23:00 06.12.2013 | Все новости раздела "Батьківщина"
Юлія Тимошенко: Думки ув’язненої про Нельсона Манделу
Кажуть, що ув’язнення змушує тебе відчувати безпорадність і вразливість. Але правда життя політичного в'язня, особливо якщо він оголосив голодування, зовсім протилежна. Як ув'язнену людину, мене змусили зосередитись на життєво необхідних роздумах про свій шлях, свої політичні погляди, про мою країну. Тому я фактично відчуваю присутність мужніх жінок і чоловіків, молодих і літніх людей, які зібралися в Києві та в інших містах, щоб захистити свою мрію про демократичне і європейське майбутнє. У в'язниці твої надії і мрії стають твоєю реальністю. Я впевнена, що Нельсон Мандела зрозумів би мої почуття і погодився. Режим апартеїду в Південній Африці може і закрив його за гратами на десятиліття, але під час великих протестів у Соуето та інших демонстрацій за свободу і рівність мужні молоді південноафриканці незмінно дивились на його приклад і відчували його присутність. По всьому світу більшість людей по праву відзначають ту лагідну гідність, з якою Мандела вивів Південну Африку із того дикого стану. Навіть тут, за тюремними ґратами та 24-годиним спостереженням, які були так добре йому знайомі майже протягом трьох десятиліть, я можу легко викликати в уяві доброту його широкої посмішки, ці веселі очі, ті барвисті сорочки у гавайському стилі, які він так любив. Я захоплююсь цією сталевою, іноді навіть хитрою, відданістю ідеї примирення, завдяки якій Мандела врятував свою країну від расової війни, яка розглядалася як неминуча тими, хто відмовлявся прийняти кінець влади білої меншості. Як вони помилялися, і наскільки дивовижно шляхетним був Мандела, змусивши своїх найзапекліших ворогів почуватися в Південній Африці як вдома. Але тут, у цьому місці, в моїй уяві постає не Мандела — державний діяч, а ув’язнений Мандела, Мандела з острову Роббен. Мандела, який торкається моєї душі, це людина, яка витримала 27 років за гратами (18 з них на скелі у Південній Атлантиці), яка вийшла з в’язниці з незламним духом, з міцним баченням толерантної Південної Африки, звільненої навіть для архітекторів апартеїду та тих, кому він був вигідним. Завершення правління білих у Південній Африці не позначилося жодними чистками. Жодними полюваннями на відьом, жодним сумарним судочинством. Все, чого вимагав Мандела, - розкрити правду про минуле. Завдяки унікальній інновації у вигляді Комісії правди і примирення Мандела знайшов єдиний життєздатний місток між расистським минулим своєї країни та багаторасовим сьогоденням і майбутнім. Це поєднання політичного генія і гуманної мудрості відзначає тільки найвидатніших з лідерів. Мандела зміг вивести свою країну до свободи, тому що він був здатний бачити майбутнє Південної Африки більш чітко, ніж ті, хто пережив роки апартеїду за межами в'язниці. Справді, він володів чіткістю морального бачення, яку, можливо, здатна виховати в тобі лише в'язниця. Чимось подібним володів Олександр Солженіцин. Як писав Солженіцин в своєму «Архіпелазі Гулаг»: «Поступово мені відкрилося, що лінія, яка розділяє добро і зло, проходить не між державами, не між класами та не між політичними партіями – вона пересікає серце кожної людини, і серця всіх людей. Протягом життя ця лінія переміщається по серцю. І навіть коли серце сповнене зла, один невеликий клаптик добра зберігається. Навіть у найкращому із сердець залишається… невикоренений куточок зла». Здатність бачити внутрішню роботу людської душі трохи краще за інших є одним із рідкісних, але великих дарів, яке може дати вам ув’язнення. Будучи змушеним рахуватись з власною вразливістю, своєю ізоляцією, втратами і, як здається (та як хочуть вірити ваші тюремники), програною справою, ти вчишся більш уважно заглядати в людське серце. Мандела уособлював цю правду. Лише подумайте, з якою шляхетністю він особисто запросив людину, яка його ув’язнила, відвідати свою інавгурацію як першого темношкірого президента Північної Африки. Звичайно, за цією шляхетністю стояв сталевий характер. Він витримав своє ув’язнення заради своєї справи. Він витримав муки страждань, яких зазнала його родина. Але він не зламався, і він не піддався гніву, який би неминуче поглинув більшість людей. І, як звичайно, власні слова Мандели про день його звільнення добре демонструють, як чудово він це розумів: «Коли я вийшов за двері, що вели до воріт, за якими була моя свобода, я зрозумів, що, якщо я не залишу свою гіркоту і ненависть позад себе, я все ще залишатимусь у в’язниці». Так само, як Мандела знав, перебуваючи у в'язниці, що одного дня апартеїду настане кінець, у своїй самотності я знаю, що в Україні обов'язково тріумфуватиме європейська демократія. Юлія Тимошенко, Качанівська колонія, м.Харків. 6.12.2013 р.
Обсудить новость на Форуме