18:30 24.02.2011 | Все новости раздела "Батьківщина"
Діяльність президента України В.Януковича: підсумки першого року
Діяльність президента України В.Януковича: підсумки першого року(зведений аналіз опозиційного уряду) Міністр юстиції
О.Ю. ШУСТІК Перша реформа, якою відзначився В.Янукович – судова! Насправді вона стала трагедією для суспільства і самої судової системи. 30 липня 2010 року набрав чинності новий Закон «Про судоустрій і статус суддів», закон, який суперечить десятку положень Конституції України. Закон, який здійснив переворот у судовій системі. Закон, який скоріше є інструкцією із захоплення судової влади. Судочинство в Україні – це катастрофа! Такий висновок зробив Президент Проекту перехідних демократій Брюс Джексон після нещодавнього моніторінгу ситуації в Україні. Так звана судова реформа змінила все кардинально. Запроваджено відверто неконституційний спосіб призначення голів судів та їх заступників. Закон „Про судоустрій та статус суддів“ закріпив повноваження призначати суддів на адміністративні посади за Вищою радою юстиції (ВРЮ). Хоча Конституція таким правом цей орган не наділяє. Процес призначення суддів на адмінпосади, фактично, виведено зі сфери відання судової влади. Кадрові рішення, по суті, приймаються - на Банковій. Крім того, таким чином запроваджується принцип „єдиного вікна“: ходаки повинні йти зі своїми проханнями до чітко визначеного кабінету, а не поневірятися Києвом по різних інстанціях. Щоб відстежувати весь масив потрібних справ, ключовим судам рекомендовано щоденно в електронному вигляді надсилати до „центру управління судами“ відомості щодо зареєстрованих скарг та позовів, які надійшли на розгляд. Це геніальне використання можливостей, які дає запровадження системи автоматизованого розподілу справ. Сьогодні таким чином „перекрито“ потрібні столичні суди, а завтра — всю Україну. Оцініть підхід і розмах „судового бізнесу“. Ще одна особливість сучасної кадрової в політики в судах — те, що ніхто не знає, кому належить ініціатива призначення того чи іншого судді на керівну посаду. Автори закону написали в ньому, що голова суду призначається ВРЮ за поданням відповідної ради суддів. Але звідки рада суддів „черпає“ інформацію про вакансії і кандидатів на їх заповнення, як формуються її рекомендації, — не знають навіть судді, не кажучи про звичайних громадян. Можливо, такий порядок був закладений спеціально, аби мати можливість призначати кого треба? Особливо яскраво нинішня „суддівська“ кадрова політика проявляється на регіональному (у сенсі — місцевому) рівні. Можна однозначно стверджувати, що такого вітчизняне судочинство ще не знало. Напевно, такого не знала й відома своїм централізованим адмініструванням та політичною доцільністю практика розстановки компартійних кадрів. Призначення на посади голів апеляційних судів переважно відбуваються з „перекиданням“ кадрів зі Сходу (Донецька, Луганська), без врахування спеціалізації кандидатів та інстанційності судів, з ігноруванням думки колективів місцевих судів, яким насаджується „варяг“. Така практика більше скидається на призначення „смотрящего“ за регіоном, ніж на державницьку кадрову політику. Одного з основних „кадрових“ ударів після проведення „судової реформи“ зазнав Київ. Адже саме у столичних судах вирішуються найважливіші справи, тому діяльність керманичів столичних судів не повинна викликати жодних сумнівів. Окружний адміністративний суд дістався Павлу Вовку, наближеному до Ківалова, в минулому він був його помічником. Господарський суд міста Києва зайняв А. Ємельянов, переведений з господарського суду Донецької області. Посаду голови Шевченківського районного суду м. Києва посів О.Мєлєшак з Авдіївського міського суду Донецької області. Сьогодні „самий верх“ у судовій системі — це вищі спеціалізовані суди. Безперечно, де-юре вище є ще Верховний суд, визнаний Конституцією найвищим судовим органом в Україні. Але в результаті „судової реформи“ він де-факто перестав таким бути. ВСУ тепер і судовим органом назвати складно, оскільки він не має права приймати рішення по суті навіть у тих небагатьох справах, які до нього доходять після допуску вищих спеціалізованих судів. Згідно нового Закону створено ще один Вищий спеціалізований суд – з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головою суду призначили депутата від Партії регіонів, не створюючи ілюзії аполітичності і незалежності. Натомість, Верховний Суд позбавили практично всіх повноважень, а тепер всіма силами намагаються вигнати суддів і скоротити його чисельність до 20. Нагадаю, що при прийнятті Закону суддям гарантували можливість допрацювати у ВСУ. Разом з тим, за шість місяців дії Закону звільнилося 318 суддів, а це втричі більше ніж за 12 місяців 2009 року. З судів йдуть найбільш професійні, кваліфіковані, досвідчені люди! Солодкі обіцянки про підвищення розміру заробітної плати, належні умови праці, фінансову незалежність розбились в камінь дійсності. Судову систему знову профінансували на 22%, а підвищення оплати праці відтягнули ще як мінімум на рік. Закон не пропрацював навіть року, а до нього вже внесено зміни. Незабаром їх буде чимало. Недолугість судової реформи по-президентськи доводить практика. Як наслідок, немає суду, який би захистив Конституцію, нікому зупинити політичні переслідування, немає суду, щоб забезпечити дійсне правосуддя! Доречі, судами України тільки по першій інстанції щороку розглядається у середньому понад 7 мільйонів справ (за даними судової статистки, у 2008 – 8,9 мільйонів, у 2009 році – 5,9, а за перше півріччя 2010 – 2,9), а у кожній справі задіяні дві сторони, до яких додаються треті особи, свідки, то неважко уявити, скільки українців пов’язують з Фемідою свої сподівання, страхи, лають її або дякують їй за справедливість. На жаль, дедалі більше громадян звертаються за захистом своїх інтересів у Європейський суд. Філією нашої судової системи сьогодні є Міжнародний суд з прав людини у Стразбурзі. До речі, за словами Азарова, Україна має виконати рішень цього суду на суму, яка дорівнює бюджету України. В основному ці рішення стосуються соціальних виплат! Сьогодні вже очевидно, що формула «судова реформа» — гарне прикриття того, що має зовсім інші зміст і спрямованість. Якщо називати речі своїми іменами, то ці зміни знищили не тільки базові засади функціонування незалежного суду, а й надію на те, що такий суд буде створений у нашій країні у найближчому майбутньому. Після так званої судової реформи суд перестав бути справедливим арбітром вирішення суспільних конфліктів. Його зробили ручним інструментом для задоволення політичних та особистих інтересів. У тому числі значною мірою шляхом проведення відповідної кадрової політики, засади якої визначили новим законом.
Міністр праці та соціальної політики
ПАВЛОВСЬКИЙ А.М.
Одним із гасел передвиборчої кампанії Президента В. Януковича було - «Від соціальної незахищеності – до державних гарантій», проте, підсумовуючи рік діяльності Президента та Уряду, можна зробити висновок – виконання передвиборчих обіцянок Президента В. Януковича не відбулося. 1. Під час виборчої кампанії Президентом Януковичем було задекларовано суттєве підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери. Проте вперше за три роки перегляд соціальних виплат буде відбуватися не п'ять разів, а всього чотири.У 2010 роцірозмір прожиткового мінімуму і мінімальної зарплати змінювався з 1 січня, 1 квітня, 1 липня, 1 жовтня та 1 грудня, а в 2011 році у період із квітня по жовтень ці показники будуть незмінними. Також,відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік, розмір мінімальної заробітної плати зросте з 941 до 1004 грн. (на 63 грн.), або на 6,7%, проте ціни на продукти харчування, газ, комунальні послуги зросли в декілька разів. За офіційними даними Уряду Азарова, фактичний прожитковий мінімум для працездатних осіб у споживчих цінах січня 2011 року склав 1104 гривень, а бюджетом з 1 січня планується тільки 941 гривня.За оцінками експертів, наприкінці 2011 року різниця між мінімальною заробітною платою та фактичним прожитковим мінімумом перевищить 400 гривень.
Знову продовжується практика грубого порушення Закону «Про оплату праці»: посадовий оклад працівників 1-го тарифного розряду значно менше мінімальної заробітної плати. Хоча відповідно до закону оклад працівників 1-го тарифного розряду має бути щонайменше на рівні мінімальної заробітної плати. Внаслідок чого, щомісяця кожному працівнику бюджетної сфери, Уряд Азарова недоплачуватиме більш ніж 300 грн., а кваліфікованим робітникам (вчителям, лікарям) – по 500-600 грн.
2. Передвиборчою програмою Президента В.Януковича передбачалося реформування пенсійної системи та обіцялося те, що мінімальна пенсія буде - на 20% вище прожиткового мінімуму. Натомість, мінімальна пенсія протягом 2011 року зросте лише на 50 гривень — із 750 до 800 грн., або на 6,7%, що набагато нижче навіть за офіційну інфляцію, при тому, що фактичний розмір прожиткового мінімуму у цінах січня 2011 року у розрахунку на місяць для осіб які втратили працездатність складає 830 гривень. Також, Урядом Азарова сформульовано ключові положення так званої пенсійної реформи, ефект від якої – економія 5,6 млрд. грн. «для звіту перед МВФ» – не вартий тих жертв, які понесуть окремі пенсіонери та суспільство в цілому. Зокрема: - підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років, що погіршить становище 335,3 тис. осіб, зменшивши при цьому витрати держави лише на 0,55 млрд. грн.; - підвищення тривалості страхового стажу на 5 років для чоловіків та жінок, що негативно вплине на 12 млн. осіб та дозволить заощадити Уряду лише 0,63 млрд. грн.; - зміна розміру середньої заробітної плати, яка враховується для призначення пенсії та призначення пенсії лише із заробітку за даними системи персоніфікованого обліку, що нівелює трудові досягнення людей старшого віку, оскільки ця система діє тільки останні 14 років (підприємці, які працюють зараз на єдиному податку, взагалі зможуть претендувати тільки на мінімальну пенсію); - призупинення до встановленого законом пенсійного віку, виплату дострокових пенсій (за скороченням штатів, за станом здоров’я) працюючим пенсіонерам тощо. Отже, аналіз підготовлених урядом Януковича-Азарова законопроектів, які стосуються пенсійної реформи, дозволяє стверджувати, що ця псевдореформа є антисоціальною та спрямована на погіршення соціального забезпечення громадян України. Замість негайного запровадження комплексної системи трьохрівневого пенсійного забезпечення, і в першу чергу накопичувальної системи та впровадження єдиних принципів пенсійного забезпечення громадян, влада вдається до цинічного грабунку старих і немічних людей. 3. В порушення Закону «Про державні соціальні стандарти і гарантії» соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям не досягає і 50% прожиткового мінімуму. Наслідком цього є суттєве зменшення розміру допомоги, яка надається державою малозабезпеченим сім’ям. 4. Передвиборчою програмою Президента В.Януковича передбачалося забезпечення формування на законодавчому рівні та гарантування цінової стабільності і доступності для кожної людини, зокрема – державного «антикризового» продовольчого кошику. Проте показники прожиткового мінімуму на 2011 рік знову розраховувалися Урядом з урахуванням наборів продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, які діяли десять років тому. Відповідно ці показники не відповідають його фактичному рівню та не можуть забезпечити реалізацію державою конституційних гарантій громадян та достатній рівень життя. 5. Під час виборчої кампанії Президент В. Янукович гарантував системну і довгострокову підтримку української родини. Вже з 2011 року при народжені першої дитини українська родина мала б отримати 25 тис. грн., другої – 50 тис. грн., третьої та кожної наступної дитини – по 100 тис. грн. Проте законопроектом № 7521, внесеним Президентом В. Януковичем та прийнятим парламентською більшістю в першому читанні, передбачено, що в 2011 році буде зменшено видатки на виплату допомоги при народженні дитини на 1, 451 млрд. грн. та збільшення строку, протягом якого здійснюватимуться ці виплати (на першу дитину – 24 місяців, на другу дитину – 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину – 72 місяців). Разом з тим відтермінування виплат при народженні дитини у повному обсязі суперечить самі й суті зазначеної виплати та призведе до того, що в 2011 році батьки недоотримають на одну дитину –1 475 гривень, на другу – 3 378 гривень, на третю – 5 820 гривень. 6. У передвиборчій програмі Президент В. Янукович задекларував таку тезу «Держава повинна стати надійним гарантом гідного рівня життя своїх громадян та обіцяв запровадити принципово нову державну стратегію надання соціальних гарантій громадянам упродовж усього життя. Проте в бюджеті на 2011 рік Урядом зменшено обсяг низки соціальних виплат, зокрема: - зменшено на 51,1 млн. гривень щорічну грошову допомогу ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань; - зменшено на 3 млн. гривень матеріальну допомогу інвалідам; - зменшено фінансування програм виробництва протезів та обслуговування інвалідів на 5,3 млн. гривень; - зменшено в 2011 році видатки на одноразову матеріальну допомогу інвалідам та непрацюючим малозабезпеченим особам порівняно з 2010 роком – на 38,1% (на 3,1 млн. грн.). Передбачено лише 5 млн. грн.; - видатки на щорічну разову грошову допомогу ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань зменшено порівняно з 2010 роком на 8,5% (на 51 093,3 тис. грн.). Передбачено лише коштів в сумі 550 003,9 тис. грн.; - на компенсацію відсотків за кредитами молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво та придбання житла Урядом скорочено видатків порівняно з 2010 роком на 12,3% з 117 800,0 до 103 339,0 тис. грн. - в бюджеті на 2011 рік взагалі не передбачено коштів на компенсацію втрачених заощаджень Ощадбанку СРСР, навіть на виплату допомоги родині по смерті вкладника (а таких 12,8 млн. людей); - також в бюджеті на 2011 рік не передбачено підвищення розміру мінімальної стипендії для студентів з числа дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та індексації розміру стипендій відповідно до рівня інфляції тощо. Підсумовуючи діяльність Президента В. Януковича та Уряду Азарова можна констатувати – ними зроблено все, щоб громадяни України позбулися державних гарантій та соціального захисту. Віце-прем’єр-міністр-міністр закордонних справ ТАРАСЮК Б.І. За результатами 1-го рокупрезидентства Віктора Януковича можна констатувати наступне: 1. Відбулась зміна зовнішньополітичного курсу держави, шляхом прийняття Закону “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики” від 1 липня 2010 р., який скасував попередній законодавчо-закріплений курс на євроатлантичну інтеграцію та встановив “позаблоковий” статус України, що не встановлює жодної системи гарантування безпеки нашої держави. 2. Заподіяна шкода стратегічним інтересам України, загроза державному суверенітету та територіальній цілісності: · укладення Угоди між Україною та Росією з питань перебування ЧФ РФ на території України, що суперечить статті 17 Конституції України і є загрозою її державному суверенітету та територіальній цілісності. Угода укладена в обмін на отримання ілюзорної знижки на російський природній газ (30% знижка, але не більше $100 на тис. куб м, Держбюджет 2011 року передбачає $269 за тис. куб. м., в той час як середньорічна ціна у 2009 становила $228 за тис куб. м.); · досягнення домовленостей із США щодо передачі українських високозбагачених ядерних матеріалів. Це рішення було похапцем прийнято у непрозорий спосіб без належного обговорення в експертних колах і обґрунтування з боку влади. Переваги, які отримає Україна від досягнутих домовленостей, є сумнівними; · допуск військових підрозділів РФ до проведення військових парадів з нагоди 65-річчя з Дня перемоги в Києві, Одесі, Севастополі, Миколаєві, Керчі; · повернення співробітників російської контррозвідки на базу ЧФ РФ на території України, внаслідок домовленостей між СБУ та ФСБ РФ, становить загрозу національній безпеці України; 3. Підтримання курсу на європейську інтеграцію за рахунок напрацювань та прогресу закладеного протягом попередніх 5 років:· Продовження переговорів із ЄС щодо Угоди про Асоціацію та створення ЗВТ,· Отримання Україною Плану Дій щодо лібералізації ЄС візового режиму з Україною.· Приєднання до Європейського енергетичного простору. 4. Втрачено здобутки попередніх років в розвитку демократії, послаблено політичну та економічну позицію України на міжнародній арені, нанесено шкоду іміджу України за кордоном. 5. Негативна реакція міжнародної спільноти на внутрішньополітичну ситуацію в Україні (щодо згортання демократії, свободи слова, політично вмотивованого переслідування опозиції, вибіркового застосування права, тиску на громадські організації, в тому числі, міжнародні, репресивних дій СБУ, занепокоєння з приводу перебігу місцевих виборів 31 жовтня 2010 р.): - Резолюція Парламентського Форуму “Спільноти демократій” від 3 липня 2010 р.;- Резолюції ЄНП від 13 вересня 2010 та 19 листопада 2010 р.;- Резолюція ПАРЄ від 5 жовтня 2010 р.;- Резолюція Європейського Парламенту від 25 листопада 2010 р.;- Заяви Державного Департаменту США щодо політично-вмотивованого переслідування опозиції;- Заяви Комісара ЄС з розширення та Європейської політики сусідства Ш.Фюле після візиту в Україну щодо вибіркового застосування права;- пониження рейтингу України міжнародною організацією Freedom House з “вільної” до “частково вільної”; - погіршення рівня в рейтингуTransparency International (рівень корупції), в рейтингах економічних свобод і інвестиційного клімату. 6. Погіршена ситуації з правами українських етнічних меншин за кордоном, зокрема в Російській Федерації, всупереч положенням про розвиток двосторонніх відносин на основі взаємної поваги та довіри, стратегічного партнерства та співробітництва, як це закріплено у Договорі про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.· Ліквідація Федеральної національно-культурної автономії українців Росії;· Спроби ліквідації загальноросійської громадської організації Об’єднання українців Росії;· Вилучення книжкового фонду та сервера єдиної на території Російської Федерації Бібліотеки української літератури в Москві, здійснення тиску на персонал бібліотеки.7. Завдана шкода міжнародному іміджу України внаслідок непослідовності зовнішньополітичного курсу, зокрема в питаннях відстоювання демократичних цінностей у світі, вибору того чи іншого формату колективної безпеки, непрозоростіпідготовки та прийняття стратегічних доленосних рішень. *** Загалом впродовж останнього року не спостерігалось здатності нинішньої влади відстоювати національні інтереси України та реалізовувати її цілі на міжнародній арені. Декларації виголошені владою стосовно відданості принципам демократії та європейським цінностям не були підкріплені конкретними діями, а інколи суперечили їм. Варто також зазначити, що Міністерство закордонних справ України впродовж останнього року втратило ключову роль у формуванні зовнішньої політики України, натомість було втягнуто у внутрішньополітичну боротьбу та політично-вмотивоване переслідування опозиції. Міністр регіональної політики та розвиткуБОНДАРЕНКО В.Д. Регіональна політика 1. Розподіл коштів Державного Бюджету України між центром та місцевими радами змінився на користь центру. Тільки 27% бюджету залишається або перерозподіляється на рівень місцевих рад. 2. Державні субвенції на соціально-економічний розвиток адміністративних одиниць направлені з державного бюджету лише на 17 таких одиниць. При цьому 80 млн.грн. отримав Донецьк, 30 млн.грн. – Бердянськ, Бровари та села Пухівка і Семиполки цього ж району, а також деякі інші «свої» території. Ці кошти виділені без будь-якого обґрунтування. 3. Ведеться широкомасштабна політика «розстановки» кадрів з Донеччини та Луганщини на інші території (Крим) та в сферу адміністративних органів (прокуратура, міліція і, зокрема, Державтоінспекція). 4. Знищується інфраструктура малих населених пунктів. Це робиться під виглядом «оптимізації» мережі лікарень, шкіл, поштових відділень та інше. Житлово-комунальне господарство 1. Запропонований проект Житлового кодексу України порушує понад 20 статей Конституції України в частині квартирного обліку, надання житла з державного та комунального житлового фонду, приватизації житла, стягнення пені за несвоєчасну сплату житлово-комунальних послуг, виселення громадян з житлових приміщень та інше. 2. Житлово-комунальне господарство продовжує деградувати. Рівень послуг залишається незадовільним, а ціни на них неоправдано зростають. Брехнею виявились обіцянки нової влади про дешевий газ та припинення росту житлово-комунальних тарифів. За рік ціни на газ виросли на 50%, на опалення на 40%, на воду на 40%, на обслуговування житла – вдвічі, на електроенергію на 30%.Міністр охорони здоров’я ШЕВЧУК С.В. В програмних документах Комітету економічних реформ при Президентові України чітко визначені етапи реформи. Так от, можливо, це стане для багатьох несподіванкою, але перший етап медичної реформи вже «успішно» завершився 31 грудня 2010 року. Що ж було заплановано на 1-у етапі, тобто до Нового року? а) прийняття змін до «Основ законодавства про охорону здоров’я в Україні» - законопроект Президента не зареєстровано. б) прийняття нового Закону України про лікувально-профілактичні заклади та медичне обслуговування населення. Законопроект не зареєстровано. Як кажуть, «ще у столі». в) внесення змін до Бюджетного Кодексу України, що передбачають «перехід від бюджетного фінансування комунальних і державних лікувально-профілактичних закладів на кошторисній основі до контрактної форми». Щоби це означало? Досконало не знає ніхто, окрім анонімних авторів, бо законопроект не зареєстровано. г) на першому етапі реформи мали бути створені «незалежні агентства, центри оцінювання відповідності ліцензійним вимогам медичних установ». Відгукніться хто відає, де і скільки їх створено у 2010 році. Навіщо що ж було Адміністрації Президента брати на себе підвищені зобов’язання на 2010 рік і їх не виконувати? Ні опозиція, ні медики цього не вимагали! А завершився перший етап медичної реформи звільненням Міністра охорони здоров’я України, якому і було доручено очолювати робочу групу по її розробці. Оце і все що сталося в медицині впродовж 1-го етапу реформи. В журналі «Новини медицини та фармації» за грудень 2010 року провідний експерт групи охорони здоров’я Комітету економічних реформ професор Валерія Лехан справедливо відмічає: «Реформа ще навіть не стартувала, а в суспільстві повзуть чутки, що тиражуються в засобах масової інформації, в яких викладаються катастрофічні сценарії розвитку подій з масовими звільненнями, закриттям лікарень, позбавлення людей навіть оманливої можливості отримання медичної допомоги». Це не найкращий фон для проведення реформи, в якій зацікавлені, безспірно, усі громадяни. Розцінювати чужі недоліки як власний успіх - непродуктивно. Тим більше в охороні здоров’я. Бо за недоліками ховаються страждання, болі і хвороби співгромадян. За ними проглядається хворе суспільство та 85 місце України за рейтингом ООН по індексу людського розвитку (третя група держав, переважно азійських та латиноамериканських). Таким є діагноз державі, здійснений «незалежним агентством» світового рівня. Щодо суті реформи. Аналізувати її неможливо, бо немає ні одного (!) нормативно-правового акту, який би хоч чимось когось зобов’язував щось змінити в охороні здоров’я згідно Концепції медичної реформи. Сама Концепція розміщена на сайті Адміністрації Президента та в інтерв’ю п. І.Акімової. Над нею працювала велика група експертів, кращих знавців організації охорони здоров’я (кращих - по мірках України). Це правда. Так само як правдою є те, що ті ж експерти в більшості своїй писали подібні Концепції і для Л.Кучми (згадайте його Указ про запровадження експерименту щодо медичного страхування у м. Києві та Київської області) і для В.Ющенко (глибокодумна «дорожня карта» поліпшення здоров’я нації). В довірливих розмовах шановні експерти знизують плечима, мовляв, кожного разу ми сумлінно викладали свої ідеї, підходи, бачення, і кожного разу бюрократи підправляли їх на свій розсуд. Чергова екскурсія Адміністрації Президента в галузь охорони здоров’я, мабуть, видається Адміністрації цікавою і багатообіцяючою. Що ж медична реформа обіцяє насправді? 1. Відкладання на невизначений час страхової медицини. Без страхової медицини функціонують лише декілька країн Європи, більшість наших сусідів давно перейшли на медичне страхування. В умовах трудової, туристичної, освітньої та ін.. міграції Україна стає «острівцем безпорадності». Навіть на Євро 2012 – декілька тисяч випадків звернень туристів може паралізувати роботу бюджетних мед установ із-за браку коштів у місцевих бюджетах. Боїться обов’язкового медичного страхування лише великий бізнес, адже внески на медичне страхування віднімуть декілька відсотків в доходах власників підприємств та заводів. 2. Консервацію існуючої бюджетної системи. «Вдосконалення» бюджетної системи вигідне владі з точки зору управління ресурсами медустанов та управління поведінкою головних лікарів в умовах системного скорочення посад та мережі. 3. Ліквідацію, як таких, центральних районних лікарень без врахування думок районних Рад та людей. Замість них – «лікарня планового лікування хронічних хворих». Та ще денний стаціонар, куди вранці з далекого села добиратимуться хронічні хворі, а по обіді – вирушатимуть у зворотньому напрямку. 4. Заміну кошторисного фінансування медичних установ на т.зв. програмно-цільовий метод. Чи означає це, що будуть відмінені т.зв. захищені статті для лікарні, в т.ч. на ліки, на харчування і т.д.? 5. Ще більш виснажливу та забюрократизовану практику акредитації лікувальних закладів. 6. Корінну ломку існуючої мережі лікувально-профілактичних закладів. Всупереч вимогам ст..49 Конституції України. Що конкретно запланувала влада? «Госпітальний округ має охоплювати 120-150, у великих регіонах – до 200 тисяч населення». «Території районів і областей до госпітального округу прямого стосунку не мають. У цьому ж уся сіль». «Треба проводити укрупнення, причому завдання при цьому полягає в тому, щоб у ФАП-і був не тільки фельдшер, а й лікар». «Частина лікувальних установ може бути переобладнана у хоспіси, що дуже правильно і необхідно». «Спеціалізована лікарня має розміщуватися в радіусі 100 км., не більше. Час доправлення до пункту, де можуть надати високоякісну невідкладну допомогу має становити 20 хвилин у сільській місцевості і 10 хвилин у місті». Досить! За 20 хвилин подолати 100 км. зможе лише житель Межигір’я в напрямку Києва і то на гелікоптері. Висновок: медичну реформу планують провести так само бездумно і поспіхом, як Податкову та Пенсійну реформи. Міністр спорту, туризму, молоді та ЄВРО-2012СЕМЕРАК О.М. 1. Молодіжна політика: - Збільшення безробіття молоді, зокрема випускників навчальних закладів. Лише за офіційними даними Державного комітету статистики кількість зареєстрованих безробітних випускників навчальних закладів за період із січня по грудень 2010р. у порівнянні з 2009р. становила 143,6%. - Закладення передумов для ще більшого зростання молодіжного безробіття. Підготовлені зміни пенсійного законодавства – зокрема, збільшення пенсійного віку – призведуть до посилення дефіциту робочих місць для молоді. - Проведення освітньої політики, яка суперечить принципам Болонського процесу. - Скорочення обсягу державного замовлення для вищих навчальних закладів на 42%. - Консервація проблеми забезпечення житлом, зменшення видатків на вирішення житлової проблеми молоді. - Скорочення бюджетного фінансування програм для дітей та молоді, недостатність фінансової підтримки молодіжних і дитячих організацій і закладів (на тлі різкого збільшення видатків на утримання чиновників, силових структур та президента). Так, на 2011 р. загалом на державну підтримку програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок і сім’ї передбачено 5,8 млн. грн., що в декілька разів менше, ніж виділено на реконструкцію закладів для відпочинку чиновників. 2. Розвиток масового спорту: - Зменшення фінансування розвитку фізкультури та спорту у навчальних закладах на 7%. - Виділення бюджетного фінансування в розмірі 148 млн. грн. на розвиток масового вертолітного спорту. 3. Справи сім’ї та жіноцтва: - Під прикриттям збільшення фінансових виплат сім’ям при народженні дитини зменшено щомісячні виплати. - Проведено загальноєвропейську промо-кампанію з залучення секс- туристів до України. - Заплановано збільшити вік виходу на пенсію жінок та їх мінімальний стаж соціального страхування. 4. Підготовка до проведення Євро 2012: - Прийнята законодавча база, яка вивела фінансування заходів Державної цільової програми з підготовки та проведення фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року за межі застосування тендерних процедур. - Підготовку до Євро-2012 перетворено на надмірне нецільове витрачання коштів Державного бюджету. Міністр освіти ПОЛОХАЛО В.І. Протягом року відбувається різке посилення "совєтізації", централізації вищої освіти, зачистка ректорського корпусу і "знищення" інакомислячих керівників ВНЗ, нівелювання ролі університетської автономії та запровадження виборів і призначення керівників вишів під цілковитим контролем Міністра освіти і науки, молоді та спорту; перехід до тотального контролю міністерства над освітніми програмами. До товариства "зачищених" ректорів потрапили чомусь видатні математики і фізики, яким вдалося вивести свої виші на провідні місця в українській освіті: академік В.Шевченко під примусом відмовився від посади ректора Донецького університету, член-кореспондент НАН України, кібернетик Ю.Лисенко, нещодавно законно обраний, днями відмовився від посади через побиття дружини та погрози на його адресу. Утисків зазнав і відомий фізик В.Сминтина, колишній ректор Одеського національного університету; видатний вчений-винахідник Б.Мокін позбавлений посади ректора Вінницького національного технічного університету за відмову дати хабара керівникам міністерства… Напівкримінальний, аморальний підхід керівників міністерства до нехтування Закону про вищу освіту, мав переконати небагатьох ректорів, які ще залишилися на самостійних позиціях, аби ті не висовувалися і запроваджували "табачникові" корупційні схеми, концепції з мови, літератури, історії, що суперечить засадам університетської автономії. Кредо європейських університетів - автономія та академічні свободи. Автономія за найкращими європейськими зразками передбачає передовсім право ВНЗ самостійно ухвалювати рішення стосовно внутрішнього управління та фінансування, визначати власну стратегію розвитку тощо. У законопроекті, підготовлений Міністерством освіти, фактично оголошена війна університетській автономії. За всіма її складовими - порядком обрання і терміном обіймання будь-якої посади в університеті, праві на самостійне формування змісту та обсягу варіативності навчальних програм, можливості університету заробляти на власній науковій базі тощо, проголошується "диктатура" центральної влади. 90% викладачів і студентів виступають за університетську автономію. Ті ж нечисленні ректори, яким не подобається ця "диктатура", зазнали утисків, включно з фізичним насильством, чого не було навіть в найгірші совєтські часи. Завдяки студентам, їх протестам 31 січня 2011 року, а також пильності окремих членів Комітету з питань освіти та науки, поки що вдалося ліквідувати загрози, які ніс у собі законопроект "Про вищу освіту" від Табачника, поданий депутатами більшості. Інакше владна більшість уже б ухвалила цей суперечливий і шкідливий законопроект без обговорення в студентському та викладацькому середовищі. Ігноруються норми закону стосовно прав студентського самоврядування та незалежних студентських профспілок, започатковані попереднім урядом. Робляться спроби запровадити кількісні критерії у визначенні статусу ВНЗ, бухгалтерський підхід у наданні статусу класичного університету лише вишам, що мають понад 10 тисяч студентів. Цього немає ніде у світі. У 2010 році розпочалася нова хвиля втечі талановитих випускників, викладачів для роботи за кордоном через жалюгідну зарплату, відсутність будь-яких наукових досліджень. Натомість, є перешкоди з боку міністерства освіти для більшості українців-випускників західних ВНЗ (за приблизними даними фахівців таких є 25-35 тисяч), значна частина яких хоче, але не може повернутися в Україну через принизливу процедуру нострифікації західного диплома. Серед 900 вишів України немає жодного, ліцензії на створення яких видав попередній уряд. Ці ВНЗ створювалися владою Кучми-Януковича і Табачника, і не виключено, що не без меркантильних інтересів чиновників. Тепер Янукович каже, що вишів забагато. Кількість ВНЗ, безумовно, потрібно тепер скорочувати, але не в арифметичний спосіб (постраждають Могилянська академія, мистецькі виші тощо, які дають якісну освіту), а виключно за ознаками якості освіти. "Без науки немає вищої освіти" - саме ці слова викарбувані на стіні Болонського університету як сучасний пріоритет інтеграції вищої освіти і науки. Близько 60% фундаментальних досліджень проводять університети США. Більше 3% від ВВП витрачають на науку розвинуті країни світу (Японія, Швеція, Фінляндія, Німеччина та інші). А як в Україні? Міністерство, в назві якого є наука, припинило всі наукові дослідження, навіть ліквідувало заступника міністра з науки і департамент з науки. Отже, доведеться скорочувати близько 10 тисяч дослідників з університетських науково-дослідних лабораторій. Відбулася безпрецедентна приватизація міністерством Вищої атестаційної комісії. Цього немає ніде в світі. Спроби Уряду, міністерства запровадити платні освітні послуги, збільшення розміру плати за навчання студентам-контрактникам, скорочення квоти держзамовлення більш ніж на 40% для бакалаврів. Спроба запровадити скандальні освіти програми (в контексті угоди міністерство підписаного в квітні минулого року з міністерством освіти РФ) переписування історії «під Росії» сфальшовані концепції з мови, літератури тощо. Це все - неповний перелік "реформ", які за останній рік, наблизили вищу освіту України "до європейського освітнього простору", а точніше віддалили обіцянку Януковича щодо введення українських вузів до кращих університетів світу (топ-500) Загальна середня освіта – крок назад а) До липня 2010 року в Україні діяв дванадцятирічний термін навчання. Зокрема, було витрачено тільки на підручники 1,5 млрд. грн. В липні попри протести батьків і фахівців Україна повернулася до 11-річки (на зразок Росії і Білорусії). Повернення до 11-річної школи приведе до міжнародного невизнання атестатів про загальну середню та дипломів про вищу освіту у зв’язку з порушенням рекомендації ЮНЕСКО про що найменше 12-річний термін здобуття середньої освіти. Це унеможливить навчання випускників українських шкіл у зарубіжних вищих навчальних закладах та означатиме порушення зобов’язань, взятих Україною у травні 2005 року при підписанні Болонської декларації. б) МОНМС України затято порушує закони і не зацікавлене запровадити прозорі та справедливі для всіх європейські стандарти у друкуванні якісних підручників, оскільки такий стан сприятливий для наживи і корупції. Яскравою ілюстрацією цьому є приклад з підприємством "Педагогічна преса", де КРУ в поточному році виявило корупційні схеми і зловживання на кілька мільйонів гривень. в) Дезорганізація і хаос вступної кампанії влітку минулого року, профанація ролі ЗНО цього року, можливий доступ до секретних тестових завдань, "злив" інформації потрібним людям з міністерства. Цього року Уряд змінив директора Українського центру оцінювання якості освіти Ігоря Лікарчука (його посаду зайняла людина з міністерства – Ірина Зайцева, яка не мала жодного стосунку до цієї справи). За словами Ігоря Лікарчука, в цьому році є дуже висока вірогідність "зливу" тестів зовнішнього оцінювання, оскільки ЗНО стало залежне від дій конкретної людини з міністерства. На це вказує факт розсекречення Міністерством людей і друкарні, де готуються тестові завдання. Хоча така інформація в усьому світі тримається в секреті. Нагадаю, що влітку минулого року Партія регіонів заблокувала закон, підготовлений депутатами від БЮТ про кримінальну та адміністративну відповідальність за порушення секретності процедури підготовки тестів. Отже, це дозволяє припущення, що ці тести будуть "злиті" певним особам. Сотні мільйонів гривень потрачено на ЗНО будуть змарновані. г) Розпочався процес примусової русифікації в середній освіті через закриття українських шкіл, передусім в Донецькій і Луганській областях. 18 лютого 2011 року ВРУ (109 «за») відхилила звернення до Президента України депутата Полохала В.І. з цього приводу, як і інші звернення депутатів теж ігноруються. Скасування професійно-технічної освіти. Згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2011 року» з 1 січня 2011 року видатки на утримання державних професійно-технічних навчальних закладів віддано до місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. 85% (970 навчальних закладів) – до місцевих бюджетів і тільки 15% (138 навчальних закладів) до Уряду. Фахівці оцінюють цей факт як крах професійно-технічної освіти. Крах наукової і інноваційної діяльності В Європі Україна сьогодні сприймається як країна без науково-технічної політики і таким чином перетворюється на ресурсний придаток групи країн-лідерів. На наукову і науково-технічну діяльність, згідно з Держбюджетом на 2011 рік, в Україні витрачається 0,37 % від ВВП, що є найнижчим показником в Європі. Навіть у кризовому 2009 році Уряд Тимошенко виділяв значно більше. При цьому існує 39 головних розпорядників бюджетних коштів, значна частина яких є самі міністерствами, яких ніхто не контролює. 21 грудня 2010 року за день до прийняття Державного бюджету наукові працівники Національної академії наук України пікетували Кабінет Міністрів та Верховну Раду України з вимогами покращити ситуації в науці та підвищити статус наукових працівників. На кінець 2010 року середня заробітна плата в промисловості складала 2992 гривні, а середня зарплата в НАН України 2418 гривень. З січня 2011 року наукові працівники академій не отримують доплат за вчені звання та наукові ступені. Старший науковий працівник кандидат наук отримує зарплату у розмірі посадового окладу 2417-2 500 гривень. За оцінками іноземних експертів упродовж останнього року нерозуміння в розробці та здійснення сучасної науково-технологічної та інноваційної політики призвело до остаточного занепаду високотехнологічних підприємств і водночас до домінування низько-технологічних сировинних. За нинішніх умов є досить анекдотичним план по входженню нашої держави до «Великої двадцятки» та подібних впливових міжнародних об’єднань. Також анекдотичним приймається фахівцями перспектива втілення в Україні інноваційного проекту за зразком російського «Сколково» (за прикладом «Сіліконованої долини») та створення Європейського Університету, який готував би спеціалістів з інновації. Жахи від ініціативи Януковича, Табачника в науці та освіти докотилися навіть до країн ЄС. Після публікацій у польській пресі, там уже охололи до створення Українсько-польського університету, остаточні документи про створення якого планувалося підписати у березні минулого року. Величезна праця, зроблена Урядом Тимошенко і профільним Комітетом Верховної Ради України для створення цього університету, повністю змарнована.
Міністр енергетики ГУДИМА О.М. 1.Пограбували Україну, добровільно віддали 11.5 млрд. газу «РосУкрЕнерго» на суму понад 25 млрд. гривень. 2.Збільшили імпорт Російського газу в Україну в 2010р. порівнюючи з 2009 роком на 10 млрд. м3. 3.Погодилися через мирову угоду добровільно віддати компанії «Венко» шельф Чорного моря. 4.Зменшили в 2010 році порівнюючи з 2009 роком видобуток газу з 21348 млн.куб.м до 20486 млн.куб.м., нафти з 3916 тис.тон до 3493 тис.тон. 5. Підняли тарифи на газ на 50 відсотків і пообіцяли МВФ їх подвоїти. 6. Ціни на світлі нафтопродукти зросли на 25 відсотків і продовжують зростати. 7.Підняли тарифи на електроенергію. 8.Підняли тарифи на комунальні послуги, незважаючи на обіцянки Януковича під час підписання Харківських угод. 9.Згідно указу Януковича в 2010 році продаватимуть за безцінь енергогенеруючі компанії, та найкращі вугільні шахти своїм бізнес партнерам. 10.Споживання газу в 2010 році порівняно з 2009 роком зросло в усіх категоріях споживачів: промисловість, населення, комунальна сфера, бюджет. Щодо аналізу роботи Міністерства оборони України за рік діяльності нової владиНародний депутат України Петрук М.М. Аналіз діяльності Міністерства оборони за період з 25 лютого 2010 року по 25 лютого 2011 року, тобто за рік діяльності нової влади, свідчить, що будь-яких зрушень у напрямку підвищення рівня боєздатності Збройних Сил України, соціального захисту військовослужбовців не відбулося. Більш того, тенденція до деградації та руйнації за вказаний період значно посилилася. Міністерством оборони так і не представлено програму реформування ЗС України, як це було заявлено Президентом України під час призначення нового Міністра Оборони. Окрім заяв Президента про необхідність підняття престижу Збройних Сил, укріплення їх боєздатності у зв’язку з позаблоковим статусом України, фактично ніяких дій по вирішенню зазначених завдань не зроблено. Робота МО України протягом року, в основному, обмежувалася кадровими призначеннями, і то не самими вдалими, та розподілом фінансових потоків між собою. Стало очевидним, що передвиборчі обіцянки щодо суттєвого підвищення грошового забезпечення військовослужбовців та перехід з 2011 року на контрактну основу комплектування, виконуватись не будуть. За рік роботи через відсутність належного фінансування, некомпетентність керівництва МО України і Генерального штабу не відбулося позитивних зрушень у вирішенні нагальних проблем армії, а саме:-оновлення озброєння та військової техніки, модернізацію існуючих зразків;-підвищення рівня бойової підготовки військ;- вирішення питань соціальногозахисту військовослужбовців. Передбачених у бюджеті видатків на оборону у 2010 рік (8,1 млрд. грн.) вистачило лише на утримання військ. Про який розвиток Збройних Сил та їх бойову підготовку можна вести мову, якщо у 2010 році державне оборонне замовлення недофінансоване на 979 млн. грн. із запланованих 1,2 млрд. грн., а потребу в ПММ недофінансовано на суму 376 млн. грн. із 507 млн. грн. запланованих вже з урахуванням мінімізації заходів бойової підготовки. Довідково. На сьогодні:• справність основних зразків озброєння досягла критичних параметрів. Без прийняття рішучих заходів у 2011 році
Збройні Сили України матимуть лише декілька справних літаків-винищувачів МіГ-29, 30% зенітних ракетних комплексів, жодного боєготового кораблята проблеми з рештою озброєння. Внаслідок цього вже в цьому році можуть припинити своє існування два види Збройних Сил – Повітряні і Військово-морські Сили;• загострилося питання оснащення військ новітнім озброєнням та військовою технікою. Мізерні обсяги оборонного замовлення залишають Збройні Сили України без майбутнього;• фінансового ресурсу, що виділяється на підготовку військ, вистачає лише на підтримання на мінімальному рівні підготовки екіпажів літаків Повітряних Сил Збройний Сил України,які залучаються до несення бойового чергування з прикриття важливих державних об'єктів від
ударів з повітря. Очевидно також, що бюджет "проїдання" МО України на 2011 рік (близько 56 % мінімально необхідної потреби) не лише не дасть можливість навіть приступити до вирішення нагальних проблем армії, а й ще більше посилить руйнацію Збройних Сил України. На сьогодні Збройні Сили дожилися до того, що всього на потребу військової частини, яка віднесена до ОСШР, виділяється лише близько 500 літрів пального на місяць, а решта військових частин отримують і того менше. При такому забезпеченні основним завданням командира частини є не організація бойової підготовки, а як вижити. Внаслідок низького грошового, речового та житлового забезпечення військовослужбовців, передусім офіцерів, рівень престижу служби в армії знизився практично до нуля. В 2010 році забезпеченість військовослужбовців речовим майном склала близько 30 відсотків від потреби, а польовим форменим одягом - 12 відсотків. Як може прожити молодший офіцер, особливо у великому місті, при грошовому забезпеченні близько 2300 грн., не маючи житла та інших джерел надходження коштів? Чи може він при такому грошовому забезпеченні, в таких умовах існування сумлінно виконувати обов’язки? Таке ставлення влади до військовослужбовців, а також наміри влади підвищити пенсійний вік, обмежити пенсію з 90 до 80 відсотків від грошового утримання (після 30 календарних років вислуги подальша військова служба для військовослужбовця не матиме сенсу), спонукає людей у погонах до повального звільнення із Збройних Сил. У 2009 році звільнено близько 2600 офіцерів, із них більшість офіцерів, які досягли 20 років вислуги та молодші офіцери. У 2010 році звільнено близько 4000 офіцерів, із них більшість офіцерів, які досягли 20 і більше років вислуги (69%) та молодші офіцери (31%). Довідково. За рік всі вищі військові навчальні заклади Міністерства оборони випускають близько 1000 офіцерів. Ситуація з кадровим потенціалом може суттєво погіршитися і у зв’язку з тим, що у 2011 році закінчуються контракти у близько 13 тис. офіцерів. Чи будуть продовжені ними контракти спрогнозувати не можливо. Таким чином, за рік роботи практичних кроків до підвищення обороноздатності держави, поліпшення соціального захисту військовослужбовців, новою владою не здійснено. Охарактеризувати стан української армії можна так: холодна, голодна, обірвана і принижена.
Обсудить новость на Форуме