19:45 02.12.2019 | Все новости раздела "Ліберально-демократична партія України"
"Час Ліберально-демократичної партії України тільки починається"
30-го листопада 2019 року голова Ліберально-Демократичної Партії України Яків Гольденберг дав велике інтерв’ю керівнику прес-служби партії Валентині Ткаченко.
Пропонуємо вашій увазі першу частину цього інтерв’ю.
-Доброго дня, пане Якове!
- Доброго здоров’я, пані Валентино!
- Наші колеги питають, як змінилися позиції партії відносно влади, які плани у зв’язку з її переформатуванням після виборів президента та парламента, і зауважують, до речі, що інформації, яку ми розповсюджуємо, недостатньо.
- Пам’ятаєте, я нагадував, що відомий письменник Василь Шкляр говорив, що взяти адміністрацію можна, а як втримати… "Окупай адміністрацію" вийшло, причому, що важливо, демократичним шляхом. Навіть і переназвати вдалося, і це непогано. Правда, і переїхати в інший офіс президент не зміг, і прилаштували зайві площі, продати резиденції або віддати дітям, ветеранам, наприклад, поки що не спромігся.
Надалі зміна президентської “гілки влади” кардинально вплинула на подальший виборчий процес. Тепер маємо “моновладу”. І треба сприймати це як втілення вибору народу.
Після виборів президента стало дещо відомо щодо прогнозних замірів, ще неконкретних щодо персоналій, глобальних настроїв суспільства у напрямку оновлення влади, які ми відчували. Виявляється, за деякими дослідженнями 80 відсотків опитаних ще минулого року були за кардинальні політичні зміни. Потенційні зміни реально на той час були пов’язані всього з двома персоналіями, навколо яких могло зійтися багато людей. І коли одна з них не пішла на вибори, вибір став простішим.
Зараз мало хто згадує про ряд передвиборних громадських ініціатив, у тому числі таких собі надпартійних праймеріз. Якщо буде можливість, пізніше трохи поговоримо щодо цього. Хоча би для розуміння того, що пропонували та навколо чого сперечалися громадські активісти, до яких долучалися і деякі партії, наприклад, Сила людей.
Ми передбачали, що виборча боротьба, та ще й з упливом думки великої кількості позапартійних громадських діячів, у тому числі групи 1 грудня, буде більш рівною. Але ми часто забуваємо, що далеко не завжди громадяни у масі слухають “володарів дум”. Багато людей могло просто не знати цих інтелектуалів. Коли вже якийсь процес, до котрого вони мали відношення, “пішов”, тут їх уплив збільшується. Як і було, наприклад, на Майдані.
Ми підтримали ліберальних кандидатів, як Ви пам’ятаєте. Наше рішення було політичним та ідеологічним, і це був не примус, а рекомендації, що спиралися на конкретні пропозиції наших організацій.
Я прекрасно розумію, що, враховуючи великі зміни політичного ландшафту кожні п’ять років, причому останні дві зміни були кардинальними стосовно змін політичних поколінь, і непопадання в реальний парламентський політикум, ряд партій, що існують реально, а не тільки в реєстраційному списку Мінюсту, задумується про свою подальшу долю взагалі.
Також є достатньо молоді партії, але реальні цілком, у яких тон задають молоді люди, які зараз бачать, що конкуренти різко їх обійшли “на повороті”. Причому ці конкуренти набрані досить випадково (результати чого вже всі бачать, а це ще тільки початок) під віртуальну партію, просто під президентський бренд, а ми ж працюємо постійно (думають вони), готуємося до майбутніх перемог (якщо будуть можливості, і матеріальні у тому числі).
Те, що нова партія “Голос”, поки що така ж віртуальна, і теж заявлена “за все хороше”, більш визначеного патріотичного напрямку (не менш важливо, що підбір кандидатів був не такий випадковий, як у “слуг”), встигла “вклинитися” в парламент, це якраз дуже добре. Інша справа, що ми не бачимо, як саме, на якій платформі та за рахунок чиєї конструктивної діяльності буде розвиватися ця партія.
Але ж прямо у партії-переможці людей із інших партій просто так не беруть.
І люди в партіях починають думати, що політична кар’єра в таких незвичних реаліях, що начебто застали їх зненацька, є чимось таким сумнівним. І перед ними постає питання, чи готуватися до наступних виборів у своїх структурах, чи піти в помічники, радники, консультанти, політологи до переможців, чи взагалі кинути цю справу.
Ми не можемо директивно казати, щоби молодь дотримувалася послідовно свого, а “вільних” затягувати в нашу партію.
От і намагаємося доводити молодим людям, що час Ліберально-демократичної партії України, нині єдиної діючої ідеологічної ліберальної партії, що її час тільки починається. Це непросто, але такий рух серед наших молодих тим не менше є. Іван Тарасов, єдиний представник від партії, що був змушений з формальних причин оформитися як самостійний кандидат, показав себе пристойно на парламентських виборах.
І на перспективу маємо активістів, що мають амбіції. Є план підготовки кандидатів у місцеві ради, в першу чергу у столичну.
У довгостроковій перспективі ми вважаємо, що час віртуальних структур, проєктів, з яких через кожен виборчий цикл неможливо нічого спитати, має пройти. Подорослішання суспільства має призвести до творення серйозних ідеологічних партій, які підтримуються морально і матеріально великою кількістю симпатиків. Це величезна тема, над якою постійно треба працювати. У першу чергу шляхом просвітницьким.
Політичний ландшафт, повторюся, майже повністю змінився. Народом прийнятий новий бренд, і це його рішення. Не будемо тут розрізняти, де тут був демос, і де охлос, як наголошують деякі дружні оглядачі. Демократія має хиби, але на відміну від інших систем виправляє їх подальшим вибором. Маємо результат, і на подальший розвиток маємо впливати, наскільки можемо.
Нові люди у владі - те саме покоління часів Майдану, яким зараз 30-40 років. Але їхнє ставлення до нього дуже різне, і у деяких, як би вони це ставлення не приховували, непозитивне. І в цьому закладені майбутні протиріччя (в дечому сьогоднішні, про що вже багато говорять). Я не хотів би розвивати докладно цю тему протиріч у владі в даній розмові. Думаю, що ми це зробимо дещо пізніше, коли з‘ясуються більш рельєфно політичні моменти, в першу чергу зовнішні.
Коротко скажу тільки, що, на мою особисту думку, до прийняття найважливіших державних рішень усі розмови про зраду, поразку і тому подібне, які переважно розкручуються прямими опонентами, є недостатньо продуктивними.
- Яка ж офіційна позиція партії на даний час?
- Заявлені реформи в принципі є ліберальними. Інша справа, що в конкретиці може критися багато чого.
На сьогодні, ще до можливих рішень, політрада продовжує знаходитися у більш позитивному, ніж негативному нейтралітеті до “моновлади”. Чому не більш позитивно, я неодноразово казав. Нема зворотного зв’язку, окрім щоденних замірів рейтингів, нема запиту на співпрацю.
Темпи і якість того, що приймається, сама система роботи – окрема тема.
- Чи достатні зараз у владі сили для здійснення заявлених реформ?
- Колишні “великі” партійні проєкти щезли або згорнулись, а люди, що їх використовували, залишилися. І вони несуть повну політичну відповідальність, і не тільки. І президенти, і інші діячі, які зараз роздають рецепти та побажання.
Наша держава, як сказав один економіст, марнуючи час, сподіваючись подолати трансформаційний шлях найменшими зусиллями, напівзаходами, насправді ще більше занурювалася у прірву економічного безладу, консервуючи свою технологічну, наукову, інноваційну відсталість не лише від світового авангарду, а й від найближчих сусідів. Він делікатно чомусь не сказав, які політичні сили і які персоналії несуть відповідальність за такий стан.
Якість прийнятих вже після Майдану документів була недостатньою, але у нас такі речі завжди виправляються поступово. Через певний час після відставки уряду Яценюка почалося гальмування обіцяних суспільству новацій, яке стала виносити активно на загал група так званих єврооптимістів. Зрештою, раніше вони односторонньою “боротьбою” проти корупції самі приклалися до перекосу в сторону посилення влади Порошенка, а вже потім відкрито виступили проти нього та його тлумачів у парламенті. Ми ці процеси у свій час помітили і достатньо оперативно висвітлювали, в усякому разі одними з перших, а також зверталися до парламентських демократичних сил із попередженням, куди заведе їх невизначеність і гальмування процесів. Партія офіційно вважала, що у ситуації, що почала складатися, вкрай необхідною була взаємодія всіх демократичних сил, у тому числі позапарламентських. Однак практично для цього нічого зроблено не було. Президент та ”забронзовілі” лідери сумнівної вже на той час коаліції гальмували прийняття обіцяних важливих законів і навіть прийняли ряд узагалі непристойних для реформаторів рішень. Насамкінець це стало одною з причин кардинальної зміни влади.
Частина необхідних перетворень все ж була законодавчо забезпечена попереднім складом Ради. Саме тому зараз були прийняті оперативно закони, що гальмувалися самою попередньою коаліцією. І це цілком логічно.
Тепер разом із “монокоаліцією” працює частина реальних субконтреліт, колишньої квазіеліти, фахівці РПР, BRDO, інших структур.
Коментатори дуже багато уваги приділяють процесам у “монокоаліції”. Але насправді цікавіше, що уряд, подобається він чи ні, взагалі вперше може вважатися професійним. У всякому разі вперше відмовилися від дружнього переходу депутатів з парламенту в уряд за квотним принципом.
Принципові супротивники змін уже зосередили увагу більше на уряді, ніж на активних депутатах. І це невипадково, бо саме уряд має зіграти головну роль у продовженні змін. Але уряд на даний час не є локомотивом, навіть підганяйлом. І не в повній мірі є продуцентом законодавства. Реального послідовного плану змін у законодавстві уряд у прийнятій парламентом програмі не дав.
І тут дуже активними стали деякі депутати, які вже запропонували ряд суперечливих законопроектів. Не зупиняючись на хитрощах “турборежиму”, прийманням законів із процесуальними хибами, я би відзначив деяку несистемність, хаотичність. Деякі речі можуть вважатися депутатами більш важливими тому, що можуть додати рейтингу, або вирішити локальну проблему, або навіть прислужитися одному олігарху, а іншого пригнобити.
Стан законодавства нині такий, що треба коригувати дуже багато законів. Але має бути системність, що повинна випливати з чіткої програми.
Законотворча активність, що часто обумовлена “імпульсами” зі сторони президента (є і його досить цікаві укази), здається деяким чином такою перевірочною. Перевіряється загальна реакція, потім пропонуються корективи. Пам’ятаю, колись один начальник цеху напучував мене – ще молодого заступника, він говорив: ”Не бійся перегнути, відігнути завжди встигнеш”. Така приблизно система зараз і працює.
А один звичайний підприємець дуже просто розклав завдання, що стоять перед владою. Будь-який інноватор хоче, щоб його інтелектуальні права були захищені, стартапер комерціалізуватиме свою ідею в тій країні, яка гарантує недоторканність його розробки, а інвестор, готовий вкластися в дослідження, захоче захисту від нелегального копіювання або поширення майбутнього продукту.
От і попрацюйте, щоби покращити інвестиційний клімат.
Поки що деякі речі робляться з точністю до навпаки. Якщо коротко, то сили для здійснення реформ начебто є, а системної роботи не вистачає.
Думаю, що реформаторських сил буде достатньо, коли будуть використані корисні пропозиції інших парламентських демократичних сил. Навіть тих, хто офіційно заявив про опозиційність.
Як я неодноразово казав, мають бути офіційно долучені позапарламентські демократичні сили, знані фахівці у різних сферах, творчі колективи.
Нова влада готується стати елітою. Та елітою вона насправді зможе бути тільки у державі-переможниці, країні, що відбулася, та вступає в коло країн вільного світу.
- А чи є у партії контакти з “моновладою”?
- У центральних органів партії не було таких приводів. Стосовно контактів на місцях із депутатами-мажоритарниками поки що не маю даних.
Звичайно, ми відкрито висловлюємо ті чи інші думки стосовно реформ. Чи слідкують узагалі якісь аналітики у владі за пропозиціями структур та окремих осіб, невідомо. За настроями інших осіб, що демонструють із тими чи іншими гаслами, вони слідкують.
Були і певні пропозиції індивідуально деяким новим керівникам. Але зворотнього зв’язку поки що немає.
- Дуже багато у пресі та на різних телеканалах критики зі сторони сил, що позиціонуються як патріотичні.
- Ми за рішучі зміни, але жорстко проти колаборації. Ми уважно слідкуємо за деклараціями та реальними діями влади. У той же час зарано огульно таврувати владу, яка офіційно продовжує курс попередньої.
Всі започатковані реформи мають бути розвинені. Як ми говорили раніше, а першою хвилею реформації МВС, судової влади, має бути друга. Назріла реформа прокуратури.
Нарешті має поновитися земельна реформа і почати працювати справжній “білий” ринок землі. І тут ми бачимо серед, умовно кажучи, націонал-демократів (і не зовсім демократів, що позиціонуються як праві) дуже різні думки. І, як ми завжди говорили, деякі партії, що позиціонуються начебто як праві, фактично є лівими. У одної депутатки вирішальною при голосуванні є позиція ОУН майже столітньої давності, що земля має належати всьому народу виключно опосередковано. Але ж земельна реформа вже почалася в середині 90-х, і люди отримали землю у власність. То що, ми не повинні дивитися на реальність і надалі нехтувати правами цих людей? А як у них цю власність забрати?
Наша партія ще у блоці “Європейський вибір України” разом із Селянсько-демократичною партією в 1997-1998 роках пропонувала те, що в ті часи частково було здійснено. Але потім реформа на селі надовго загальмувалася. Нині це вже просто непристойно з точки зору прав власників.
Обсудить новость на Форуме