Вікторе Івановичу, коли Ви працювали головою Закарпатської обласної держадміністрації, то були, що називається, всередині процесу: мали в області визначальний вплив, особисто займалися важливими питаннями, домагалися їх вирішення. Однак сьогодні Ви – міністр, а це зовсім інше коло повноважень. Чи не віддалилися від Закарпаття?

Хочу запевнити Вас як журналіста, шановну закарпатську громаду, що в процесах на Закарпатті мене особисто не стало менше ні на йоту. Це стосується і політичної сфери, і економічних проектів, і громадської роботи, і бізнесових справ. У цьому можна легко переконатися, достатньо переглянути місцеві ЗМІ, у тому числі й шановані мною «Новини Закарпаття». Гадаю, ніхто не може дорікнути, що після посадових призначень у столиці я відійшов від справ на батьківщині. Цього не було і бути не може, незважаючи ні на що.

До дрібниць знаю, що відбувається в області загалом, у кожному районі чи місті. Мушу знати. Це постійний, природний і зрозумілий інтерес корінного закарпатця. Не просто цікавість, а саме інтерес!

Зауважте, що до цього мене спонукають ще й посадові обов’язки. Дійсно, мене призначено відповідальним за Закарпатську область від Кабінету Міністрів. Кураторство, по суті, означає постійний зв’язок між урядом і регіоном. Така комунікація необхідна для швидкого вирішення проблем, які турбують громаду і владу. Отже, мені потрібно сповна володіти всією проблематикою регіону.

Тому завжди на зв’язку, в курсі подій. На вихідні і свята я тут. Зустрічаюся з місцевими керівниками, науковою і викладацькою елітою, діячами культури, нашими громадськими авторитетами, простими закарпатцями. Багато їжджу по області, щоб на власні очі побачити, що на сьогодні дійсно є головне. Знаєте, інколи на вулиці у Мукачево чи Хусті почуєш і відчуєш те, чого не дасть велика нарада з начальниками при краватках. Для мене важливо все пропускати через власне сприйняття. Не терплю, коли хтось збоку нав’язує мені своє уявлення, яке розходиться з дійсним станом справ.

Довірою громади мене обрано до обласної Ради. Не пропустив жодного засідання, де вирішувалися питання, особливо важливі для Закарпаття. У тих випадках, коли через робочі причини не міг прибути, то радився з колегами, висловлював своє бачення, пропонував рішення. Облрада – це для мене ще один серйозний ресурс для розуміння того, що у нас тут відбувається, чим живуть люди, який їхній настрій.

І якою Вам бачиться ситуація на Закарпатті з нинішніх позицій у Києві?

Скажу так: Богу дякувати, наш край не занепадає, а розвивається. Коли подивитися на Закарпаття широко відкритими очима, тобто побачити його проблеми і досягнення в сукупності, порівняти зі станом справ в інших регіонах, то картина має досить задовільний вигляд.

Одразу відкину можливі закиди в безпідставному оптимізмі! Знаю, що в області є багато проблем. Однак не хочу посипати голову попелом, бо такі ж критичні точки є скрізь по країні. Коли десь рве, то потрібно не голосити, а працювати. І на місцевому, і на центральному рівнях.

Візьміть Солотвино. Хто скаже, що тема не актуальна, той дрімучий невіглас. Дехто пропонує прості рішення, тобто будь-якою ціною рятувати солерудник, але це дилетантство. Звісно, на популізмі легко заробити бали, але пусті волання проблему не вирішують.

На сьогодні очевидно, що всі шахти підприємства втрачено остаточно і безповоротно. Уряд і місцева влада погодилися, що треба будувати нові. В Україні і за кордоном мільйони астматиків, яким унікальні соляні поклади потрібні для лікування. Питанням займалися медики, геологи, науковці і  фахівці з інших галузей. Врешті-решт, знайдено оптимальне рішення, яке дозволяє відкрити нові шахти, спорудити алергологічну лікарню, звести житлові будинки і об’єкти соціальної інфраструктури. Уряд дає на це 34 млн. гривень, причому ця сума може зрости.

Маю й багато інших прикладів, які показують, що Закарпаття живе у контексті всієї країни. Цей взаємозв’язок треба неодмінно враховувати в аналізі процесів у області.

Протистояння між владою і опозицією в Києві загострюється. Як у цьому контексті Ви оцінюєте рівень політичного напруження в області?

Зверну увагу на суттєву обставину з безумовним знаком «плюс». Влада в області – маю на увазі ради і держадміністрації – хоча і сформована з представників різних політичних сил, нині працює синхронно. Є конструктив і розуміння того, що у фокусі мають бути інтереси громади і краю, а вже потім політичні моменти. Хочу вірити, що так само думають і представники інших політичних сил Закарпаття.

Мене, як діючого урядовця і депутата обласної Ради, такий характер взаємодії у місцевій владі цілком задовольняє. Щиро хочу, щоб так було і далі. Співпраця завжди краще, ніж конфлікт, протиборство. Її треба цінувати і берегти, особливо всупереч нервозності, яку вже несе в собі наближення парламентських виборів і пов’язане з цим суперництво.

Гостру громадську дискусію на Закарпатті викликали слова Посла Угорщини в Україні Міхаля Баєра щодо створення в нашому краї Притисянського автономного району етнічних угорців. Яке Ваше ставлення до такої ідеї – як закарпатця і як урядового куратора області?

Не скажу, що ця тема з’явилася нізвідки. Вона з різними інтервалами то виникає, то затухає. Як правило, активність збігається з виборами, при загостренні політичної конкуренції. Тоді в громадську думку вкидаються резонансні «пробні кулі» з явно вираженою кон’юнктурною основою. Такі, як угорський автономний район.

Відомо, яка партія хоче одержати з цього зиск і політичні дивіденди. До речі, Посол Угорщини також відзначав, що ініціатива утворити угорську автономію йде саме від легітимно діючої політичної сили, хоча уряд країни і заявив про підтримку таким намірам. При цьому пан Міхаль Баєр підкреслив, що офіційний Будапешт не зазіхає на територіальну цілісність України.

Невдовзі після інтерв’ю Посла, яке збурило Закарпаття, я мав з ним офіційну зустріч. Дипломат запевнив мене, що його країна жодним чином не заохочує сепаратистські настрої в Закарпатській області. Після нашої тривалої бесіди було зроблено відповідні повідомлення для ЗМІ. Головний акцент на тому, що зараз немає підстав говорити про можливість утворення будь-якої автономії етнічних угорців.

Водночас не можна і нехтувати їхніми потребами. Як-не-як, а в нас мешкає 150 тис. угорців – громадян України. Українцям – громадянам України – і владі слід поважати їхні права. Держава має давати широкі можливості втілювати політичні, громадські та культурні запити угорської меншини. І з цим на Закарпатті ніколи не виникало якихось ускладнень. Немає достатньо вагомих аргументів проти такого твердження.

Угорська меншина хоче, щоб до парламентських виборів з територій її компактного проживання був утворений виборчий округ. Чи не означатиме це якихось додаткових переваг для угорців порівняно з рештою виборців?

Такий округ, фактично, був під час кількох попередніх виборчих кампаній. Не в останню чергу саме завдяки цьому угорська громада мала своє представництво у Верховній Раді. Це важливий інструмент реалізації життєвих інтересів національної меншини, про які ми вже говорили. Такий підхід до забезпечення прав етнічних громад втілюють і в Європі. Не бачу тут якихось пересторог чи підстав для занепокоєння.

Зрештою, півтори сотні тисяч етнічних угорців мають свої потреби, якими не можна нехтувати. Водночас, увага до угорської меншини (як і до будь-якої іншої) не повинна обернутися навіть мінімальними проявами сепаратизму чи різного роду преференціями, які виходять за рамки Конституції і законів України. Це моя принципова позиція одночасно як урядовця, політика і закарпатця. На цьому наголосив під час моєї зустрічі з паном Баєром. Він цілком погодився з таким підходом.

Яка імовірність того, що «угорський» округ буде створено?

За законом, кількість і межі виборчих округів визначає Центральна виборча комісія. Чи буде змінений нинішній 72-й округ до того вигляду, в якому він був раніше, стане відоме на початку травня.

До речі, вважаю хибним постійне перекроювання меж виборчих округів. Вони мають бути сталими, і переглядати їх треба тільки у справді виняткових випадках. Наприклад, коли значно зміниться чисельність виборців. Розтинати сформований під час багатьох кампаній округ просто на догоду політичному моменту – неправильно.

Однак, на мою думку, незалежно від рішення ЦВК кандидати від угорських партій все одно боротимуться за депутатські мандати. Важливо, щоб це була гонка за правилами.

Продовжимо тему виборів. До дня голосування залишилося трохи більше півроку, проте остаточно не ясно, якою буде участь Єдиного Центру у цьогорічних перегонах. Під своїм прапором? Разом з іншими партіями? Індивідуальним висуненням?

Бачення формату участі Єдиного Центру є, проте в деталях не хочу бігти попереду паровоза. Ще не час. Тим більше, що навіть виборчі умови ще міняються, як це недавно проілюструвало рішення Конституційного Суду про заборону одночасного балотування за списком і в мажоритарному окрузі.  Партія проведе внутрішнє обговорення і винесе це питання на з’їзд. Напевно, дискусія буде принциповою. Ухвалені рішення неодмінно будуть оголошені публічно: ми дотримуємося відкритості.

Невже Єдиний Центр  досі не прийняв конкретні рішення?

Гаразд, окремі карти засвічу. Єдиний Центр так чи інакше братиме участь у виборах. Партія висуватиме своїх кандидатів у переважній більшості областей. Напевно, під нашим прапором або за підтримки ЄЦ піде 20-25 відомих і поважних людей. Звісно, прогнозувати їх результат – то невдячна справа, але віримо в перемогу більшої половини наших висуванців. Така на сьогодні програма-мінімум.

Про можливість об’єднання з іншими партіями тільки для участі у виборах мова не йде. І не може йти принципово. Укладати альянси з терміном дії до 28 жовтня – значить, обманювати своїх виборців. Для мене і моїх колег це нижче гідності, принизливо і тому категорично неприйнятно. Справді, можна обговорювати принципи співпраці з іншими політичними силами. Але не на одноразовій основі, якою є вибори як такі, а на політичній платформі, на довгу перспективу, на засадах ідей та ідеології. Тому Єдиний Центр, скоріше за все, візьме участь у виборчій кампанії самостійно.

Однак останнім часом лунали заяви про те, що Партія регіонів і Єдиний Центр вже поділили між собою мажоритарні округи на Закарпатті. Чи немає тут протиріч із Вашими словами про «одноразові альянси»?

Це вже чи не соте запитання на цю тему. Поясню ще раз, концентровано, щоб розставити чіткі наголоси. По-перше, ділити округи в тому розумінні, про яке Ви говорите, апріорі безглуздо. Адже результати голосування визначає не  домовленість, умовно кажучи, між Балогою і Льовочкіним, а виключно воля громади. По-друге, округи і виборці не належать ні Єдиному Центру, ні Партії регіонів, ні будь-якій іншій. Якщо хтось вважає, що «забивши» за собою округ, він автоматично перемагає, то такому діячеві треба ретельно перевіритися на здоровий глузд і адекватність. Є ще «по-третє» і «по-четверте», але й наведених аргументів, вважаю, достатньо для відповіді.

Ви вже не раз заявляли про свій намір балотуватися по мажоритарному окрузі в Закарпатті. Не передумали? Чому це для Вас важливо?

Балотуватися не передумав. Говорю про це чітко й упевнено. Більше того, не можу вчинити інакше. І річ тут не в намірі залишитися у великій політиці, хоча й такий мотив є, не буду кривити душею. Головне те, що моє прагнення піти на вибори походить із моєї політичної біографії. А вона, як Вам добре відомо, почалася саме на Закарпатті і завжди була пов’язана з нашим краєм. Упевнений, що так відбуватиметься і далі.

Погляньмо на речі об’єктивно, розсудливо і без зайвих емоцій. Майже півтора десятиліття я зі своїми однодумцями беремо найактивнішу участь у політичних процесах в області. Є знання, управлінське вміння, успішні справи. Пройдені посади зміцнили, додали різкості в розумінні проблем, виваженості, життєвого досвіду.

Багато в чому саме завдяки нашій команді Закарпаття представлене у вищих ешелонах влади. А це – не приватна справа кількох людей, а інтереси цілого регіону, досить складного. І тут не зайве буде вжити слово «лобізм». Так, дійсно, я з колегами просуваю політичну, економічну, соціальну, гуманітарну лінію Закарпаття на центральному рівні. Поступово, крок за кроком ми стали суб’єктом вироблення рішень в масштабах держави. Вважаю це серйозним досягненням, яке треба розвивати. У цьому полягає найголовніший мотив моєї з  колегами участі у парламентських виборах. Тому будемо пропонувати громаді свої кандидатури.

Звідси запитання в продовження: хто йтиме на вибори у складі Вашої команди?

Напевно, буде балотуватися народний депутат Василь Петьовка. Має намір змагатися за довіру людей мій рідний брат – підприємець, роботодавець і громадський діяч Павло Балога. Вони багато працюють в області, добре знають всі проблеми і, що важливо, знають способи їх розв’язання. До того ж молоді, міцні, енергійні та небайдужі. На тлі того, що у Верховній Раді дехто за два десятки років засідання вже приріс до крісел, ці характеристики вже є стартовою перевагою. Парламент потребує оновлення.

Є й інші гідні кандидати, які поки зважують ступінь своєї готовності до виборів. Їх буде названо дещо пізніше. Однак зверну увагу на інший важливий момент. Прізвища кандидатів у депутати – це тільки верхівка виборчого процесу. Разом із нами у виборах братиме участь багато інших, не менш відомих і авторитетних людей. Це освітяни, медики, службовці, підприємці, громадські активісти. Їхні імена – того ж професора Ужгородського університету Миколу Вегеша чи відомого на весь світ нейрохірурга Володимира Смоланку – знає кожен закарпатець. Вони також є невід’ємною частиною нашої єдиної команди, наше надбання і гордість.

Якою, за Вашими прогнозами, буде ця виборча кампанія? Кого бачите суперником, а кого –  партнером?

Як проходитимуть вибори – достеменно відомо лише Богові. Скажу, якими їх хочу бачити я особисто. Насамперед, чесними. Треба змагатися за виборцями ідеями, а не обманом і підкупом. Тоді це буде конкуренція, переможе найкраща пропозиція, а у підсумку виграє громада і Закарпаття. Я сам, і мої колеги також, плануємо пройти свої округи повністю, від села до міста. Виборці побачать кандидатів прямо перед собою, а не з біл-бордів, газет чи екранів телевізора.

Треба уникнути «собачих боїв» між кандидатами, усіх оцих наклепів, компроматів та іншої ганьби. Мною трясе, коли йдуть не вибори, а війна на взаємне знищення. У цих боях немає переможців, бо і депутатський мандат, здобутий із брудом, є квитком на фінал політичної кар’єри.

Суперників буде достатньо, бо кожний, хто йтиме по одному округу, одразу ж стає суперником. Поважатиму кожного з них і поводитимуся відповідно. І навіть якщо хтось із моїх «одноокругників» перейде межу пристойності, то не відповідатиму симетрично, як кажуть дипломати. Не по мені це. Тому і партнерство на виборах вбачаю в їх проведенні таким чином, щоб не підірвати ситуацію в області.

Виборчу тему на сьогодні вичерпано, переходимо до інших питань. Весна на Закарпатті – пора повеневої загрози. Цього року, схоже, пронесло. Як буде далі, багато в чому залежатиме від виконання робіт за програмою протипаводкового захисту «Тиса». У 2012-му на неї передбачено 100 млн.  гривень. Однак водникам винні ще за минулий рік, коли в держбюджеті була вдвічі менша сума. Які новини з протипаводкового фронту?

Ви добре обізнані зі станом справ. Справді, минулого року за програмою «Тиса» виділялося трохи більше 40 млн. гривень. Теоретично. Фактично дали вдвічі менше, тому за виконані роботи водникам боргують майже 20 млн. На невідкладні протипаводкові заходи уряд надав Державному агентству водних ресурсів додатково 90 млн. гривень (50 млн. у березні, решту – вже цього місяця). А заборгованість буде гаситися з тих 100 млн. бюджетних гривень, про які Ви згадали у своєму запитанні. На решту грошей планується спорудити 8,5 км захисних дамб, більше 4-х км берегоукріплень, розчистити русла річок. Це дасть змогу захистити від високої води 8 населених пунктів і 10 тис. гектарів угідь.

Восени Ви допомогли Закарпаттю залишитися в оптимальному часовому поясі. Але ігри з годинником тривають і досі. Коли і чим  вони закінчаться?

Зрозумійте правильно: коли як діючий міністр я відкрито порушив питання про скасування недолугої постанови про відмову від зимового часу, то керувався інтересами мешканців всієї країни, а не одного регіону. Ініціатори часової синхронізації з Росією закидали мені, що, мовляв, обстоюю інтереси виключно Закарпатської області, бо землякам так вигідніше. На це парирував всім «доброзичливцям», що якраз Закарпаттю зручніше жити за часом не другого, а першого поясу. Але ж відповідальним чиновникам і політикам слід думати про всю Україну! МНС підняло експертну хвилю, зібрали бетонні аргументи багатьох знаних науковців, обґрунтовано доповідали Президенту і Верховній Раді, що залишати літній час як єдиний  ніяк не можна. Опір, скажу Вам, був ще той! У підсумку перемогла здорова логіка.

Зараз прийнято рішення, що Україна востаннє перейшла на літній час, восени поновиться зимовий і більше стрілки крутити не будемо. Судячи з усього, на цьому і зупинимося. Хоча особисто я вважаю, що в питанні зміни режиму часу Україні слід орієнтуватися на Європу. Там більшість країн мають літній і зимовий час.

МНС нині працює над впровадженням номера екстреної допомоги 112. У містах, які приймають Євро-2012, він має запрацювати ще до початку футбольної першості. А коли на Закарпатті?

Жодна посада не вічна, і рано чи пізно я залишу Міністерство надзвичайних ситуацій. Однак система 112 буде записана до періоду моєї роботи в МНС в розділі «результати». Кажу про це без надмірної скромності, бо про потребу в аналогові американської 911 говорять давно і на всіх рівнях, а конкретну роботу почали тільки минулого року. Тоді Президент Віктор Янукович доручив мені взяти цю справу до компетенції МНС. Тобто все почалося з політичної волі першої особи.

А далі – то вже логістика. Тричі з фахівцями літав до США, зустрічався і вів переговори з провідними компаніями, які в цій галузі є світовими лідерами. Вивчали всі складові і нюанси, бо справа складна, а свого досвіду фактично немає. Домовився, що американці за 700 тис. доларів зі свого бюджету розробили для нас техніко-економічне обґрунтування системи 112. Одночасно працювали з фахівцями українських міністерстві і відомств, телекомунікаційних компаній, суміжних і допоміжних служб. Фахівці МНС провели, без перебільшення, колосальну та виснажливу роботу. Верховна Рада прийняла закон про систему 112, уряд виділив на перший етап проекту 452 млн. гривень.

У підсумку головний контракт підписано з відомою американською компанією «Х’юлетт-Пакард”, яка додаткових рекомендацій не потребує. Тобто на сьогодні розгортання системи 112 йде за планом, і до Євро-2012 вона запрацює в містах проведення матчів. Сподіваюся, що і наступний етап втілення проекту пройде без збоїв. Тоді по всій країні, і в Закарпатті також, до кінця 2013 року має бути введений єдиний номер екстреного виклику 112.

Насамкінець запитання про особисте. Багато років ви живете між родиною на Закарпатті та роботою в Києві. Чи не простіше було перевезти сім’ю до столиці?

Перебратися родині в Київ – то не проблема. Питання в іншому. В тому, що я – закарпатець. По-справжньому легко і затишно мені тільки тут. Це щось невловиме на серці і в душі, що значно більше за поняття «особистий комфорт». Трапляється так, що через вагомі обставини не приїхав додому на вихідні – і вже мучуся. Київ, без сумніву, чудове місто, красиве і розкішне. Та, очевидно, для мене немає в ньому того, що є тут, на моєму Закарпатті. Це складно пояснити – це треба відчути. 

Каталог "Государство и общество"