно з ізоляціонізмом ПР.
Повторити вчинок Тимошенко у кампанії 2004 року, про який я писав вище, ніхто не наважився. Про стимули Ющенка я говорив, але головною ціллю Ющенка (що втратив риси не тільки діяча, але й політика взагалі), як і багатьох, не об’єднаних "пактом" восьми, є знищення прем'єра. Про це лапідарно нагадав нещодавно й Мирослав Попович.
Для сміху та аналітики скажу, що Противсіх програв "нікого не підтримую досить відчутно: 0,16 проти 2,2.
Тимошенко має не тільки мобілізувати демократичний електорат на свою підтримку, підвищити явку. Треба підвищити результат у Києві та Дніпрі. Невипадково в Дніпропетровськ поїхав Кучма, і невипадково Голова Дніпропетровської облдержадміністрації Віктор БОНДАР, який заявив, що “триває змагання між двома групами – донецькою і групою “Вся Україна” (краще пізно сказати, ніж ніколи), негайно був звільнений Ющенком, хоча останній є не настільки легітимним, щоби підписувати закони та укази . Треба мобілізувати молодь, чим не займаються чисельні громадські організації, створені навколо БЮТ . Неявка у другому турі кожного виборця, що підтримував одного з демократичних кандидатів у першому турі, збільшує вірогідність перемоги Януковича.
Здається, п. Кулеба сказав, що політик і державний діяч, який ліквідував в енергосекторі хронічні неплатежі в кінці 90-х, бюджетну "матрьошку" – у 2001-му, т.з. "вільні" економічні зони в травні 2005-го й доклався до багатьох інших позитивів у економіці, міг би визнавати й свої помилки. Якщо працює за десятьох, то й помилки є. Але маємо надію, що вона свого часу це визнає.
Хоча в лідерах перегонів і розчарований, наприклад, Серьожа Рахманін, і я його прекрасно розумію, але не погоджуюся з тим, що на відміну від попередніх, вибори 2010 року вже не є вибором цивілізаційного шляху розвитку. Це жорстока помилка. Як і п’ять років тому, ми стоїмо на роздоріжжі. Або ми будемо поступово ставати кращими, відчувати мейнстрим, намагатися правильно жити в Європі, або будемо продовжувати шукати особливий або просто залежний шлях в Азіопі. Або остаточно почне відмирати стара кучмістська номенклатурно-кримінальна система, або вона реставрується. Реставрація того, що більше як на крок від нас і не відходило,- найбільша загроза. Тому вибори є вибором цивілізаційного шляху розвитку, а конкретно,- вибором однієї із ключових фігур у системі державного управління. Активна фігура зможе вирішити багато, пасивну не можна передбачити.
Є всі можливості стати на стратегічно правильний шлях. Для цього треба здійснити невелике зусилля. Піти й проголосувати.
Источник: Ліберально-демократична партія України
Обсудить новость на Форуме