15:00 02.12.2010 | Все новости раздела "Единый Центр"
Карасьов: Вибори не дають показників реальної підтримки тієї чи іншої політичної сили. І все починає вирішувати вулиця чи Майдан
"В цілому по країні засвідчено розрив між тим, як люди голосують (чи, може, як рахують голоси) і реальними настроями в суспільстві", - інтерв'ю одного з лідерів Єдиного Центру Вадима Карасьова інтернет-виданню "Обозреватель"
Минає місяць з моменту проведення місцевих виборів. Позаду – ексцеси, пов’язані з обранням мера Луганська, яким, в решті-решт, став «регіонал» Сергій Кравченко, котрий обійшов комуніста Спірідона Кілінкарова лише на 21 голос. (Аналогічна ситуація, до речі, склалася у Ковелі, де чинний міській голова Сергій Кошарук програв БЮТівцю Олегу Кіндеру 26 голосів).
Позаду – жорстке протистояння у Харкові, що завершилося перемогою «регіонала» Генадія Кернеса і програшем БЮТівця Арсена Аракова. (А от у Запоріжжі із розкладом сил – все з точністю до навпаки: БЮТівець Олександр Сін залишив в аутсайдерах «регіонала» Володимира Кальцева). Позаду – переголосування у Кременчуці і прямо таки справжня фізична боротьба на підступах до крісла мера Одеса, яке дісталося «регіоналу» Олексію Костусеву. Позаду стрілянина в Херсоні (по кандидату в мери міста Владлену Гіріну) і впевнена перемога у Вінниці Володимира Гройсмана. По ідеї, пристрасті мають вже влягтися, а робота – початись. Проте українські депутати не були б українськими депутатами, якби не внесли у, здавалось би, зрозумілий розклад сил свої корективи.
Мова передусім про західну Україну. Попри те, що «Свобода» впевнено перемогла у трьох областях, конвертувати цю перемогу у більшість в обласних радах політичній силі Олега Тягнибока стає все складніше. У той момент, коли писались ці рядки, у Львові триваласесія обласної ради, де мав бути обраний голова облради. Львівській регіон – один з найважливіших форпостів західної України – має для «Свободи» колосальне значення. Нині зі 116 депутатів обласної ради – 41 «свободівець». Непогана для «Свободи» ситуація склалася в Івано-Франківській облраді: там партія має найбільшу фракцію (18 депутатів зі 114) плюс голова ради – «свободівець» Олександр Сич.
Аналогічно і в Тернополі, де облраду достроково обирали в минулому році (її очолив кандидат від «Свободи» Олексій Кайда). Гірша ситуація на Волині: там в обласній раді домінують «Батьківщина» (27 депутатів з 80) та Партія регіонів (22), а очолює облраду представник «Народної партії» Володимир Войнович. Те саме і в Рівному: з 80 депутатів 27 – обрані від ПР і 19 від «Батьківщини», а кермує радою «регіонал» Юрій Кичатий. В Чернівцях влада також знаходиться в руках Партії регіонів: 49 депутатів (зі 104) провела ПР до облради, головне крісло дісталося «регіоналу» Василю Ватаманюку. Зрештою, на Закарпатті цілком очікуваною стала перемога «Єдиного центру» (46 депутатів зі 108), а очолює облраду там – Іван Балога, брат Віктора Балоги.
Та якщо у деяких західних регіонах перемога ПР чи «Єдиного центру» в обласних радах є передбачуваною та зрозумілою, то обрання «регіоналів» головами районних рад у цілому ряді населених пунктів просто приголомшує. Мова про Хотин, Косів, Шумськ, Самбір, Перемишляни тощо. Там просто мала місце традиційна українська забава – тушкування. Опозиціонери з «Батьківщини», «Нашої України» чи «Фронту змін» залюбки приєдналися до Партії регіонів, яка налічувала у згаданих містах в кращому разі по кілька представників. Сам Олег Тягнибок про це говорив так «Я можу навести з десяток прикладів того, як "Батьківщина" співпрацює з Партією регіонів. Мер Кременчуга, який балотувався від "Батьківщини", ставши мером, відразу пішов до Партії регіонів.
Інший приклад: відбулася у Львівській області сесія Перемишлянської районної ради, де головою райради обрали представника Партії регіонів. А як ви думаєте, хто за нього голосував? Чи так багато мандатів набрали у перемишлянській райраді "регіони"? Найбільше в перемишлянській раді набрала "Батьківщина", причому не клон її, а справжня "Батьківщина". І от ця справжня "Батьківщина" майже в повному складі проголосувала за кандидатуру "регіонів"…».
Ось таким чином «закляті друзі» – «Свобода» і «Батьківщина» – остаточно розставили крапки над «і», пройшовши горнило виборів. У поведінці депутатів від «Батьківщини» немає нічого несподіваного – їх «старші товариші» з Верховної Ради перманентно перебігають у «ворожий» табір. На місцевому рівні приклад з БЮТівців беруть і представники менших за чисельністю «націонал-демократичних» сил, приміром, партії Ющенка чи Яценюка. Проте проблема не стільки в їхньому «обліко морале», скільки у подальших перспективах самої «Свободи». Дехто з експертів вже з полегшенням зітхає, зауважуючи, що за таких умов експансії крайньо правих ідей може не боятися, а дехто каже, що ситуація з поступовим відходом на маргінес є вигідною самим «свободівцям», позаяк ті не мають в достатній кількості кваліфікованих кадрів, а також чіткого плану з вирішення проблем.
Така точка зору є доволі дискусійною, але її в деякій мірі дотримується і запрошений «Обозревателем» експерт – політолог та один з лідерів партії «Єдиний Центр» Вадим Карасьов.
Пане Вадиме, чому «Свободі» складно закріпити свої позиції на західній Україні?
Тому що йде боротьба за адміністративний ресурс, і для Партії регіонів важливо отримати керівництво обласними радами в націоналістичних чи «помаранчевих», чи «націоналістично-помаранчевих» регіонах, щоб і на такому рівні Партія регіонів вважалася б тут не чужою, а такою, що користується електоральною підтримкою в форпостах, цитаделях націоналістичних сил. Тобто це боротьба за символіку. Принципово для ПР, щоб вся Україна була перемальована у біло-блакитний колір, а, контролюючи місцеві ради, можна контролювати і місцеву еліту, бо в руках влади – преференції для місцевого бізнесу тощо. Таким чином, можна тримати контроль над потенційно бунтівними, потенційно протестуючими регіонами України. Тому така і йде зараз битва за Галичину – і в першу чергу зі сторони Партії регіонів.
Тепер те, що стосується «Свободи». З одного боку, «Свобода» зацікавлена в тому, щоб отримати більшість в облрадах і, можливо, там же отримати й керівні органи. Але це гіпотетична зацікавленість. Бо для «Свободи» основною метою є загальнонаціональний рівень та входження до парламенту України. Для того, щоб забезпечити собі місце у Верховній Раді, «Свободі» потрібно, аби її виборці не розчаровувалися у ній. А це можливо, якщо, наприклад, депутати від «Свободи» стануть головами облрад у галицьких регіонах. Відповідальність на них там буде покладена не менша, а, може, ще й більша, ніж на представників Партії регіонів на аналогічних посадах. І, не маючи відповідного рівня адміністративної та політичної компетенції, а також не маючи достатньо уміння для здійснення політичного маневру, «Свобода» може багато що втратити… Тому я не виключаю, що центральне керівництво «Свободи» не дуже то й бореться за посади голів. Тягар відповідальності за реальну владу їм поки що не потрібен.
Тобто все упирається в кадри?
Я вважаю, що там дається взнаки відсутність людей, які з точки зору адміністративної та політичної компетенції могли б бути на тому рівні вимог, які нині стоять перед державною владою. «Свобода» сьогодні не хоче ризикувати, вона прагне уникнути розчарувань електорату у своїх рідних базових регіонах. Для них головне, як я вже сказав, - парламентські вибори. Тому «Свободі» зараз краще бути в опозиції і звідти нещадно критикувати владу. Тобто бути ідеологіами, а не практиками, бути радикалами, а не прагматиками. Тому що влада й від радикалів вимагає певного прагматизму, а прагматизм – це не «фішка» «Свободи», їхня «фішка» - радикалізм. Тому важливіше для них отримати такі умови, де можна б було продемонструвати свій радикалізм.
Гадаєте, радикалізм – це прохідний квиток в Раду?
Проблема не в тому, що радикалізм забезпечить проходження до Ради, проблема в тому, що, отримавши реальну владу та реальну відповідальність, «Свобода» може отримати менше голосів, ніж тоді, коли вона стоятиме на позиціях радикалізму. А взагалі жодних гарантій щодо проходження в Раду ніхто нікому не може дати – ані «Свободі», ані іншим політичним силам. Це залежатиме і від того, яке нове виборче законодавство буде запропоновано, і від того, як проходитиме кампанія з точки зору застосування адміністративних важелів (чи будуть парламентські вибори 2012 року такими самими, як місцеві вибори 2010-го? Чи, враховуючи опозиційні настрої і виступи на Майдані, вони вже будуть дещо іншими?). Безумовно одне: шансів у «Свободи» пройти до парламенту як у радикальної опозиції значно більше.
Зараз, коли завершились місцеві вибори і повторні вибори, коли завершились судові оскарження результатів, коли настав час працювати, хто з ким і «проти кого» «дружитиме» на тій таки західній Україні? Які політичні альянси можуть виникнути в обласних та районних радах?
Влада – дуже хитка і слабка, і я б не перебільшував значення тих сил, які зараз її отримали. Вони отримали в першу чергу головний біль, і лише потім – якісь важелі для впровадження цієї влади. Це все поверхнева гра і пошук чорної кішки у темній кімнаті – ось що нагадують всі ці спроби отримати владу. З іншого боку, ця гра продовжується, бо політики живуть інерцією, їм завжди потрібно дограти. Партія регіонів нібито перемогла, але це така піррова перемога, бо якщо ситуація в Україні буде розвиватися й надалі так, як вона розвивається протягом останніх тижнів, все може настільки перемішатися і змінитися, що ті партії, яким зараз комфортно у владі, і ті, котрим комфортно в опозиції, просто потонуть під уламками тої політичної партійної системи, яка розвивалася в Україні протягом останніх років.
Особистов для вас на місцевих виборах були якісь несподіванки? Пов’язані, можливо, з певною персоною чи з певним регіоном…
Єдине, можливо, чого я не очікував, що Партія регіонів як діюча влада буде діяти так жорстко і вибере пріоритетом формальний результат. Зараз затрати на досягнення формальних результатів виборчої кампанії набагато перевершують реальний приз, і оцей розрив між формальними результатами і реальними вимірами влади мене певним чином вразив. І здивувало мене те, що в цілому по країні засвідчено розрив між тим, як люди голосують (чи, може, як рахують голоси) і реальними настроями в суспільстві. А реальні настрої в суспільстві – це Майдан, а результати виборів, це, виходить, настрої несправжні. От у чому проблема – вибори не дають показників реальної підтримки тієї чи іншої політичної сили. І все починає вирішувати вулиця чи Майдан. Я не кажу, що це добре, це – погано, це якраз і говорить про те, що вибори не виконують своє завдання.
Обсудить новость на Форуме