01:45 21.05.2011 | Все новости раздела "Коммунистическая Партия Украины"
"К 70-летию начала Великой Отечественной войны. Помним!" РОДОМ ІЗ ДИТИНСТВА
22 червня 1941 року землю накрила чорна хмара. Усі піднялися на захист своїх сімей. Горе прийшло до кожної родини, торкнулося кожної дитини. Батьки пішли на фронт, багато хто залишився на війні назавжди. Дитинство якось відійшло на задній план, точніше, закінчилося разом із мирним життям. Проводи родичів, крихітки хліба, дитячі будинки, похоронки – ось що наповнило будні дітей.
Фросина Федорівна Антонець зустріла війну одинадцятирічною дівчинкою в селі Березань, розташованому в 70 км. від Києва, де жила зі своєю родиною. Тоді вона багато чого не розуміла, та в пам’яті на все життя закарбувалися відчуття того страшного періоду. І жах від безпощадного щоденного німецького бомбардування. І єхидну посмішку фашистських пілотів, які нахабно літали над дахами хатин так низько, що можна було роздивитися навіть їхні обличчя.
Якось Фросина з дітьми була в полі, як раптом в небі показався німецький бомбардувальник. Майже сімдесят років минуло з того далекого дня, а свистіння та виття бомби донині чується їй. „Падайте! Падайте!” – гукали дорослі. Всі почали розбігатися, і раптом Фросина відчула, як щось дуже болюче притиснуло її до землі, відкинуло в темряву людського небуття... Коли ж через кілька хвилин отямилася – побачила, що вся обсипана землею, а ноги поранені численними осколками та залиті кров'ю. Накрапав дощик і вона слабеньким голосом попросила води. Під час того бомбування поранило ще одного хлопця, а двох дітей було вбито. На візку, запряженому конями, бідолашних дітей доставили до сільської лікарні. Тільки встиг лікар перебинтувати Фросині скалічені ноги, як знов почули гуркіт німецьких літаків. Лікар суворо наказав: „Нікуди не йди!”, але, коли бомби сипляться прямо на голову, хіба можеш залишатися на місці?
Ноги зросталися дуже погано. Всі чотири роки фашистської окупації відчувала страшенну біль. Рятувалася ванночками з солоною водою. Однак, навіть сіль на ті часи була дефіцитом. Завжди хотілося їсти. Мама не встигала робити коржики з картопляних шкурок, - вони миттєво зникали. Влітку їли усе, що росло на луках: щавель, цибулю. Жили у постійній тривозі та страху – ніхто не знав, яким виявиться новий день.
Коли ж воїни Червоної армії вигнали німців з рідної землі, понесла мати свою Фросину до лікарні. Ні бинтів, ні обезболюючих препаратів тоді, звісно, не було, тож мати розірвала хустинку, а лікар розрізав ногу і витяг зсередини величезний, завбільшки з долоню, осколок тієї зловісної бомби. Сказав не викидати його, а вдома батькові показати. Та татусь чомусь так довго з війни не повертався... Пізніше дізналися, що пройшов він усі жахи фашистських концтаборів.
Після довгоочікуваної перемоги життя не одразу нормалізувалося. Картки, землянки, нестача продуктів харчування, одягу... На дітей обрушилося післявоєнне лихоліття. Нині, згадуючи свої юні роки, жінка часто запитує сама в себе: а чи було те дитинство? Чи можна пригадати хоч хвилину, коли воно було відчутне? Країна переживала відродження, заліковувала рани.
Нині багато хто купує на ринку цукровий буряк, - гірко всміхається Фросина Федорівна, - салати з нього різні роблять, салати. Скільки років минуло, а я досі на городину ту просто дивитися не можу. Після війни нас в сім’ї п’ятеро залишалося. Мати дуже хворіла. Тож я цілими днями цукровий буряк на колгоспному полі полола. Крім нього в хаті їсти нічого більше не було. Якось дівчина почула, що Києву потрібні робочі руки, і поїхала з села на відбудову міста. Працювала підсобним робітником, штукатуром. Її покоління буквально на своїх плечах витягло країну з післявоєнної розрухи.
Загальний трудовий стаж Фросини Федорівни складає 60 років. Жалюгідна пенсія – так нині оцінюється державою її понівечене дитинство та самовідданий труд, довжиною більш ніж у півстоліття. Сьогодні таких, як вона, називають „злиденними, нужденними стариками”. А хто їх зробив такими?
– Мені хотілося б звернути увагу на проблеми нинішніх дітей, – каже Фросина Федорівна, – хіба може вважатися нормальним дитинство, коли навкруги – така дорожнеча? Багато батьків не тільки не можуть забезпечити своїм дітям „щасливого дитинства” та гідної освіти, а й навіть нагодувати свіжими фруктами з ринку. За таких умов здоров’я наших онуків знаходиться під загрозою. Передавали, що більш як 70% дітей дошкільного віку потребують уваги лікарів, а серед школярів кожен четвертий вважається умовно здоровим. Від усвідомлення цього дуже щемить серце…
Леся ТУРОВСЬКА
Обсудить новость на Форуме