13:15 22.10.2010 | Все новости раздела "Единый Центр"

Карасьов: Влада грає правилами, а не за правилами

Українська політична еліта перетворилася на стік жадібних до грошей, влади, слави людей, вважає політолог

Pocтиcлaв: Якими є перспективи отримання російською мовою статусу регіональної або другої державної? Як буде розв’язане у нас мовне питання? Чи воно завжди залишатиметься довгограючою темою, про яку згадуватимуть тоді, коли це буде вигідно тим чи іншим політичним силам?

Вадим Карасьов: Перспективи туманні. А щодо другої державної – їх взагалі немає. Тому що ті, хто при владі, розуміють, що Українська держава - це українська мова (перефразовуючи Саркозі «французька нація - це французька мова»). Тому логіка влади, не зважаючи на загравання з російською мовою та російськомовними українцями наступне: влада - це держава, а держава - це мова. Це по-перше.

По-друге, якщо говорити не з точки зору влади, а з точки зору проблеми, яка постала. В України обєктивно склалася формула лінгвістичного компромісу: українська - державна (тобто адміністративна, мова діловиробництва і т.п.), а найбільш поширена в державі - російська. Відчуйте різницю: мова державна і мова в державі. Це влаштовує і україномовних, і російськомовних. А якщо ми зробимо російську другою державною, то вона буде поширеною не тільки в державі, а стане ще й мовою держави, влади, адміністративною мовою.

Але ж Російська Федерація має російську як державну. Якщо в Україні російська теж буде державною, то це фактично буде злиття (спочатку лінгвістичне) двох держав. Це не потрібно ні українцям, в тому числі російськомовним, ні владі, тому що вона втратить свою автономію від російської влади.

Коротше кажучи, кожна держава має свій лінгвістичний стандарт. І якщо когось не влаштовує ситуація, якщо хтось хоче, щоб російська була державною мовою, то ніхто не заважає їхати і жити в ту країну, де російська є державною. Це буде вибір. Але ці люди мають розуміти, що це вибір не тільки здобутків, але й проблем, які є в Російській Федерації.

Останнє. Чому бюджет України, а це податки середнього, малого бізнесу, простих людей, мають витрачатися на захист російської мови? Хай це робить бюджет тієї держави, де російська мова є державною. Але зрозуміло, що права російськомовних українців, як громадян України, мають бути захищені. І перш за все це соціальні, економічні, виборчі права, які сьогодні знаходяться під більшою загрозою, ніж лінгвістичні права окремих лінгвістимчних груп.

Бpaт_нaoбopoт: 1.Здравствуйте! Как Вы считаете, есть ли политическое будущее у В. Ющенко и у «Нашей Украины»? 2.Какая из нынешних политических партий выглядит наиболее перспективной? 3.Когда Вы приедете в Харьков? 4.Как можно сотрудничать с Институтом глобальных стратегий в плане размещения собственных аналитических материалов? С Уважением Харьковчанин.

Вадим Карасьов: 1. Есть, но не у Ющенко, а у того дела, которое символизировала фамилия Ющенко, и которое возглавил Ющенко, начиная с 2000 года. Украина будет европейской и демократической. Украина будет консолидированной нацией (в смысле национального солидарного сообщества), если партия «Наша Украина» учтет, что национально-демократическая идея означает не национальную изоляцию. Ее суть в европейскости, и нация – это путь и инструмент к евроинтеграции Украины. Тогда и у партии «Наша Украина» может появиться шанс на возрождение. Если же они будут выступать лишь исключительно под лозунгами «остановим русификацию», то нет. Неправильный акцент в этом лозунге. Нужно останавливать деукраинизацию. А лозунг русификации, во-первых, настраивает против русскоязычных и русских граждан Украины, и в свою очередь настраивает последних против «Нашей Украины», изолируя ее в чисто «украинофильсккую нишу». А модель нишевой партии – неперспективна.

2. Есть перспективные, есть менее перспективные. Но это есть. А вот на счет «выглядеть» – пока никто. Вообще наша нынешняя партийная система находится в подвешенном состоянии. Партии живут инерцией прошлых побед и поражений. И партийное поле будет существенно переопределено и перепозиционировано. Поэтому если партия хочет быть перспективной, то она должна по-новому заняться и партийным строительством, и партийной программатикой, и тактикой, и рекрутингом новых перспективных людей.

В общем, хочешь выглядеть перспективной – будь перспективной.

Для краткого пояснения этого тезиса. Вопрос: может ли нормально развиваться демократия, если в партиях доминирует авторитаризм? Может ли политика обойтись без вождей, либо пародии на вождей (а в условиях Украины это, как правило, пародия на вождей, когда доминируют партии вождей)? Не в последнюю очередь в этом причина отката демократии в Украине. Поэтому борьба за демократию в Украине – это борьба за внутрипартийную демократию. А это предполагает изменение структуры руководства, выборность партийных лидеров – реальную, а не фальшивую, и т.д.

3. 29 октября.

4. Можно. Зайдите на сайт, пришлите материал, редактор посмотрит. Только просьба, чтобы это был действительно аналитический материал. Наш сайт не информационный, а несколько иного плана.

pusik: Уважаемый г-н Карасев, скажите, автором каких глобальных стратегий вы (и сотрудники вашего института) являетесь, и где с ними можно ознакомиться? Спасибо.

Вадим Карасьов: Всех, которые есть в Украине. Если глобальные, значит, это наши происки. Как говорил в свое время один из украинских президентов - «слідкуйте за пресою». Заходите на сайт. Разумеется, часть разработок и докладов имеет непубличный характер. Они кладутся на стол заинтересованных инстанций.

Мне интересно узнать, что вы понимаете под словом «стратегия», раз вы задаете такой вопрос. Наверное, вы читали теорию стратегических игр Нэшшера или стратегического конфликта американца Шеллинга (не путать с немецким философом-идиалистом конца ХIХ-начала ХХ веков Шеллингом; американского зовут Томас).

kostiantyn: Доброго дня! Маю питання до Вас, пане Вадиме, дещо філософське, але, як на мене, важливе: за допомогою чого, яких ідей, явищ чи понять, сьогодні можна об’єднати українське суспільство – схід і захід нашої країни?

Вадим Карасьов: З філософської точки зору – навколо України. Тому що якщо ми любимо і виримо в Україну, ми віддані всі загальнонаціональній, загальноукраїнській справі. Якщо говорити про суспільство, а не про владу, то, безумовно, нас може об’єднати те, чого не вистачає всім, або те, до чого у всіх негативне ставлення, що «дістало» всіх – корупція, відрив еліт від людей, влади від громадян, які сьогодні живуть в паралельних світах. Еліта живе, а народ виживає. Нас може об’єднати захист економічних та соціальних прав, свавілля влади щодо малого і середнього бізнесу, фіскальна диктатура. Хіба не об’єдналися студенти від Донецька до Івано-Франківська проти фактичної монетизації освіти та освітніх послуг? Хіба вони не скоординували через соціальні мережі свої протисти? Хіба не обурені кримчани російськомовні і взагалі кримчани, що є етнічними росіянами, а з іншого боку львівяни та в цілому галичани тим, що робить Партія регіонів з місцевими виборами? Хіба днями біля Верховної Ради не стояли пліч-о-пліч «секондхен
дники» із Севастополя та Львова? Інакше кажучи, бажання жити за кращими світовими стандартами, по-європейськи, «по-человечески», не об’єднує сьогодні всіх? Якщо влада буде діяти так, як діє, то всіх може об’єднати ненависть до цієї влади – влади багатіїв плутократії, яка так і не вивчила у-років 2004 року?

name_1: Чи є майбутнє в української опозиції? Яким ви бачите політичне майбутнє Юлії Володимирівни?

Вадим Карасьов: У тієї, яка є, - не бачу. Повинне відбутися перезавантаження опозиційності і формування на базі цієї опозиційності нової опозиції. В парламенті у опозиції сьогодні шансів немає, тому що машина авторитарної більшості у ВРУ фактично розчавлює недобитки опозиції – старої, яка сьогодні фактично хоче повернутися до влади, а не бачить себе в достатньо тривалому стані саме опозиції. Вони ще живуть тим, де вони були дев’ять місяців тому – владою, маренням владними ресурсами, доступу до бюджету і медіа. Тобто в їх опозиційній уяві живе уява їх владного статусу, а не довготривала серйозна опозиційна робота.

По-друге, ситуація з опозицією виглядає поки що неважно. Влада одна, а опозицій багато. В той час як у 2007-2010 роках було навпаки: у самій владі було багато влад (БЮТ, НУНС, в самому НУНСі ще 9 під-нунсів), а опозиція була одна – Партія регіонів. Тому сьогодні потрібно, щоб були не «опозиції», а опозиція. І це має бути не замкнута, внутрішньоелітна опозиція, опозиція, яка спирається на настрої народу, опозиційні рухи, які є сьогодні в Україні, але вони локальні, періодичні, і які, так звана, політична опозиція не розглядає як ресурс свого перезавантаження. Без опори на опозиційні та соціальні громадянські культурні рухи у будь-якої опозиції шансів немає бути реальною політичною опозицією. Рамка соціального (ціни, податки, тарифи, робота, точніше її відсутність, освіта, медицина, самоврядування, право вибору і т.ін.) - от що має бути в центрі політичної і відповідно опозиційної діяльності. Хто першим це відчує – той виграє. Боротися не за владу, а за людей, для людей, за їх інтереси і права - формула успіху опозиції. І влада прийде до вас, тому що люди обирають владу, визнають або не визнають її.

Избиратель: Можете представить какой рейтинг ПР в Донецке? Он не превышает 40%. Зная это, они в панике убрали из избиркомов всех, включая своих шестерок: коммунистов, «литвинов», «тигипковцев». Теперь в избиркомах только ПР. А что в целом по Украине?

Вадим Карасьов: Если в Донецке, на, так сказать, «батькивщине» регионов,  не более 40%, то что говорить уже о другой Украине. Разумеется, давление еще больше. Вот здесь важно обратить внимание на следующую деталь. Вы сказали о падении доверия в Донецке, но других нет. Это только подтверждает известный закон политологии: альтернативы формируются относительно альтернативы. То есть если бы сейчас была чисто правовая возможность работать другим политическим силам в региональных вотчинах или вотчинах регионов, то голоса бы перетекали от Партии регионов к другим политическим силам. А так в буквальном и фигуральном смысле этого слова «альтернативы нет». И Донецк получит однопартийную или полуторапартийную раду. Хотел сказать «думу».

Практический вывод: 1) нужно бороться за то, чтобы в Украине, во всех ее регионах, обеспечивался политический плюрализм, конкуренция, альтернативность; 2) сейчас в стране должна формироваться объединенная альтернатива власти.

Ігор Дніпропетровськ: Якщо Вас не валаштовує влада проФФесора, які Ви бачите можливості мобілізації еліт проти Януковича? Чи таких можливостей на сьогодняшній день Ви не бачите? Чи буде, на Ваш погляд, проведена позитивна реформа місцевого самоврядування?

Вадим Карасьов: По-перше, частково я вже дав відповідь у попередніх питаннях.

По-друге, спочатку все ж таки потрібно боротися «за». Тобто для того, щоб мати стратегію боротьби проти Януковича, потрібно визначити – за що ми проти Януковича. Саме в цьому проблема. Тому що якщо буде тільки гола боротьба «проти», то влада від цього тільки виграє. Тому що з одного боку все виглядатиме так, ніби вирує опозиційне життя, і влада буде кивати в бік Європи: дивіться, мовляв, у нас демократія. А з іншого боку прикладного результату не буде – це тільки підсилюватиме владу. Тому що коли ти виступаєш або борешся проти влади, то це тільки дискредитує такий вид «опозиційного спорту». Чому не виходить сьогодні результативна опозиційність у Тимошенко та інших? Тому що вони борються проти Януковича, фокусуючись на особистих речах, а не борються «за». Тобто для них в політиці головне хто, а не що.

Oлeнa_83: Вадиме Юрійовичу, як Ви оцінюєте підготовку до місцевих виборів? Як вони пройдуть? Якою буде явка? Наскільки суттєво в результаті них посилиться правляча партія та монополізує владу в своїх руках?

Вадим Карасьов: Оцінюю погано. По-перше, ви пам’ятаєте, як постійно змінювалося законодавство щодо місцевих виборів. Гра на невизначеність, щоб заплутати учасників виборів, західних спостерігачів і т.ін. Гра правилами, а гра не за правилами – це фірмовий стиль, лейбл нинішньої влади.

По-друге, що робиться взагалі з виборами сьогодні. Напевно, більшість українців відчуває шок. Важко учасникам виборів, які не належать до Партії регіонів, навіть тим, хто у сьогоднішній правлячій обоймі, комуністам, Тігіпку, а іншим – ще гірше. Ось тут ми підходимо до найголовнішого.

Яка мета у влади? 1) Не тільки взяти під контроль всю місцеву владу і фактично закрити проект місцевого самоврядування в Україні. В кожному регіоні це робиться по-своєму, але орієнтир один. Владу – владі. В Києві один сценарій, в Донецьку – інший, на заході – ще інший.

2) Намагання визначити, наскільки можливо сьогодні керувати виборами з владного центру. Це, так би мовити, полігон на майбутні парламентські вибори. Ставка в цих навчаннях «сделать выборы». Наскільки можливий в Україні варіант електорального авторитаризму, фасадних, або фейк-виборів. Тобто коли вибір є, а обирають тих, кого призначили. І домінує не електорат, а селекторат, тобто ті, хто вибирає, а не ті, хто обирають.

3) Це моделювання нової позиційної структури партійного поля, його суттєва реорганізація, що б могло стабілізувати нинішню владу на партійно-політичному рівні. Нинішня влада зацікавлена в тому, щоб український партійний ландшафт еволюціонував в сторону своєрідної двополюсності. Перший полюс – Партія регіонів та сателіти – комуністи, Литвин, Тігіпко. Інший полюс – нові праві, неонаціоналісти або пострухівські, постдемократичні націоналісти з авторитарним присмаком, націоналісти-радикали. Не випадково виникає враження, що влада підігрує Тягнибоку і ще деяким персонажам для того, щоб в Україні фактично зникла впливова національно-демократична і демократична альтернатива.

Що це дає? По-перше, сходження Тягнибока і взагалі радикальних західно-українських політиків дискредитує Галичину, національно-демократичну, проєвропейську ідею, маргіналізує джемократичні сили, і, зрозуміло, на тлі націонал-радикалів Партія регіонів вже виглядає як респектабельна, прогресивна, демократична, проєвропейська сила, як менше зло. Хоча один полюс авторитарно пострадянський, а інший право-авторитарний.

А потім, очевидно, виникне модель основної рамки парламентських виборів, а, можливо, і президентських 2015 року. Тобто 1999 рік навпаки. (Наша влада любить повертатися в 90-і роки: до Конституції 1996 року.) Тепер, можливо, повернуться до схеми вибороів 1999 року: прогресивний президент проти комуніста, а в 2015 році – проти націоналіста). Але якщо замишляють таку схему, то скажу, що націоналісти – це вам не комуністи, це вам не ностальгуючий електорат пенсіонерів та бабусь, і не комуністи, яким давно комфортно в умовах буржуазного парламенту, які навчилися розмінювати свої золоті та бронзові акції. Нові націоналісти - це молоді, драйвові, амбітні і жадібні до влади та боротьби політики. Щоб не вийшло так, що експериментування зі штучним створенням нової правої не призвело до ефекту «випуску джина з бутилки». Тому на цих виборах ставки високі і стосуються не стільки самої влади, а контурів майбутньої політики в Україні.

Дядя: Всем известно, что из-за того, что Грушевский распустил армию в своё время, мы стали участниками «европейского проекта» СССР! Именно благодаря украинским энергетическим и стратегическим ресурсам были построены газопроводы в Сибирь для того, чтоб обеспечить Европу газом, кстати, и распался он тогда! Можно себе нафантазировать много всего, что было бы сейчас с Украиной, если б мы остались независимой страной! Так вот эти обходные газопроводы вокруг нашей страны, и массовое разоружение, дружба США с РФ, что бы это всё значило? Может опять хотят поделить Украину на два лагеря, но с какой целью? Куда такая спешка? Кстати, тоталитарная власть Белоруссии показала РФ, что спокойно может обойтись и без её нефти. Я считаю это большим уроном для РФ. Именно этот факт заставит запад уважать Лукашенко! Прокомментируйте и это пожалуйста!

Вадим Карасьов: Для подробного комментария нужно было бы проводить отдельный чат. Кратко скажу следующее. Танкерами нефть из Венесуэлы можно подвезти, но не газ. Рынок газа существенно отличается от рынка нефти.

Второе. Почему России так важна Украина именно с инфраструктурной точки зрения? Потому что Украина пока остается во многом частью постсоветской имперской экономической и энергетической географии, что привязывает Украину экономически, энергетически, дипломатически к общему имперскому телу. Например, наша промышленность – это российский газ. Дешевый. Особенно металлургия и химия, то есть то, что в собственности олигархов.

Третье. Во время расцвета Британской империи была популярна поговорка: британская политика – это свободная торговля. Применительно к нашему случаю, я бы перефразировал: российская политика – это российский газ. Сделайте вывод. Если мы продолжим: российский газ – украинская промышленность. Усекли?

Эта ситуация продолжается 20 лет. Хотя можно было сделать так, чтобы мы покупали газ на восточной границе у России и перепродавали Европе. А не так, как сейчас: Россия продает свой газ Европе на западной границе Украины.

И еще. В какой мере нам нужна такая промышленность, рентабельность которой зависит от цены на российский газ? Тем более, что прибыль от этих активов уходит из-под национального налогообложения в кипрские оффшоры. И возвращается обратно для покупки телеканалов, политиков, голосов избирателей. То есть идут не на благо Украины, а на политический интерес собственников химии, металлургии и т.д.

Koл: Уважаемый господин Карасев, дайте, пожалуйста, оценку рекламному ролику Нашей Украины «Зупинимо русифікацію». Насколько уместно подобное в политической борьбе? Спасибо.

Вадим Карасьов:  Я уже касался этого лозунга. Еще раз повторю: лозунг неправильный – ни тактически, ни стратегически, ни политически. Это не то же самое, что бороться против русификации.

trim_c: Уважаемый Вадим! У меня два вопроса – о прошлом и о будущем. 1)Не кажется ли Вам, что за прошлые грехи следует каяться, и не только в глубине сердца, но и публично - хотя бы для того, чтоб вернуть некую долю доверия? Так как один из близких Виктору Ющенко людей еще за год до выборов признал «Мы работаем техническим кандидатом у Януковича». 2) Вполне очевидно, что ПР полагает, что они пришли навсегда и потому действует быстро и нагло. Есть ли шанс, что олигархи вспомнят о своей безопасности и начнут сопротивляться? Или надежда только на самодеятельность масс?

Вадим Карасьов: Действовать «быстро и нагло» не значит действовать результативно. Можно взять власть, но это еще не означает «взять экономику». Экономика может стать тем «генералом Морозом», который сорвал блицкриг одного войска зимой 41-го года. Я уже ранее говорил, что основной рамкой политической борьбы в Украине является экономика и социальная сфера. И если олигархи будут видеть, что в экономике по нулям, «социалка» в минусе (а это то, что есть сегодня), тогда им придется искать варианты. Хотя бы для того, чтобы уберечься от социального взрыва.

Sh_roman: Шановний Вадиме. Відомо, що в «Єдиному центрі» Ви маєте відношення до ідеологічних питань і розробки стратегії розвитку партії. Тоді питання: а яка ідеологія «ЄЦ»? Що теке ідеологія єдиноцентризму, і як вона співвідноситься з консерватизмом, лібералізмом чи націоналізмом? Чи не означає це діяти в залежності від обставин, а говорити, що це нова ідеологія, тим самим знімаючи з себе відповідальність за дотримання своєї ідеології? Якщо це ідеологія прагматизму, то, може, ідеологія тут не принципова?

Вадим Карасьов: Ідеологія завжди принципова, тому що вона означає ідейну і концептуальну легітимацію політичних почуттів, настроїв, інтересів. Без цього нема політики. Політика не може будуватися на голому розрахунку або просто на соціальному захисті. Тоді це не партія, а профсоюз або «стачком». Інша справа, що ідеологія має бути реальною, в сенсі спиратися на масові стереотипи, на масові почуття і відчуття. Це не тільки прагматично з точки зору результату, але й створює емоційну складову ідеології. Тому що якщо немає емоції, тоді немає і підтримки людей.

Давайте подивимося на три ідеологічні течії, які Ви запропонували.

Лібералізм. Який емоційний відгук цієї ідеології? Досить незначний. Тому що абстрактна постановка питання. Не випадково ліберальні партії в Україні маргінальні.

Націоналізм. Завжди це емоція. Але в Україні це і антиемоція. Тому що на кожного, навіть поміркованого, європейського націоналіста в Україні знайдеться десять інтернаціоналістів. Особливо проросійських. Тому мова має йти про різні відтінки національного. І взагалі національне як рамка політики сьогодні в Україні не спрацьовує, і будь-яка націоналістична партія змушена бути в ніші, на фланзі, на політичному краї, еволюціонуючи в "партійну криївку".

Консерватизм. Популярне в Україні слово. Але «театр абсурду» полягає в тому, що країні потрібні системні глибокі зміни, реформи. Консерватори ніколи не проводять реформ. Тому що консерватизм – це збереження того, що є, консервація. Навіть у неоконсервативному варіанті. Тому що неоконсерватори при всіх своїх «рейгановських» та «тетчеровських» реформах зберігали основне – капіталістичні інститути і цінності.

Підходимо до ключового. Яка сьогодні оптимальна ідеологія політичної діяльності: не ліберальна, не національна, не консервативна, а і ліберальна, і національна, і консервативна, і реформаторська. Тобто обєднуюча. Не нішева, а та, яка йде від центра, «центростремительная». Не по краям – лівим, правим, національним чи постімперським – це має бути ідеологія магнітного типу. Головне – спиратися на реальні потреби і проблеми, які обєднують сьогодні народ, громадян України, регіони країни, суспільство в цілому. Проблеми економики, медицини, освіти, екології, громадянських прав і т.ін. Такий обєднуючий тренд має стати платформою політичної діяльності сьогодні.

На цьому, до речі, можна побудувати і кооперативну гру тих політичних сил, які не вдоволені політичною ситуацією в державі. Без монополії «Єдиного центру» на політичне забезпечення цієї діяльності.

Kиeвлянинъ: 1. Вадиме Юрійовичу, якось в одному зі своїх чи то інтервю, чи то дописів ви відзначили в українському політикумі «вакуум ідей, вакуум людей». Чим це можна подолати, на Ваш погляд? Що роблять і повинні робити для цього політичні партії (натяк на ЄЦ)? Та що повинні робити оці потенційні «люди»? Яким чином має налагоджуватись взаємодія між людиною і партією?

Вадим Карасьов: Натяк сприймаю. І відповідаю.

1) Потрібно в постійному режимі шукати людей, кращих з усіх реігонів України. Особиста імпресія в ході кампанії по місцевим виборам. Я відвідав майже всі регіони України. Просто вражений – скільки талановитих людей, талановитих рядових партійців на місцях! Вражений: чому при такому кадровому золоті (це стосується не тільки ЄЦ), стільки «дерьма» на політичному верху, у так би мовити політичних елітах! Звідси ж поразка демократії! А не в тому, що хтось у когось був технічним кандидатом.

Політична еліта перетворилася на політичний сток людей, на «отстой» жадібних до грошей, влади, слави. Значить, не спрацьовують кадрові ліфти. Партійні вожді формують біля себе привілейовану партчелядь, підлабузників і дуполизів. Цим скористалися інші, хоча в них – те саме. Навіть немає нормальних людей, щоб сформувати владу! Кадровий резерв відсутній. Тоді б, до речі, ніякі б гроші не заставили б людину стати «тушкою», андроїдом. Тому що людська гідність, шляхетність не має ціни.

Потрібно міняти партії, їх внутрішню структуру, структуру керівництва. В ЄЦ почали це робити. Не знаю, що з цього вийде. Але, по-перше, у нас є розуміння цієї проблеми. По-друге, є бажання дійсно змінити партію на нових засадах. По-третє, вже на цих місцевих виборах ми почали відкривати кадрові ліфти, робити ставку на місцевих (тому що, як ви розумієте, «сами мы не местные»). Мені здається, що розуміння цієї проблеми з’являється і у інших партій.

Kиeвлянинъ: 1. В чем, на Ваш взгляд, сильные и слабые стороны В. Ющенко как политика? 2. В чем суть политика, в т. ч. современного?

Вадим Карасьов: 1) Любовь к Украине, концептуальность, глубина понимания украинских приоритетов. Ющенко сильный игрок «вдлинную». Не смотря на то, что он не ставил перед собой длинную цель – быть президентом два срока. Потому что если ты ставишь себе цель быть президентом 10 лет, то это значит, что ты не веришь в демократию и не собираешься играть в эти демократические штучки. Потому что демократия – это определенность правил и неизвестность результата. В то время как недемократ действует по принципу: определенность результата и неопределенность правил.

Отсюда и возможно недостаток. Я бы поостерегся просто так, арифметически, делать баланс недостатков или «достатков» президентов. Но Ющенко не охоч до игры «вкороткую», до всякого рода мелких интриг, которыми как раз и характеризуется украинская политика. В этом может быть и часть причин того, что Ющенко был президентом один срок. Но я его понимаю: Ющенко себя экономил. Поскольку если втягиваться в интриги, потеряешь долговременные приоритеты. Чем больше будешь говорить о реформах, тем меньше их будет на самом деле.

Есть еще сторона дела – состояние умов в нашем обществе. Обвиняют часто, что Ющенко никого не посадил. А вот Янукович уже посадил. Вопрос на засыпку: как можно бороться с коррупцией? Можно бороться с коррупционерами, особенно из оппозиции. Но системные причины коррупции остаются. А можно бороться с коррупцией, например, в системе образования, через независимое тестирование. Да, вы никого не посадили никого из ректоров и директоров школ. Тюрем не хватит! И где брать ректоров и директоров? В конечном счете, они тоже жертвы коррупционной системы. Можно просто снять экономические условия коррупции – это и будет борьба с коррупцией. Она не дает немедленный результат, показуху и т.п. Она меняет общество, сознание людей, систему отношений. Ющенко был против показушной политики.

2) Возможно, я уже частично ответил на второй вопрос. Завершу известной формулой Макса Вебера: политика - это Beruf, что в немецком имеет двойное значение – профессия и призвание. Моя формула: прежде чем стать политиком, нужно иметь призвание быть политиком. Нужно, чтобы вас политика призвала.

rut: Скажіть, будь ласка, як ви думаєте, чи є в Україні політик, який насправді хоче зробити добро для українського народу?

Вадим Карасьов: В политике много людей, которые хотят добро, точнее хотят добра. Собственно, большинство идет в политику за добром, в смысле имуществом.

Да, есть такие политики, которые хотят Украине Добра. Но одно дело хотеть, другое – уметь. Одни хотят, но не умеют. Другие умеют, но не хотят. Хотя я думаю, в ближайшее время появятся такие, которые будут и хотеть, и уметь «делать людям добро».

Bлaд: Здравствуйте, Вадим! Как Вы думаете, сколько времени необходимо Украине обеих берегов, чтобы изменилось, то, что так часто, критикуя, называют менталитет?

Необходимы ли нам моисеевские 40 лет? Прошли ли из них уже 20?

Вадим Карасьов: С менталитетом всех «Украин» - нормально. Потому что все люди хотят трудиться, нормально жить. Все хотят реализовать украинскую мечту, но вынуждены или выживать, или голосовать ногами в поисках украинской мечты «заможного життя» в Италию, Португалию, Чехию, почти весь Евросоюз. А кто-то – в Россию.

Это говорит о том, что люди не видят здесь, в Украине, возможности реализовать свою мечту. Потому что элита свою мечту для себя здесь построила. При чем такую, которая не снилась всяким «клинтонам», «соланам» и «квасневским». Не случайно они так зачастили в Украину на всякие пинчуковские саммиты. В этом проблема: люди хотят жить и работать по-европейски, и умеют так работать. А элита живет уже лучше, чем в Европе. А европейские элиты и Европа ей не нужны. Потому что по европейским стандартам нужно отвечать, откуда деньги на супер-авто и частные авиа, какие официальные доходы. Европейская демократия – это контроль над элитой и властью, а наша элита живет «вне зоны доступа». Поэтому надо менять ментальность элит, власти, политического класса. Простим им их собственность. Мы же понимаем, что Прудон был прав, когда говорил, что «собственность есть кража». Так называлась его книга. Пусть со своими капиталами, «монаками», футбольными клубами, телеканалами и прочими пароходами уйдут на политический покой. Не мешайте
нам жить по-европейски. Мы не хотим жить, как вы. Но и не хотим жить так, как живем сегодня. Уйдите по-хорошему. Возможно, тогда Украина и станет неотъемлемой частью Европы, где и власть, и политики, и правящий класс, и люди будут жить и работать по-европейски.

На этом, к сожалению, все. Не со всеми удалось «початиться». Перенесем на следующий раунд.

Все вопросы, на которые я не успел ответить, посмотрю. И на них я постараюсь ответить в статьях, интервью, чатах «Главреда» или других Интернет-форумах.
 

Источник: Единый Центр

  Обсудить новость на Форуме